Апсайклінг — поєднання екології та мистецтва

Старі конверти, розгадані кросворди, листівки, календарі, шпалери та фантики від цукерок… Зазвичай ми, не замислюючись, викидаємо на смітник вживані речі, в кращому випадку інколи здаємо паперовий мотлох на макулатуру.

Але є люди, які навіть сміттю дарують «друге життя». Це називається «апсайклінг» — перетворення відходів на арт-об’єкти, аксесуари та предмети побуту. 

Микола Гоманюк — відомий у Херсоні соціолог та художній керівник Театральної Лабораторії Totem  в якості художника  постає вперше.

Днями у Музеї Сучасного Мистецтва Херсона відбулася мистецька подія, яка мала символічну назву «Чистописання» – презентація артбука* Миколи Гоманюка.

Для свого витвору  художник обрав незвичайні матеріали: старі зошити, телеграми, газети, документи, чеки, квитки, а за  палітурки йому слугують тетрапак упаковки з-під соків.   

Митець пояснює, що спочатку, захопившись апсайклінгом, він створив 6 екологічних блокнотів (для себе та для друзів), які є цілком функціональними. Потім вирішив на «сторінках» одного із нотатників записувати власні вірші, перетворивши його таким чином на артбук. Загалом пан Микола планує зробити трилогію. Митець додає:

Звісно, я не сам винайшов апсайклінг, це вже давно відомий метод виготовлення різноманітних речей, який не потребує додаткових промислових витрат на переробку. Апсайклінг часто плутають з ресайклінгом, але тут є суттєва різниця. Ресайклінг — це коли ви здаєте на переробку, наприклад пластикові пляшки, і з них знову ж таки виготовляють якісь пластикові речі. А тут маємо справу з новим рівнем переробки. Коли зі сміття та мотлоху, які роками накопичувались у комірчині, ми можемо зробити щось нове — цікаві, модні ексклюзивні речі.

Микола Гоманюк зізнається, що йому до вподоби працювати тільки з паперовими відходами. Він не в захваті від так званого ЖЕКарту, коли зі старих шин люди виготовляють садові прикраси.

Якщо ми зробимо з пластикової пляшки горщик для квітів – розріжемо її якось фігурно, розплавимо краї цієї пляшки — все одно це виглядатиме як несмак. А для мене дуже важлива естетична складова апсайклінгу, тобто прикраси та аксесуари мають бути стильними.    Пластик та покришки це апріорі не екологічно та не естетично. А папір — більш «людяний» матеріал. І до того ж в якості сторінок я використовую різні фрагменти книжок та журналів, світлини, марки, якісь прострочені квитанції, це все можна вивчати як артефакти історії.

Найголовніше, що такі вироби неповторні — не може бути двох однакових речей, створених у техніці апсайклінг. До того ж ще однією перевагою вторинного використання відходів є те, що кожен легко може сам створювати різноманітні ексклюзивні речі.

Як правильно виготовити блокнот, нотатник або щоденник, так щоб він був зручний та довго прослужив, Миколу Гоманюка навчила олешківська мисткиня Юлія Пляс (Волязловська). Жінка довгий час працювала у бібліотеці ім. Гончара,  у відділі реставрації книжок, тому добре знає усі тонкощі виготовлення книги. Для того, аби створити блокнот потрібно підготувати сировину: паперові відходи для сторінок, відрізок марлі для корінця блокнота, яскравий папір однакового розміру для форзаців  та цупкий матеріал (тетрапаківські упаковки) для обкладинки. Також знадобляться клей ПВА, ножиці та нитки, адже блокнот потрібно прошивати.

Під час презентації артбука Микола Гоманюк не тільки хотів познайомити гостей заходу з екологічною технікою апсайклінгу, але й зосередив увагу на  важливій темі  падіння довіри людини до друкованого тексту, засобів масової інформації та інформації як такої. У добу реклами, як комерційної так і політичної, репостів та копіпасту людина вже зовсім інакше ставиться до таких понять, як достовірність та правда, розмивається також  поняття авторства, а отже, і особистої відповідальності. Тому митець запропонував присутнім написати диктант. Микола Гоманюк роздав гостям аркуші паперу, це знову ж таки були різноманітні календарі, сторінки з домових книг та меню з ресторану і почав диктувати текст одного з власних віршів. Ця вправа дуже сподобалася відвідувачам світського заходу, адже хтось не брався за кулькову ручку вже роками.

Хто б міг подумати, що така буденна справа, з якою чи не щодня стикається кожен школяр, так зацікавить дорослих?

Потім аркуші з рукописами повісили на стіну музею. Однакові тексти диктанту, написані різним почерком, змусили присутніх замислитися. Друкуючи повідомлення на клавіатурі того чи іншого гаджету, ми економимо час, але частково втрачаємо свою людську ідентичність, адже кожен почерк є неповторним, це як відбиток пальців чи ДНК. Звідси і назва мистецького заходу «Чистописання».

Куратором мистецького заходу виступив відомий фотограф та режисер Максим Афанасьєв, ідея хепенінгу (написання диктанту) належить Олені Афанасьєвій, засновниці фестивалю Terra Futura.

У концепції заходу Микола Гоманюк зауважив: «Використання рукописного тексту, дитячої каліграфії та наївної поетики — це спроба повернути текстові втрачену щирість». На питання журналістів  «Вгору»: чи була ця «спроба» вдалою, автор артбука відповідає:

Я вважаю, що задумане вдалося. Розумієте, можливість копіювання забезпечує успіх фейкам. Рукопис — це як особистий підпис, який під заздалегідь хибною інформацією без остраху не поставиш.

*Aртбук або графічний альбом – це колекція зображень та ілюстрацій, зібрана у вигляді альбому під однією обкладинкою.