«Не можна підручниками виховати сексуальну орієнтацію дитини» — уповноважена з прав дитини та сім’ї

3 месяца назад 0

Чому в українському суспільстві одночасно зростає рівень толерантності та прояви дискримінації? Чи зазіхають представники ЛГБТ на права інших людей та чи загрожують «традиційній сім'ї»? І чи існує визначення «традиційної сім'ї» взагалі?

Про нетерпимість до ЛГБТ і нацменшин в Україні, дискримінаційні прояви в шкільній освіті та про те, як реагує на виклики Офісі уповноваженого, в інтерв'ю Громадському розповіла представниця омбудсмена з прав дитини та сім'ї Аксана Філіпішина.

Ви раніше займалися питаннями недискримінації, гендерної рівності та правами дитини. Сьогодні ці функції в офісі уповноваженого ви не виконуєте, і, як ми розуміємо, вони наразі ні до кого не перейшли. У нової уповноваженої — Людмили Денісової — є якісь інші пріоритети чи все-таки ці функції хтось виконуватиме?

Я б не сказала, що є якісь інші пріоритети, і хотіла б уточнити дещо. Дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності — це такий великий масив питань, кожне окремо є доволі серйозним і відбирає багато часу й енергії. Якщо ми кажемо про дітей, яких в Україні майже 7 з половиною мільйонів, сім'ї в складних життєвих обставинах.

Питання гендерної рівності взагалі виокремили. Наразі вирішили дітей з проблемами сім'ї або дітей в неповних сім'ях виокремити, а питання, пов'язані з дискримінацією та рівними правами, об'єднати з блоком прав внутрішньо переміщених осіб і людей, які проживають на непідконтрольних територіях. Вони, на думку сьогоднішнього омбудсмена, одні з найвразливіших категорій населення.

Якби ви запитали мою думку, я б дискримінацію виокремлювала в абсолютно самостійний напрямок. Незалежно від того, ким є людина — дитиною чи людиною з інвалідністю, її можуть дискредитувати, так само, як і за ознакою віку, сексуальної орієнтації, стану здоров'я, місця проживання (як це з внутрішньо переміщеними особами відбувається), соціальним, майновим станом, національного, етнічного походження чи релігійного переконання. Тому, на мій погляд, це має бути абсолютно окремим напрямком.

Представниця омбудсмена з прав дитини та сім'ї Аксана Філіпішина в студії Громадського, Київ, 15 червня 2018 року Фото: Громадське

 

Якщо казати про гендерну рівність, складається враження, що слово «гендер» почало обговорюватися останній рік в Україні. Заразом ми стикаємося з шаленим тиском щодо цього слова з боку ради церков чи окремих церков, які стверджують, ніби слово «гендер» узагалі не можна використовувати. Представники праворадикальних організацій постійно на цьому наголошують. І тут теж цікаво, що офіс омбудсмена вирішив, нібито гендерна рівність десь зникла. Чому?

Справді, окремого структурного підрозділу з питань гендерної рівності наразі не буде, на жаль. Я думаю, що це питання краще адресувати безпосередньо омбудсмену — Людмилі Леонтіївні. Але принаймні те, що я чую — це об'єднання в один структурний підрозділ усіх питань, пов'язаних з рівноправ'ям, незалежно від ознаки, тобто не виділяти окремо гендерну ознаку, а абсолютно всі. Ідея полягає в необхідності скорочення чисельності центрального апарату для посилення регіонального рівня.

Ви вірите, що саме така мета? Адже ваші колеги — представники великих правозахисних організацій — вважають, що таким чином, тему, яка саме тепер серйозно обговорюється, офіс намагається призабути або приховати.

Я поки такого не відчуваю і давайте намагатися бути об'єктивними. Через події, які останнім часом відбуваються навколо тематики гендеру, сексуальної орієнтації, проблем нацменшин (зокрема, ромської національної меншини), ми розуміємо, що нетерпимість щодо цих людей зростає в геометричній прогресії.

Офіс уповноваженого тримається в тонусі, майже щотижня з'являються однозначні заяви омбудсмена. Тому не можу сказати, що за останні два-три місяці було послаблення з точки зору реагування.

Ви тепер займаєтеся сім'єю , тобто крім прав дитини, у вас ще й сім'я. Нещодавно відбувся великий марш на підтримку «традиційних сімейних цінностей». Паралельно була акція на підтримку Олега Сенцова на Майдані Незалежності — кількість учасників була непорівнянною. Олега Сенцова прийшли підтримати дуже мало людей. Натомість тисячі людей, можливо, навіть десять тисяч прийшли підтримати традиційну сім'ю . Чи можете ви сказати, що нині щось загрожує традиційній сім'ї  в Україні? Тому що саме представники громадських організацій, близьких до релігійних або церков вважають, що загроза є. Що питання гендеру — загроза, марші за права ЛГБТ — загроза…

Питання маршів за традиційні сімейні цінності, проти гендерної рівності, проти захисту прав ЛГБТ — це не питання 2018 року народження, я би сказала. По-перше, ніякого наступу на традиційні сімейні цінності не відбувається.

Я намагаюся зрозуміти, що є традиційними сімейними цінностями в розумінні кожного з нас. Що у вашому розумінні є традиційними сімейними цінностями?

Це приватна якась справа і я згодна з вами, що в кожного з нас свої поняття.

Своє абсолютно розуміння. Хтось вважає, що це обов'язково наявність тата, мами і дитини. Чи є подружжя чоловіка і дружини, які не можуть мати дітей такими, що сповідують традиційну сім'ю? Або ті, що не хочуть мати дітей. У нас багато родин, де дитина виховується, так би мовити, в неповній сім'ї, де батько або загинув, або пішов, або мама пішла із родини. Це мільйони дітей.

Бабуся, мама і хлопчик — це традиційна сім'я чи ні? Сім'я, де одинока жінка народила дитину через те, що в Україні жінок більше, ніж чоловіків? Не всі жінки можуть реалізувати своє право на шлюб. Але право на народження дитини хочуть реалізувати. Або чоловік, який не зустрів жінку, з якою міг би створити родину, але дитину хоче виховувати. Це традиційна українська сім'я чи ні? Але згідно з Сімейним кодексом України, одинока людина також є сім'єю. Тобто це люди, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права і обов'язки. У законодавстві не йдеться, хто за статтю, або за віком, або родинним спорідненням входить у це поняття.

Я нещодавно спілкувалася з новою працівницею в нашому офісі, яка після подій під нашими стінами — подій, спрямованих на моє звільнення, — запитала мене: «Аксано Анатоліївно, я за традиційні сімейні цінності, я маю наміри йти на марш». Я кажу, ну йдіть.

Я так само зареєструвалося, бо це мене цікавить. Там були й речі дуже правильні і класні, водночас були речі, спрямовані на обмеження прав інших людей. Була підтримка позашкільної освіти, доступу до безкоштовної якісної освіти, охорони здоров'я — такі правильні речі — під кожною я би підписалася. Але коли водночас закликають «не допустити пропаганди гомосексуалізму, одностатевих шлюбів», я думаю, що треба роз'єднувати такі речі.

І коли ми почали діалог, я намагалася пояснити, що ЛГБТ-спільнота не посягає на права інших людей, вони виступають за свої права. Абсолютно зрозумілі для мене як для громадянки України та людини. Мовляв, ви сповідуйте цінності, які ви сповідуєте, а ми такі, які є. Ми нікого не чіпаємо, не претендуємо, не закликаємо, тільки зверніть на нас увагу, в нас є проблеми.

Розгортається й інша дискусія. Можливо, ви бачили нові підручники для середньої школи, в яких слово «батьки» планують замінити на слово «рідні» — теж апелюючи до того, що діти виховуються в неповних сім'ях . В освітньому середовищі знову спротив, ніби «це знову ваш гендер, це все недопустимо». Ми спілкувалися з кандидаткою наук, деканом одного з факультетів університету Драгоманова. Пані Ганна Турчинова каже, що не може дитина виховуватись інакше і що через підручник вона може отримати іншу сексуальну орієнтацію. Це щось середньовічне, але це каже представник освіти, і батьки підтримують.

Не можна через підручники дитину навчити певній сексуальній орієнтації. Це невігластво — розмірковувати щодо якоїсь проблематики, в цю проблематику потрібно заглибитись. Якби мені на стіл поклали серйозне ґрунтовне дослідження не одне і проведене неодноразово, а з періодичністю років у 50: скільки було, скільки стало, там в підручнику було одне, там — інше. Така кількість дітей з однієї групи, які вчилися за такими підручникам, проявили гомосексуальні нахили… Це просто стрясати повітря, міркування однієї людини, не науковця, а пересічного громадянина.

Ви як Офіс уповноваженого пропонували, щоб освіта виглядала інакше, щоб підручники виглядали інакше, не дискримінаційними. У нас же є діти з інвалідністю, нацменшини, а якщо в підручник глянути, цих категорій немає.

Так, діти з релігійних спільнот, діти внутрішньо переміщених осіб. У підручниках не сказано, але діти в середовищі стикаються з усіма цими проблемами. Зокрема, вразливі категорії дітей частіше потерпають від «булінгу». Звичайно, ми ставили це питання, і не просто його ставили, а зараз входимо в робочу групу. Це один з таких блоків питань — правова освіта в школі через призму зміни підручників і усунення дискримінаційних текстів в підручниках у Національній стратегії з прав людини, і урядовий план заходів на її виконання.

Якщо казати про толерантність і недискримінацію, чи можна сказати що її в Україні за останній рік побільшало, адже ці теми підіймаються в суспільстві, про них намагаються дискутувати, хоч і виходить наразі виходить не дуже. Чи навпаки радикальні групи, як бачимо на прикладі ромів, агресивніше відстоюють своє право, навіть не знаю на що. На невігластво?

І те, й інше. І рівень толерантності збільшується, і прояви дискримінації збільшуються. Але в кожного явища є свої причини. Люди стають освіченішими, прогресивнішими, читають іншу літературу, статті в інтернеті, дивляться в бік Заходу. Це підвищує рівень толерантності. Суспільство стає відкритішим.

З другого боку, якщо казати про дискримінацію, прояви збільшуються і правоохоронні органи фіксують збільшення нетерпимості до ЛГБТ-спільноти, до нацменшин — ромів, ми згадували також і акти вандалізму.