“Cпеціальним” людям присвячується: виставка «Відважні: Наші Герої» у Херсоні

9 месяцев назад 0

Всі фото з архіву Херсонського обласного художнього музею ім. О.О.Шовкуненка

— Дивні якісь ці люди. Я не можу цього зрозуміти, там же били, там навіть вбивали — а вони все одно йшли…

— А тобі і не зрозуміти. То були спеціальні люди, вони такими народилися.

З розмови про Майдан, почутої куратором проекту «Відважні: Наші Герої» Ольгою Сало у купе потягу дорогою до Херсону.

Велика виставкова зала у Херсонському художньому музеї раптово стала маленькою — і від величезного напливу людей, і від незвичних експонатів, які заполонили весь її простір. Замість картин — стенди з документальними фото та історичними реконструкціями, на моніторах — кадри кінохроніки. Так 26 жовтня відкривалася мультимедійна мандруюча виставка «Відважні: Наші Герої», присвячена 100-річчю Української революції.

Хронологія подій, представлених в експозиції, охоплює ціле століття: створення українського регіону січових стрільців у складі австро-угорської армії під час першої світової війни (1914), Українська революція 1917-21 років, Холодноярська республіка (1918-22), УПА — і через деякий часовий проміжок: Революція на граніті (1990), Помаранчева революція та Євромайдан, які ще свіжі у нашій пам'яті.

На відкритті директорка музею Аліна Доценко зазначила: “Виставка не характерна для художнього музею, але ми прийняли її усім серцем”. Більш того, виявилося, що і до Херсона вона потрапила поза усілякими планами — саме завдяки Аліні Доценко, яка побачила цю експозицію в Києві, в стінах парламенту — і доклала зусиль, щоб познайомити з нею і херсонців. Бо варто пам'ятати тих, хто впродовж цілого століття виборював нашу державність і незалежність, подивитися в обличчя “спеціальних” людей  і відкрити для себе “засекречені” сторінки нашого минулого.

Про деякі з них, а також про сам виставковий проект  «Відважні: Наші Герої» багато цікавого розповіла його куратор Ольга Сало.

Пані Олю, з чого розпочались “Відважні”?

Народилася ідея з проекту Українського інституту історії моди — фотореконструкції вбрання революціонерів, борців за свободу різних часів. Але основна частина зображень на стендах — документальне фото тих часів. Це була дуже цікава спільна робота, у якій були задіяні не тільки наш Музей Революції Гідності, а й різні інституції — Український інститут національної пам'яті, який завжди підтримує всі наші проекти, Український дім, ранні документальні відео нам надав кінофотоархів Пшеничного, більшість світлин — з Центру досліджень визвольного руху. У співпраці ми намагалися максимально передати дух кожного часу — і через реконструкції, і через документи. Як ви помітили, у нас на виставці немає акценту на лідерів тих подій — нам важливо було показати суспільний рух, волю народу до своєї свободи, передати настрій, відчуття. В різний час впродовж 100 років вони мобілізовувалися і йшли за покликом свого серця і сумління.

Що було важливіше — документальна сторона чи емоційна?

Виставка створена, щоб люди відчули натхнення — які були класні наші попередники і наскільки цінне все те, що ми зараз маємо. Важливо не так розказати якісь деталі цих історичних подій, а показати пов'язаність. Самий початок — період українських січових стрільців. У 1914 році в лавах австро-угорської армії створюється перше українське національне військове формування, з якого потім виходить вишколений офіцерський склад, який гарно вливається в армію УНР. УНР протягом 3 років намагається чинити опір окупантам з двох боків, на жаль, українська держава була втрачена через роз'єднаність політичних еліт. Далі радянська окупація — репресії, голодомор, знищення фізичне і ментальне, це одна з найчорніших сторінок історії України, і пропри це спротив тривав. Рушієм створення УПА була Організація українських націоналістів. Її свого часу заснував Євген Коновалець, який перед тим з 1918 року очолював курінь січових стрільців в армії УНР. Тобто, ніщо не існувало окремо, все пов'язано. Який був шанс в УПА в 1940 році? Невеличка купка повстанців проти велетенської держави. Але оця невпинність боротьби і віра зробили своє — вода камінь точить. Вони дали можливість зберегти ідею свободи. Важливо, що виставка «Відважні: Наші Герої» дозволяє нам показати боротьбу українців за свободу як тяжіння, Євромайдан — як один з її елементів. Ми маємо обов'язок продовжувати боротьбу, якщо для нас важлива Україна — а ситуація така, що продовжувати треба.

Робота над яким періодом стала для вас найцікавішою?

Цікаво було усе. Але я львів'янка, і для мене дуже трепетною є тема українських січових стрільців. Мені здається, що про неї мало знають. А насправді це просто феноменальна сторінка в історії України. Наприклад, перша в світі жінка-офіцер (мається на увазі перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера) була у Січових Стрільцях — це Олена Степанів. Ніхто про це не знає, а для нас це такий привід пишатися! Або те, що сучасники назвали січових стрільців найінтелігентнішою армією. Подивіться на фотографії січових стрільців — інтелігенція взяла в руки зброю і пішла воювати. Вони казали так: “З часів поразки Мазепи у нас вперше з'явився шанс створити українську армію, і ми ним скористаємось”. І вони стали цією підвалиною, на основі якої розвивалася вся подальша історія українського війська ХХ століття. Для них було важливо зберегти тяглість від козацтва і ввести цю національну складову в по суті окупаційну армію (Австро-Угорщина — це був теж період окупації). Вони вводять українську термінологію (кіш, кошовий, отаман, стрілець), почала розроблятися система командування, система нагород. Мені шкода, що цей вклад у нас недооцінили. Але взагалі кожен період вражає. Ще років 10 тому дуже мало знали про Холодний Яр — і тоді це була така інформація, яка змінювала все сприйняття історії України. Як така групка людей на чолі з сільським вчителем Василем Чучупакою створила впродовж 4 років спротив всій цій більшовицькій окупації! Подивіться на фотографії — прості люди, селяни, хлопці та дівчата у вишиванках. Вони розуміли, чим вони ризикують, але не могли змиритися і опустити руки. Мені здається, що історія має бути не тільки чимось сумним — вона є джерело для натхнення, для мотивації. Я сподіваюся, наша виставка хоч трошечки це змобілізує.

А чи не траплялися Вам люди, які заперечують всі ті факти, про які замовчували в радянські часи?

Бувають різні люди. Якось ув Києві підійшов якийсь чоловік, і він був з дітьми, що прикро, і сказав: “Так, ми знаємо, ви прийшли до влади і переписали історію”. — “Ні-ні, — кажу, — не переписали історію, а відкрили архіви. Ми її не писали, ми її відкривали — запечатану”. Але люди чують лише те, що вони хочуть чути. Якщо старшій людині так дорога ця брехня — нам її не змінити, а для молодших варто проводити просвітницьку роботу, і вона своє зробить.

Якщо трапиться нова революція — ви будете її фіксувати?

Революція — це не розвага. У нас є обов'язок будувати країну. Демократична країна має будуватися демократичними методами. Тому я дуже сподіваюся, що ми не дійдемо до наступної революції — це буде ганьба для нас. Якщо я бачу, що мої права порушуються сьогодні — я не можу чекати революції, я мушу вже зараз виборювати їх. Якщо я бачу, що якісь негативні речі, такі як хабарництво, не викоренилися, то я не мушу чекати революції, тому що бездіяльність — це злочин. Не треба бути борцем за все добре в світі — борюсь у свій спосіб, маленький, там, де я з цим стикаюся. Але для нас важливо фіксувати акції громадянської непокори не тільки в Україні, а й в усьому світі, бо ми існуємо в світовому контексті. Недавно у Венесуелі були протести, і для них події Євромайдану були знакові, більш того, вони використовували фільми про наш Євромайдан як інструкцію для себе, свого протистояння і громадської боротьби.

До речі, виставка вже побувала за кордоном, як її сприймають там?

Для закордонного глядача це відкриття нового, хоча про Революцію Гідності вони чули. Для нас дуже важливо показати, що Україна виникла не просто внаслідок розпаду Радянського Союзу, як хтось думає, а показати, що це нація, яка мала свою державу, яка втратила свою державу, була під окупацією, яка виборола свою державу і далі бореться за свою незалежність. Ця виставка для не дуже обізнаного іноземця дуже добра, тому що вони після неї виходять з розумінням, що Україна була, є і, напевно, буде.

P.S . Виcтaвкa «Відважні: Наші Герої» вже встигла помандрувати (і не тільки Україною): Києв, Львів, Івaно-Фрaнківcьк, Чикaго, Одеca, Миколaїв. В Херсоні вона експонується з 26 жовтня по 3 грудня. А далі поїде до Шотлaндії — в Единбург.