Юна українка придумала маловитратний спосіб зрошення пустель

5 лет назад 0

У свої 16 років десятикласниця Анастасія Венчковська встигла придумати та попрацювати над не одним проектом, який допомагатиме людям та планеті загалом.

А все почалось з того, що їй було нецікаво вивчати тільки шкільну програму. Дівчина хотіла дізнаватись щось нове, досліджувати і придумувати, як можна було б зробити краще. У своєму юному віці Настя вже відвідала безліч конкурсів та конференцій, встигла представити Україну у США, а незабаром відправиться в Німеччину. Та попри всі успіхи, вона не збирається залишати Україну і мріє працювати на її благо.

Просто вивчати шкільну програму мені було нецікаво

Навчалася у звичайній школі й не знала чим зайнятись, але хотіла робити щось велике і захоплююче. Згодом у бібліотеці почула про ліцей, учні якого беруть участь в різних конкурсах, і це відкриває їм хороший шлях у майбутнє. Почала розпитувати більше про навчальний заклад і, в результаті, перевелась туди у восьмому класі.

Мені сподобалось, що в цьому ліцеї працює такий собі науково-ресурсний методичний центр, де учні займаються різноманітними дослідженнями та проектами. Діляться ідеями з науковим керівником, який допомагає втілювати їх в життя. Якщо це якась предметна робота, то радимось з вчителями, тобто всі відкриті і завжди тільки раді, коли дитина проявляє інтерес до чогось.

З початком навчання тут – стала їздити на різні конкурси, де представляла свої роботи. Півтора року я не займала жодних місць, усе «по нулях», і мені було дуже образливо, що, на відміну від ровесників, у мене немає таких досягнень. Це був важкий період, та вирішила не здаватись.

У лютому минулого року я відправилась на Всеукраїнський конкурс Intel Eco Ukraine. Через гіркий досвід навіть не сподівалась, що займу якесь місце, головне – взяти участь. І описати ті емоції, які пережила, коли почула, що нагороджена дипломом першого ступеня і, крім того, маю честь представляти Україну у США – просто нереально. У мене був приємний шок: зрозуміла, що таки можу добиватись чогось сама – ставити ціль і йти до неї.

Темні плями, які повернуть життя пустелям

А все починалось дуже просто: позаминулого літа я їздила відпочивати з батьками в Херсонську область і вдалось відвідати Олешківські піски. Мене зацікавило, чому поблизу моря утворилась пустеля – як таке взагалі можливо. Коли запитала про це в наукового керівника, він показав знімки з космосу, де добре видно, що між вологими і сухими (що над пустелею) повітряними масами існує умовний бар’єр. І через те, що ці маси ніяк не змішуються, у пустелі не падає дощ.

Взялася активно вивчати це питання. Першим моїм дослідженням була маленька квадратна посудина, де дно розділене на дві частини: океан та пустеля. В одній частинці над умовною пустелею розміщувалась темна пляма. Атмосфера імітувалась водою, а зверху був прожектор, який відігравав роль сонця. Відповідно, вода нагрівалась, а потім, щоб спостерігати за течіями (нібито повітря), я впорскувала крапельки чорнила і бачила, що поблизу темної плями на ділянці пустелі – рух є меншим і чорнило осідало дуже швидко. А там, де плями не було, – чорнило залишалось у стабільному і незбуреному стані.

Завдяки цьому дізналась, що саме над темною плямою утворювались би хмари, оскільки чорний колір притягує до себе більше тепла. Відповідно, над темною плямою повітря б швидше і більше нагрівалось, і ті вологі течії повітря, які проходять через територію плями, за рахунок термічного процесу утворювали б хмару.

Якщо по-простому – це випаровування, а взагалі називається конвекція. Тобто над цією темною плямою утворювались би хмари, а вночі, коли в пустелі холодно, вони б опускалися і випадали у вигляді дощу або туману.

Робили ще одну дослідницьку інсталяцію, але там індикаторами руху повітря були нитки, які теж нагрівались звичайними лампочками. Так само дно розділяли на дві частини, і на частинах пустелі – темні плями. Це була коробка десь 3 м висоти і 60 см ширини, обклеєна плівкою, щоб не було жодних зайвих течій повітря із навколишнього середовища. Спостереження показали, що через деякий час, коли повітря нагрівалось, нитки притягувались до темної плями. Тобто над нею утворюється рух.

Реалізувати в реальному житті

Насправді цей проект втілити в життя доволі складно. Для цього зараз вивчаю багато потрібної інформації, зокрема дуже важливими є точні розрахунки, для яких мені потрібен суперкомп’ютер. Коли я була на конкурсі у США, одна наукова установа запропонувала доступ до таких комп’ютерів. Але для того, щоб ними користуватись, мені має виповнитись 18 років.

Для реалізації плану потрібно зробити чіткі розрахунки та врахувати всі індивідуальні чинники та процеси, які відбуваються в пустелях (тобто аналізувати конкретну пустелю, де будемо застосовувати цю методику). Саме після цього можна втілювати мій задум.

А от чорною плямою може слугувати будь-який темний матеріал, наприклад – базальт або просто пісок чорного кольору. Тоді такий матеріал не буде шкодити довкіллю, крім цього – це справді дешевий спосіб зрошення пустель. Також пригодяться металургійні відходи, які, по суті, не потрібні, але, якщо їх правильно застосувати, можуть врятувати пустелю.

До останнього не вірила, що це зі мною

З цим проектом я відправилась на Всеукраїнський конкурс Intel Eco Ukraine, де посіла перше місце і отримала честь представляти Україну в США.

Для мене це було важливе і неочікуване досягнення. Спочатку відбувалось офіційне нагородження – я сиділа десь в кінці залу та й думала собі: а чого моститись ближче, якщо, напевне, знову не переможу, посиджу тут та й піду.

Але ж як я тоді помилялась! Виявилось, що посіла перше місце. Спочатку кілька секунд мовчала від шоку, поки однокласники, які теж були на конкурсі, не почали «випихати» мене на сцену. Оскільки може бути декілька перших місць, чи других і третіх, то проводився ще суперфінал, де з перших місць мали обрати переможця. І знову я. Якщо раніше плакала через те, що ніяк не могла зайняти призові місця, то тепер плакала від щастя.

Поїздка в США пройшла недаремно

INTEL ISEF – це міжнародний конкурс, де були представники із 70 країн світу і близько 1700 учасників у різних категоріях. Цього разу мені вже не вдалось вибороти призові місця – досить складно і, мабуть, мій рівень англійської не дозволяв пояснити все, що хотіла. Але я все ж вважаю, що це дуже круто – потрапити в дев’ятому класі на такий престижний конкурс наукових проектів.

У мене був середній рівень англійської, тому максимально старалась її вдосконалити перед поїздкою. Перші дні в Америці були найважчими: спілкуватись треба багато, а іноземну до того не практикувала. Крім того, здавалось, що там взагалі якась інша англійська, ніж та, якої нас тут вчать. Але згодом звикла і було набагато простіше. Загалом, було багато комічних моментів, коли не могли порозумітись через мовний бар’єр, але нічого – викручувалась і точно зрозуміла – вивчати іноземні мови потрібно однозначно.

Можу стверджувати, що ця поїздка дала дуже багато: досвід, комунікацію на міжнародному рівні з цікавими людьми, нові знайомства.

Але насправді, мені хотілось додому. Ми були у мегаполісах – постійний шум, хмарочоси. Дуже хотілось до рідного і затишного Львова, який так відрізнявся від них.

Вивчитись, набратись досвіду, але обов’язково повернутись додому

Розумію, що в США більше перспектив, сильніша наукова база, тому я б навіть хотіла продовжити там навчання. Проте не жити там: вивчитись – так, набратись досвіду – так, але обов’язково хочу повернутись додому. Україна – земля, на якій я народилась, де мене навчили ходити, де навчили вчитись, і тому хочеться віддати їй це добро.

Поки навчаюсь і чекаю 18-ти років

Зараз задля свого проекту із зрошення пустель я опрацьовую книгу з рівняннями. Згодом ці знання зможу застосувати у роботі із згаданим суперкомп’ютером, щоб, маючи точні розрахунки, втілювати це в різних куточках планети. Думаю, це було б цікаво як в нас в Україні, так і в світі, зокрема Арабських Еміратах. Також в Південній Америці. Тобто є багато прибережних пустель, які могли б скористатись моїм способом і покращити екосистему.

Звичайно, для того, щоб задум працював, треба залучати багато людей, насаджувати рослини, розвивати тваринництво, але згодом змогли б зупинити опустелення і зберегти нашу планету.

До прикладу, щороку пустеля Сахара розширюється на 200 км. Для Сахари такий проект, звичайно, буде більш проблематично реалізувати, але от для прибережних пустель і менших за розмірами ми зможемо це зробити.

Тим більше, зараз клімат змінюється, настає процес глобального потепління, тому ми мусимо діяти, інакше через деякий час пустелі будуть усюди.

Не пустелею єдиною

Зараз я працюю над розумною крапельницею та мобільним додатком для неї. Загалом, це роботизована крапельниця, яка полегшуватиме роботу медперсоналу.

Зазвичай в наших українських лікарнях медсестра має чимало обов’язків, у неї багато пацієнтів, і щоб слідкувати за кожним, мабуть, теж потрібно бути роботом. Саме тому ця крапельниця і мобільний додаток допомагатимуть встежити за пацієнтами в лікарні, і при будь-яких збоях на телефон медсестри надходитимуть сповіщення.

У Німеччині вже зацікавились моєю розумною крапельницею, тому запросили до себе на дні інвесторів.

Ще один проект, над яким я тільки розпочала роботу, – піратський спосіб очищення океанів від пластику. Піратський, тому що він не буде давати чіткого результату вже, але зможе забезпечити майбутнє для світу. Цей спосіб допомагатиме робити пластик, який є в океанах, більш безпечним.

Я пропоную збільшувати густину пластику, завдяки чому він буде тонути в океані, а не плавати зверху. На дні він покриється мулом, і з часом його з’їдатимуть бактерії.

Крім того, оскільки на дні океану все ж менше живих організмів, всі хімічні речовини, які там є, вже не будуть такими шкідливими для довкілля. Вітри не заноситимуть пластик на берег. І так само це допоможе вирішити проблему з мікропластиком, який виникає при терті таких продуктів, і становить ще більше загрозу.

Останній проект – ресурсозберігаючий одноразовий стаканчик. Якщо зібрати відходи одноразового посуду за рік, то можна побудувати три піраміди, схожі за розмірами на ті, які є в Єгипті. Я придумала, як можна зменшити використання паперу на виготовлення таких стаканчиків. Суть способу полягає в тому, щоб збільшити кут розкриву. Тобто, завдяки невеличкій зміні форми чашки, ми можемо забезпечити до 10% економії паперу на виробництві стаканчика.

У результаті, такий посуд буде вміщувати той самий об’єм речовини, але зменшувати кількість паперу на його виробництво.

Якщо хочеш, то сам знайдеш можливості і доб’єшся запланованого

З власного досвіду можу сказати, що треба бути впевненим у тому, чим ти хочеш займатись. Бо це важко – пережити всі падіння, а потім знову робити щось, і на такому рівні, який забезпечить досягнення цілей.

Не менш важливо – не боятись невдач, а продовжувати працювати. Шукати нові можливості, бо насправді можливостей дуже багато. Безліч моїх однолітків вважає, що можливостей немає, і для того, аби щось вивчити, потрібно ходити до репетиторів і так далі. Я, наприклад, за все своє життя не відвідувала жодного репетитора. Тому якщо хочеш, то сам знайдеш можливості і доб’єшся запланованого.

Порадила б завжди чогось бажати і не шукати виправдань, що немає часу. Бо час є завжди і його вистачає на все!