«Полювання на себе», або Життя шкереберть, погляд з Мінську

5 лет назад 0

Після шестирічної перерви на «Мельпомену Таврії» повернувся один з найщиріших і найперших друзів фестивалю — Республиканський театр білоруської драматургії.

Привезли «Полювання на себе» — виставу за мотивами культової п'єси 1970-х «Качине полювання» Олександра Вампілова у поставновці (увага!) українського режиссера Стаса Жиркова.

Про драматурга Вампілова ми якось зовсім забули. З усіх радянських він був, мабуть, найбільш нерадянським: про Леніна, партію, комсомол не писав — писав про «негероїчних» людей, життя яких часом не має сенсу, відобразив долю цілого покоління. Недооцінений за життя, він став суперпопулярним після смерті — у 1970-ті СРСР-ом пронісся шквал театральних постановок і кіноекранізацій, які багато хто пам'ятає і зараз.

Але з 1967-го, року написання п'єси, часи дуже змінилися, все стало інашким, ми стали іншими, країни вже різні… Беззмістовність життя, тотальний алкоголізм, і загалом, ті проблеми, якими були насичені радянські часи — чи це сьогодні актуально? А головний герой «зайва людина» Зілов, якого називали Печоріним ТОГО часу — чи близький він сучасному глядачеві?

Про те, чому і як з'явилася саме така вистава, розповів сам режисер — Стас Жирков.

Режисер вистави Стас Жирков.

Чому ви звернулися до драматургій підзабутого Вампілова? Це була Ваша ідея?

Це було фіфти-фіфти? Коли я запропонував один сучасний текст, він у Білорусі не пройшов цензуру, бо вони всі тексти пропускають через Міністерство культури. Тому було прийнято рішення взяти якийсь текст, який мені подобається і який би їх влаштував — і це була «Утиная охота», такий компромісний варіант. Я давно думав про цей текст, але у нас зараз дуже важко зробити Вампілова. Це радянський драматург, але він не був «радянський» — це видно дуже хороше по п'єсі. Ми, звісно, її переробили, але все одно відчувається її дух, незвичний для того часу: тоді написати про суїцид, про проституцію, про алкоголізм — це було, мяко кажучи, незвично. Так і народилася ця історія.

В Україні до Вампілова повертатися не будете?

Це важко. Треба розуміти, чому ти це робиш. Тут ще який момент: Білорусь «застигла» зараз трохи.

Тобто в Білорусі це актуально?

Це і для нас актуально. А от взяти Вампілова там набагато легше, ніж це зробити у нас.

Адаптувати застарілий текст до сучасності…

Це завжди робота непроста, але разом з акторами ми спробували це робити, придумували багато. Мені здається, що у нас вийшло: тут є атмосфера сучасного Мінську — тягуча атмосфера, вона навіть схожа на сон: таке місто, яке трохи зупинилося в якихось моментах розвитку.

І як глядач сприймає?

Дуже хороше. Вистава зараз потрапила на найпрестижніші фестивалі «Март-контакт», який в Могильові проходить, і в Мінську — це хороше. Критиками теж оцінено хорошо.

Кажуть, що це краща вистава в Білорусі…

Одна з кращих. Вона справді зараз займає важливе місце в Білорусі.

І це не дивно. Вистава вийшла зовісім не схожою на те, що раніше представляли білоруські театри. Рука українського режисера відчувається явно. Кажуть, навів в Білорусі шороху Стас Жирков… А втім, з гарними акторами (в Республиканському театрі білоруської драматургії актори дійсно гарні) будь-яка справа буде до снаги — грали класно, гротесково, йшли у відрив, первтілювалися миттєво.

Якщо хтось очікував на час вистави поностальгувати, повернутися до радянської дійсності — то помилився. Глядача не занурють у минуле — п'єсу осучаснили (тому і за мотивами), додали нових барв, змінили деякі акценти, перенесли дію в у Мінськ, розмовляють двома мовами (у білоруську час від часу вплітається російська — ми в Україні до такого сплетення мов вже звикли). Правда, враження дуже дивне і неоднозначне, немов ти перебуваєш одночасно тут і зараз — і у спогадах про далекі минулі часи: час від часу ти бачиш то сучасних людей і сучасні обставини (мобілки, комп'ютерні ігри), то якийсь привід радянської дійсності (навіть з «олівьє» і «шубою»). А може, то тільки для нас привид? Врешті решт, вистава-то створена для білоруського глядача.

І за сміхом, якого у виставі так багато, проглядають серйозні питання про деградацію людини, її спустошення, тотальний пофігізм, про алкоголізм, про взаємовідносини з жінками, про дружбу, про сенс життя, врешті решт. Про те, як людина руйнує його власними руками. Як ото дерево, що провало стіну, на фоні якого і розгортаються події…

  •  

View the embedded image gallery online at:
http://vgoru.org/index.php/kultura/item/41693-poliuvannia-na-sebe-abo-zhyttia-shkerebert-pohliad-z-minsku#sigProIdd492ee8390