Ахтем Сеітаблаєв: «Кіборги» надихають жити»

5 лет назад 0

Фільм "Кіборги" про героїчну оборону Донецького аеропорту вже продемонстрували майже у всіх європейських столицях, також пройшли покази й за межами континенту. Третину глядачів, як правило, складають іноземні дипломати. І це важливо, адже побудована на реальних подіях стрічка дає їм змогу більше пересвідчитися в тому, що в Україні йде не якась "громадянська війна", а війна цивілізаційного вибору.

Наразі обговорюється ідея зйомок ще однієї картини на тему сучасної російсько-української війни – історичної драми, присвяченої легендарному рейду 95-ї окремої аеромобільної бригади. У розпал війни влітку 2014 року підрозділи "95-ки" пройшли півтори тисячі кілометрів тилами противника на Донбасі, і не зняти стрічку про цю історію звитяги та мужності просто неможливо.

Ще один фільм про відстоювання українцями своєї гідності та свободи вийде на великі екрани вже у жовтні цього року. При цьому не лише на українські, а й на світові – історичний екшн "Захар Беркут" відзнято у співпраці з Голлівудом. У стрічці з бюджетом в 120 млн грн багато комп’ютерної графіки, присутній зірковий склад акторів, включно з "рідким термінатором" Робертом Патріком. Головний ідеологічний конфлікт – довкола моделі управління державою: демократичної чи авторитарної східного зразка. В фільмі можна буде прослідкувати й паралелі з нинішнім захопленням багатьма путінською Росією.

Вже завершується і робота над фільмом-антиутопією "Номери" за п’єсою Олега Сенцова, який через листи з російської колонії став співрежисером картини.

Про це та інше в інтерв’ю Укрінформу розповів український режисер кримськотатарського походження Ахтем Сеітаблаєв, з яким вдалося поспілкуватися перед показом у Відні фільму "Кіборги. Герої не вмирають".

"КІБОРГИ" ЯК РОЗПОВІДЬ ПРО ВІЙНУ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ВИБОРУ

— Ахтеме, можливо, трохи банальне питання, але все ж – у чому важливість показу "Кіборгів" саме за кордоном?

— Стрічка вже показана майже у всіх європейських столицях, була демонстрація в Північній Америці. І щоразу це для мене хвилюючий момент, адже після перегляду проходять зустрічі з людьми, виникають плідні дискусії. Мені важливо розповідати, що саме зараз відбувається в Україні, оскільки досить часто чую: "Коли там у вас закінчиться громадянська війна?". І фільм якраз є одним із важливих компонентів інформування про те, що у нас відбувається не громадянська війна, а війна цивілізаційного вибору – між совковим минулим і Російською імперією в її сьогоднішньому вигляді та справжнім європейським майбутнім.

Ми навмисно зробили стрічку двомовною – українською та російською мовами. Оскільки відомо, що велика кількість справжніх українських патріотів – як кадрових військовослужбовців, так і добровольців – не розмовляють українською мовою. Але це – не їхня провина. Це – наслідки тієї російської імперської стратегії зі знищення будь-якої української ідентичності, передусім, мови.

З іншого боку, ми зараз є свідками народження нової української політичної нації. І яскравим проявом цього є саме ці люди, які чітко знають, яку країну вони захищають, в якій країні вони хочуть жити. Більше того, вони хочуть брати участь у будівництві цієї країни, і саме вони є тими лідерами, які користуються найбільшою повагою та довірою серед населення. Адже завдячуючи їм, наприклад, я маю можливість кожного ранку прокидатися, пити каву, цілувати своїх дітей, і, власне, знімати кіно.

 – І жити фактично у мирному місті…

— Саме так. І тому подібні заходи, покази наших стрічок за кордоном я вважаю дуже важливими. Потрібно розповідати про те, що саме відбувається в нашій країні.

КІБОРГИ НАДИХАЮТЬ ЖИТИ

Особливо, як у цьому випадку, коли на перегляд "Кіборгів" запрошені акредитовані у Відні іноземні дипломати.

— Скажу, що практично скрізь, де ми показуємо стрічку, третину залу зазвичай становлять дипломати. І це важливо, адже вони отримують відповіді на деякі запитання – чи реалістична ця історія, на чому вона побудована, а також будуть потім (якщо захочуть, звичайно) розповідати іншим про побачене, ділитися своїми емоціями.

У цьому плані для мене надважливим є той факт, що фільм побудований на реальних спогадах реальних людей. І тому, коли хтось іноді цікавиться, то я називаю справжні імена цих людей, які й були, так би мовити, співавторами сценарію та прообразами наших шістьох головних персонажів. У фільмі ми хотіли показати такий колективний портрет українського чоловіка на війні – різного соціального прошарку, різного віку. Ці чоловіки говорять двома мовами, у них доволі часто відрізняються нюанси поглядів на одну і ту ж саму подію, але в цілому – вони єдині.

Люди, які зі зброєю в руках захищають країну, взагалі-то не люблять говорити про війну як таку. Вони не люблять розповідати про те, скільки ворога залишили на полі битви, скільки танків знищили. Вони якраз люблять розмовляти про той самий "садок вишневий коло хати", про своїх дітей і про країну. Доволі часто, коли демонструєш стрічку цивільним, то можна почути вислови типу: "Ахтеме, ви кажете такі надто високопарні речі: країна, українська політична нація…". І коли я такі запитання чую, то одразу розумію, що ця людина ніколи в житті не спілкувалася з тими, хто там був. Тому що, якби вона спілкувалася, то зрозуміла б, що військові люблять розмовляти про життя, а не про війну.

Стільки жаги до життя, скільки я бачив в очах цих людей, я, мабуть, бачив лише у людей з фізичними вадами. Ти очікуєш, що зараз ти зустрінешся з драмою, з трагедією, з людиною, яка багато-що бачила і що дійсно так. Але вони, мабуть, через те, що так близько і багато бачили смерть, – дуже прагнуть до життя.

І це неймовірно надихає, адже інколи сам себе жалкуєш: недоспав, багато роботи. Але, якщо порівняти, то тоді розумієш, що те, що ти там "вакаєш-акаєш" – це просто дитячий садочок.

"РІДКИЙ ТЕРМІНАТОР" В РОЛІ ЗАХАРА БЕРКУТА

— Як щодо планів, чим займаєтеся зараз?

— 1 вересня минулого року ми закінчили знімальний період стрічки "Захар Беркут" за повістю Івана Франка. Це – великий з точки зору виробництва проект, велика кооперація разом із голлівудськими співпродюсерами та акторами, а також з акторами з Монголії, Казахстану і, власне, з України.

Захара Беркута грає Роберт Патрік, який відомий в усьому світі за роллю "рідкого термінатора" у фільмі "Термінатор 2". Томмі Фленаган, який зіграв у таких стрічках як "Гладіатор" і "Хоробре серце", виступає в ролі Тугара Вовка. Присутня Елісон Дадлі, яка відома своєю участю у одній із частин "Бондіани". Крім того, є й такі зірки, які лише починають робити свої перші впевнені кроки в Голівуді та в Британії – Поппі Дрейтон, відома по такому серіалу як "Абатство Даунтон", або ж Роккі Маєрс, Алекс МакНікол, Олівер Тревен. І, звичайно, грають наші чудові актори, деякі з яких знімалися якраз у "Кіборгах" – Андрій Ісаєнко ("Субота"), Віктор Жданов ("Старий").

Якщо стрічка вийде вдалою (на що я дуже сподіваюся), то це буде дуже хорошою промоцією по всьому світу української літератури та традицій, прагнення українців до таких фундаментальних цінностей, які зрозумілі будь-кому і будь-де – відстоювання власного способу життя, своєї гідності, свободи. І про нашу країну, яка під час війни опікується культурою, зокрема знімає кіно, будуть говорити в усьому світі.

ПЕВНО НАЙДОРОЖЧЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

— Який жанр і бюджет фільму? Сцени баталій будуть?

— Це – історичний екшн. Він буде доволі динамічним, з батальними сценами, багато комп’ютерної графіки. Було побудовано величезні декорації, передусім під Києвом.

Власне, більшість сцен ми зняли в лісах та горах Карпат, на Синевирі, Синевирському перевалі. І коли довелося знімати фінальний епізод, коли руйнують греблю і велика вода змиває все велике монгольське військо, то ми знайшли там схожу ущелину. Але зйомки в Карпатах потребували б таких величезних витрат по виробництву, що ми зрозуміли, що нам краще побудувати її на кіностудії. І тоді наш художник-постановник Влад Одуденко створив під Києвом на кіностудії Film.ua величезну ущелину 200 метрів завдовжки, 12 метрів заввишки і приблизно 10 метрів завширшки. Там же було побудовано і саме селище Тухля, і маєток Тугара Вовка, монгольський табір.

З огляду на те, що в нас з’явилися американські співпродюсери, то вийшла і така собі кооперація з точки зору коштів: третина – державні кошти, третина — українські продюсери, і ще третина — американські співпродюсери. Якщо не помиляюся, то приблизний сукупний бюджет стрічки становить десь 120 млн грн. Це, певно, одна з найдорожчих стрічок взагалі в історії українського кіно.

500 УКРАЇНСЬКИХ СПАРТАНЦІВ ТА КОНФЛІКТ ІДЕОЛОГІЙ

— Довкола чого побудовано головний конфлікт стрічки?

— Основний акцент у фільмі зроблений не стільки на військовій перемозі, умовно кажучи, "п’ятиста українських спартанців" над десятитисячним корпусом кращої на той час монгольської армії, а на ідеологічному конфлікті між Тугаром Вовком та Захаром Беркутом.

Перебуваючи в полоні у монголів, Тугар Вовк взяв для себе те, що відповідало його уявленню, – як повинна існувати держава, особливо під час великих геополітичних змін. Що я маю на увазі? Він побачив майже рабське виконання монгольськими бійцями будь-якого наказу того, хто стоїть вище на ієрархічних сходах, немає жодних суперечок з тими, хто стоїть вище. І він переконаний, що для збереження існування громади, і в цілому держави, під час потрясінь, війни потрібна саме така авторитарна система. І коли він пізніше отримав від короля Данила лист на правління цими землями, то і пропонує громаді Тухлі це своє бачення захисту від монголів.

Натомість Захар Беркут каже йому, що ми згодні захищати нашу землю з тобою пліч-о-пліч, згодні визнавати тебе боярином, платити тобі податки, але за однієї умови: ми – вільні люди, ми – не холопи, ми багато століть тут і вже домовилися, як будемо жити. І це такий прообраз демократії, де є той, хто бере на себе відповідальність, але він радиться – ніколи не приймає стратегічних рішень без того, щоб не порадитися з людьми, відповідальність за яких він узяв.

Тугар Вовк розуміє: якщо він дозволить такий крок, то керувати тут він не буде, що це не те міцне підґрунтя, аби бути справжнім боярином. І з цього розпочинається конфлікт, який призводить до того, що Тугар Вовк зраджує своїй Батьківщині та своєму народу. Його залишає донька, яка покохала Максима Беркута. І вона не може дивитися, як її батько, який був для неї всім у цьому світі, перетворюється на цинічну людину, яка може зрадити свою землю, своїх людей.

Тобто, Тугар Вовк хотів узяти чужий устав і принести до себе в монастир. Але перебуваючи у полоні, він не помітив головного у монголів: саме за часів Чингісхана у монгольському степу виникло таке поняття як меритократія. Його зміст полягає в тому, що людина піднімається по ієрархічних сходах, не завдячуючи її походженню, а завдяки тому, яку користь вона приносить побратимам, громаді, війську, державі. Тугар Вовк побачив же тільки те, що він хотів побачити.

ПАРАЛЕЛІ З ФАНАТАМИ ПУТІНА

— Чому вирішили саме на цьому підґрунті побудувати конфлікт?

— Починаючи працювати над стрічкою, я поцікавився в онука Івана Франка Роланда, який зараз очолює Міжнародний фонд Івана Франка і який був нашим історичним консультантом, – а що саме означає "Тугар Вовк", як перекладається це ім’я. Він сказав, що достеменно не знає, але це може бути щось із тюркського "тугарин". З татарської мови "тугар" або "туджар" перекладається як "купець".

Таким чином, з одного боку, ця людина – вовк, мисливець, як символ міцності й благородства. А з іншого боку – купець. Я не маю нічого проти купців, оскільки вони якраз і рухали світ, з’єднували його. Але коли ці дві складові поєднуються в одній людині, то вони розривають її зсередини: однією своєю частиною він є воїном, вовком, а іншою – купцем, який хоче отримати з усього свій зиск. Відразу після цього мені стало зрозумілим, як я буду вибудовувати цього персонажа.

Крім того, я кілька разів переглядав стрічку "Захар Беркут" 1971 року, з надзвичайним українським режисером Леонідом Осикою та зірковим складом українських акторів. І от там у Тугара Вовка, якого грав Костянтин Степанков, запитують – так що, ти хочеш зробити такий порядок, як у монголів? І він відповідає: "Так, хоча б, як у монголів. Адже подивіться, які вони сильні!"

Якщо ж перекладати це на сьогодення, то можна побачити чіткі паралелі з тим, що багато-хто, на жаль, в Україні зараз захоплюється Путіним, Росією, міцною владою, диктатурою. І багато хто також здатен зрадити свою країну задля того, щоб отримати свій ґешефт.

Щодо Захара Беркута, то для мене він взагалі як така авраамічна постать – здатний пожертвувати своїми синами-воїнами задля того, щоб врятувати тих, хто довірив йому своє життя. Він знав, що його сини – воїни, і коли постало питання життя синів або життя громади, то він обрав громаду, розуміючи, що його сини підтримають таке рішення.

— Наскільки я розумію, вся стрічка буде англійською мовою?

— Так, на знімальному майданчику спілкування відбувалося англійською. Таким чином, для міжнародного прокату в нас є англійська мова у кадрі, якою і розмовляють всі головні персонажі. Для України ж ми зробимо дубляж українською.

— Коли світова прем’єра?

— "Захар Беркут" вийде в широкий український прокат 10 жовтня. Поки не знаю, чи буде ця дата й світовою прем’єрою фільму. Дуже мріємо про прокат у США, адже це буде фактично запорукою того, що і в багатьох інших країнах він відбудеться.

Відомо, що в рамках Берлінського кінофестивалю вже купили "Захар Беркут" для прокату на території Іспанії. І це – лише беручи до уваги тизер, робочий матеріал.

СПІВРЕЖИСЕРСТВО ЧЕРЕЗ ЛИСТИ З СЕНЦОВИМ

— А як щодо фільму "Номери", де ви виступаєте співрежисерами з Олегом Сенцовим?

— Роботу над стрічкою “Номери" за п’єсою Олега Сенцова вже майже завершено, наразі йде постпродакшн – музика, кольорокорекція, доведення звуку.

Насправді я тричі відмовлявся бути співрежисером тому, що, по-перше, був зайнятий зйомками "Захара Беркута". А по-друге, ми з Олегом працюємо трохи в різних жанрах: він на території більше авторського кіно, я ж на території жанрового, глядацького кіно. Крім того, я розумів, що можуть знову виникнути ці розмови, які іноді чув із приводу "Кіборгів": "А, взяв актуальну тему, зробив кіно, піднявся на цьому хайпі". І тому не виключав, що казатимуть щось на-кшталт : "Цей татарин знову взяв актуальну тему, Олег Сенцов сидить у тюрмі".

І от коли я прочитав цю п’єсу, то вона мені дуже сподобалося. Вона – така антиутопія, дуже схожа на драматургію так званого "театру парадоксу". А мені, як театральному режисеру за освітою, дуже подобаються представники цього жанру – Ежен Іонеско, Славомир Мрожик, Семюелль Беккет.

Мною було запропоновано продюсеру стрічки зробити наступне: я сформулюю своє бачення та враження від цієї драматургії, мій варіант разом із баченням картини іншими режисерами буде надіслано Олегу Сенцову, і нехай він уже потім сам обирає. Десь через два тижні після цього я отримав лист. В ньому Олег, по-перше, нагадав, що ми разом грали у футбол на Одеському кінофестивалі, де ми, обоє вихідці з Криму, і познайомилися. Тоді на фестивалі він був зі стрічкою "Гамер", я – зі своєю картиною "Чемпіони з підворіття", і ми обоє, вихідці з Криму, перемогли. У листі Сенцов також написав, що "мій кримський брат, я хочу, щоб саме ти знімав мою стрічку".

І вже потім ми ретельно готувалися, листувалися з ним із приводу всього: акторського ансамблю, костюмів, сценографії. Це був такий плідний діалог, але в листах – про те, як саме ми бачимо, як два режисери, цю стрічку.

Насправді співрежисерство – це доволі тяжка справа. Режисер є до певної міри диктатором, на майданчику має бути один командир і одне бачення. Але своєю співучастю я хотів хоча б якось віддячити Олегові за те, що він робить, за те, що, завдячуючи йому в тому числі, весь світ знає і про Крим, і про те, що відбувається в нашій країні.

Взагалі цей проект – це кооперація між Польщею, Францією, Чехією та Україною. Коли буде прем’єра "Номерів", поки не можу сказати. Зараз ведеться робота над тим, щоб спершу в цієї стрічки була фестивальна доля, і Олег саме про це, передусім, мріяв.

ВІЙСЬКОВА ДРАМА ПРО РЕЙД "95-КИ"

— На черзі – фільм про легендарний рейд 95-ї бригади влітку 2014 року на Донбасі?

— Я взагалі думав, що більше не буду знімати стрічки на тему сучасної війни. Але ми довго розмовляли і дорозмовлялися до того, що як ми можемо не зняти цю стрічку. Адже це дійсно легендарна історія, яка, настільки мені відомо, не має аналогів у військовій історії: 1500 км тилами ворога з перемогами для того, щоб врятувати своїх бійців, своїх людей. Саме життя написало таку історію – історію перемоги, звитяги, мужності й гідності. Ну як не зняти фільм про таку історію?!

Вже є бачення, що саме це буде?

— Я не хочу знімати суто бойовик, про рейд як такий. Передусім, у картині мають бути людські, чоловічі історії. За жанром це буде військова драма.

І зараз якраз працюємо на тим, щоб знайти те ядро, навколо якого будемо будувати. Треба буде зустрічатися з бійцями 95-ї бригади, командувачем Десантно-штурмових військ Михайлом Забродським, багатьма іншими людьми.

Ми знову хочемо побудувати фільм на реальних спогадах реальних людей. Але все це потрібно оформити в драматургії, яка буде мати всі ознаки драматургічної архітектоніки зі своїм початком, зав’язкою, розвитком, кульмінацією і, власне, з розв’язкою.

ЩОТИЖНЯ УКРАЇНСЬКЕ КІНО І ЗАМАЛО КІНОТЕАТРІВ

— Можна стверджувати, що український кінематограф наразі переживає бум?

— Звичайно. Це ж просто фантастично, що під час війни торік було надано 1 млрд грн задля розвитку як кінотеатрального контенту, так і телевізійного. В минулому році прем’єра українського кіно в кінотеатрі відбувалася щотижня. Задумайтеся лише, щотижня! Коли таке було?

Зараз не вистачає навіть кінозалів для демонстрації такого плідного прокату – українські стрічки, голлівудські стрічки, фільми інших країн. Тому нам уже треба думати над тим, щоб мінімум утричі збільшувати кількість кінозалів в Україні.

А фінансування кіно, окрім власне творчої складової та промоції країни як такої, ще має й свою економіку: навколо 1 людини, яка працює в кінематографі, створюється як мінімум ще 5 робочих місць.