Зараз зовсім інакша Україна, ніж та, що була до 2014-го року

2 года назад 0

Про серйозні речі…

— В'ячеславе Анатолійовичу, вітаю із завершенням відбору на «Євробачення». За кого ви вболівали?

— Та я одразу за кількох уболівав. Але я задоволений вибором українських глядачів.

— Як триває підготовка до конкурсу?

— По плану йде. Все буде добре з «Євробаченням». Проведемо найкраще Євробачення з усіх, які були до того. Квитки продаються, арена готується, українська і європейська частина команд визначені, фінансування відбувається по плану, ведучі є.

— Ведучі — симпатичні.

— Відбирали й українці, й європейці, тому що всі ключові рішення ми повинні приймати спільно з Європейською мовною спілкою — в цьому природа «Євробачення». Тобто, вони повинні подобатися не тільки українцям як організаторам, але й більшості наших європейських колег. Тому це спільна робота, і вони беруть у цьому активну участь і схвалюють також наш вибір і наші пропозиції. Запорука успіху в тому, що це — спільна робота.

10-12 березня керівники делегацій усіх 43 країн-учасниць «Євробачення», які будуть брати участь у конкурсі, приїдуть до України. У них відбудеться засідання, і вони вперше відвідають арену Міжнародного виставкового центру, де відбуватиметься пісенний конкурс. І після їхнього огляду, з 18 березня ми починаємо вже повністю підготовчий етап до «Євробачення» у МВЦ. Арена закривається, запроваджується спеціальний режим, починають будувати конструкції трибун, сцени і т. д. І 30 квітня починаються перші події «Євробачення»: репетиції, проби звуку і т. д.

Але процес вже триває публічно і офіційно з моменту передачі ключів від Стокгольма до Києва та старту продажу квитків.

— Квитки дорогуваті.

— Там різний ціновий спектр. І є дев'ять подій. Фінал найдорожчий, звичайно. Є два півфінали і ще шість генеральних репетицій до кожного з півфіналів і фіналу. І на все це можна купувати квитки. Генеральні репетиції — це точно те саме, що будуть бачити люди під час півфіналів і фіналу, але в кілька разів дешевше. Але за розрахунками мовника-організатора, нашої суспільної телерадіокомпанії, зали будуть заповнені вщерть на всіх дев'яти подіях. Це 100%. Коли вийде інтерв'ю, мабуть, вже десь 20 тисяч квитків буде продано з 70 тисяч на всі події. З 52 країн найбільше квитки купують в Україні — за 50%, далі — німці і британці. 

— Ви дивилися «Гіркі жнива»?

— Ще ні. Була моя донька, їй 17 років, вона ходила з друзями, була вражена, і після фільму ще кілька годин вони обговорювали фільм в соцмережах. І це успіх, тому що фільм, я думаю, в першу чергу повинен бути націлений на молоду аудиторію в Україні й за кордоном. Цей фільм зроблений за приватні закордонні гроші. А у кінотеатри, як всім відомо, за статистикою, по всьому світу ходять переважно дуже молоді люди. Найбільша аудиторія — від 14 до 21 року. Тобто, це розрахунок на молоде покоління і в Європі, в Америці, і у нас. Значить, розрахунок правильний. А те, що до кожного фільму можуть бути зауваження — ну звичайно, це ж мистецтво. Втім, тема Голодомору для нас глибоко важлива. І важливо, щоб її побачив світ.

— Минулий кіно-рік був такий хороший. Хоча від «Фанні Каплан» я не в захопленні, просто вважаю, що нам зараз не актуальна тема.

— Наскільки мені відомо, творці фільму просто дознімали кіно, роботу над яким розпочали ще при минулій владі. Треба було просто завершити монтажний період і дати стрічку в кінотеатри.

— Але вас запитують: де серіали про Стуса, про Мазепу, про Данила Галицького, про Полуботка?

— Я переконаний, що ці серіали будуть. Трохи загальмувалася справа з новим законом про державну підтримку кінематографії. Президент вніс кілька пропозицій, але в парламенті поки що їх не розглядали. Однак, я переконаний, найближчим часом Верховна Рада проголосує пропозиції Президента, і закон після цього набуде чинності. Там якраз передбачений, серед іншого, механізм підтримки телесеріального виробництва з боку держави. Тобто, 50% може вкладати держава, 50% — відповідний  телеканал. Це оптимальний підхід, тому що телеканал тоді забезпечує трансляцію. Фільм повинен з самого початку мати заздалегідь заплановану і гарантовану аудиторію. Тобто, якщо будь-який з великих телеканалів дає 50% своїх коштів, то вони, по-перше, ними ризикують і розраховують на повернення, з іншого боку — дають свій ефір. Це вже успіх. 50% дає держава, щоб стимулювати телеканали. При цьому держава, враховуючи, що в новому законі є і культурний тест і т. д., дає кошти тільки на телесеріали, які мають суспільне значення. В широкій рамці, але мають. І тому з'явиться тема і про Мазепу, і про інших наших героїв, про все, що може бути зняте повчально і важливо для нашого світогляду. А з іншого боку — цікаво, з живими перипетіями, з усіма кінематографічними підходами, які забезпечують касу телевізійну чи кінотеатральну.

Плюс велике кіно теж починає набувати обертів по важливих для країни темах. От Ахтем Сеїтаблаєв вже запустив у роботу «Кіборгів», і вони планують показати фільм вже цього року на День Збройних Сил України. Ніби-то вже запущений фільм про Петлюру до 100-ліття української революції, кіностудія імені Довженка має знімати це. Ну і багато інших. А проектів на історичні теми дуже багато. Питання тільки в тому, щоб не помилялися експерти, які оцінюють важливість продукту. Це ж все відбувається через систему конкурсу. Сценарій автори захищають перед комісією експертів. І з кожним роком пропозицій дедалі більше. Тобто, так чи інакше, ми на порозі справжнього кінобуму, треба тільки трохи розблокувати перешкоди, які все одно стоять на шляху кінорозвитку.

— Давайте поговоримо про мовний закон 5670. Чи не був би він занадто шоковим зараз? Вам не здається, що гібридна війна вимагає, скажімо так, гібридної українізації, тобто, розтягнути всі норми по різних законах? 

— У парламенті є три мовні законопроекти. Один, який готували громадські активісти — Тарас Шамайда, Катерина Чепура, Сергій Оснач. А внесли, як і два інших, теж депутати з різних фракцій. Але, за моїми оцінками, ситуація в парламенті така, що жоден з них поки що не проходить. І ситуацію, і зміст ще будуть обговорювати. Те, що має бути ухвалений новий закон про державну мову — це 100%, для мене  — це повна очевидність. І те, що має бути скасований закон Колесніченка-Ківалова, так само. Зараз Конституційний Суд розглядає цю справу. Якщо він підійде бодай мінімально неупереджено, закон буде скасований хоча б тому, що він ухвалений з грубими порушеннями закону про регламент тоді, ще 2012 року.

— Я знаю, що ви суворий націонал-демократ з традицією, але все одно запровадження закону знову викличе бурю, чому б не йти потроху, вносити зміни в існуючі закони?

— Я думаю, що в Україні всі мовні питання просуваються дуже потрошки, починаючи від 1989 року. Як був ухвалений закон про мови, з того часу все дуже поволі просувається. Можна йти шляхом внесення змін, наприклад, як у питання з квотами були внесені зміни до закону Колісніченка-Ківалова в перехідних положеннях.  Але таких законопроектів у такому випадку треба внести сотні. Тому що закон КаКа (Колесніченко-Ківалова — ред.) практично повністю змінив законодавче поле у частині мовної політики. Тож впроваджувати мовну політику сотнею змін до існуючих законів — невдячна і дивна праця. Дивна тому, що у нас проукраїнська проєвропейська більшість парламенту. І тому треба шукати консенсус щодо нового базового мовного закону. Може він втратить якісь найбільш контраверсійні норми, які зараз дебатуються, але треба ухвалювати базовий закон про мову, це однозначно. І це рано чи пізно трапиться. Просто, на мою думку, чинний парламент, для цього видається найкращим, а яким буде наступний — важко сказати. Я думаю, що в наступному провести ці питання буде ще складніше. Всі три законопроекти зараз на розгляді. І депутати вийдуть на якийсь один закон в ідеалі.

— Що робити з театром російської драми? Чи не треба хоча б частково переводити на самоокупність?

— А російська класика в Україні не під забороною. Російський імперіалізм під забороною в кожній нормальній країні, а російська класика, там де загальнолюдські цінності, чому ні, як і будь-яка інша класика. Це може бути до вжитку, якщо вона несе розумне, добре, вічне. І в Києві, і у Львові її ставлять у перекладі, дехто — без перекладу. 

Тепер про гроші. У нас є частина театрів, які фінансуються частково із держбюджету, в тому числі й кілька театрів, які мають постановки російською мовою. Підхід має бути однаковий до всіх театрів: якщо вони мають добру роботу, вони можуть претендувати на частку державного фінансування. Інші театри фінансуються з комунальних бюджетів. І таких театрів —  більшість. Із держбюджету фінансуються буквально кілька театрів, але треба створювати конкурентне середовище, і воно виникає. Тому що є приватні, модерні театри. Резонансними і помітними зараз у Києві є «Театр переселенця», «Дикий театр», вони відбирають глядача у класиків. Якщо ця тенденція буде лавиноподібно розвиватися, то, напевно, треба виходити на більш гнучкі умови для конкуренції серед різних театрів.

— Хотіла запитати про ваш закон щодо контрактної форми роботи в театрі. Яка доля закону?

— Він виконується. Хоча обов'язковий конкурс і контракт у культурі — це реформа, на яку до мене не зважувався ніхто. Бо будь-яка контрактна система як для «начальства», так і для творчого персоналу — це ж дискомфорт. Так чи інакше: театри мають оновлюватися, а будь-яке оновлення у будь-якій сфері, а особливо в театрах, де всі люди — творчі, амбітні, неперевершені — це складно. Але хтось мав це зробити. І це серйозна реформа, яка вже стартувала.

Я, до речі, був проти підходу, що треба зводити все на одну позицію: генеральний директор — художній керівник. Це одна посада, по якій підписується контракт на 5 років. Я думаю, що можна було зберегти окремі позиції: генеральний директор, як людина, що відповідає більш за господарчу та фінансову  діяльність, та художній керівник, який відповідає за те, що люди бачать на сцені, яка репертуарна політика, які важливі послання театр хоче передати глядачам. Зараз це все об'єднано, і по цій  лінії відчувається напруга.  

— Не так давно побачила дуже схвальний відгук від російськомовної письменниці про заборону імпорту з РФ. Вона переконана, що окремих російськомовних авторів треба видавати тут.

— Так, після ініційованого мною та видавцями закону, імпорт з РФ практично зупинився. Держкомтелерадіо завершує підготовку Порядку про надання дозволу. Цими днями він має бути внесений на розгляд Кабінету Міністрів. Але хочу сказати, що вже в чергу вилаштувались імпортери, причому кількість заявок не така вже й велика. Імпорт буде, це переважно книжки нейтрального змісту в контексті українсько-російських теперішніх стосунків. Але ми відсічемо агресивне сміття, яке сюди закидали, щоб дурманити нам голови. Ми виведемо на світло цю тему, тому що кожен імпортер має дати підтвердження авторських прав, що він взагалі має право ці тексти поширювати на території України, а також має подати короткий опис твору в довільній формі. Наші експерти все це розглядають, і література наукового чи мистецького характеру отримає дозвіл, а всі ці дугіни, проханови — не отримають. Це потрібний був закон, ми давно над цим думали, але в минулому парламенті навіть порушити це питання було неможливо. Ми ж багато разів намагалися все це зробити, і тільки зараз це стало можливим, коли значна частина суспільства прозріла у своїх поглядах на російський імперіалізм.

— На початку 2015 року ви збирали нараду, щоб просто вимкнути Інтер із мереж. Якщо, наприклад, на власника каналу Фірташа чекає екстрадиція, що робити з активом, як ви думаєте?

— Я, з вашого дозволу, не буду думати, що робити з їхніми активами, але я скажу, що кожен канал, якщо він має ліцензію на мовлення в Україні, повинен бути проукраїнським. Тобто, працювати не на окупанта,  а на українські національні інтереси, не поширювати зневіру, ненависть, ворожнечу, в  найчутливіших питаннях давати підходи, які зміцнюють країну, а не бути підривним каналом. От і все. В будь-якій країні світу підривні канали закриваються.

— Як жест доброї волі, вони могли б взяти або самі зняти, наприклад, серіал про Мазепу, так, як підтвердження лояльності?

— Це питання до власників, але програмова політика має збігатися з ліцензійними умовами і українським законодавством будь-якого каналу, не залежно від того, хто власник. Яка різниця, хто власник, якщо канал працює на Україну — це одне питання; якщо він працює проти України, також не повинно бути різниці, хто є власником. Має бути рішення Нацради з питань телебачення та радіомовлення, попередження і скасування ліцензії, і це повинно стосуватися кожного каналу, тим більше в умовах війни Росії проти України.

— Чи є стратегія консолідації українського суспільства?

— Безумовно, ступінь патріотизму значно вищий, ніж це було до початку Революції Гідності. Значна частина наших співвітчизників, які вважали Росію «старшим братом», який ніколи не підніме руку на «молодшого» —  я це беру в лапки, бо це в їхній системі координат було, отямилися вже тільки після того, коли почалася війна на Півдні й на Сході. Це для них був шок, світоглядний шок. І з огляду на переосмислення цією частиною людей своїх поглядів на життя, на Україну, на Росію, на українсько-російські стосунки, ступінь патріотизму в країні значно виріс. І це вже зовсім інша Україна, ніж та, що була до 2014 року. Це факт, який, по суті, не потребує вже доведень, бо все це доведено героїзмом наших бійців на Сході — і добровольців, і бійців регулярних формувань. І ці факти дістають підтвердження щодня після кожного обстрілу і кожного бою.

— Я хотіла внести пропозицію, як журналіст і культурна, нібито, людина.

— Давайте.

— Коли в Україну повернеться скіфське золото, я думаю, його треба віддати в Національний музей історії України, на зберігання директору Тетяні Сосновській, поки ми не повернемо Крим, правда ж?

— До речі, робота Тетяни Сосновської є дуже результативною: Національний музей історії України стає тим, чим він має бути. Вона працює просто блискуче — і за об'єктивними показниками, і за суб'єктивними враженнями. Там є клуб реконструкторів, клуб прихильників Музею історії. Є люди, які часто ходять в музей з дітьми, сім'ями на вихідні дні. Коли таке там було? Та в житті такого не було! Там постійно відбуваються події із високими змістами, там багато молоді, виступають відомі спікери.

Але доки окупований Крим, скіфське золото після його повернення буде зберігатися там, де вирішить Кабінет міністрів України.