Алла Тютюнник: «Фільми, які є в цьогорічній колекції – це справжні унікальні кінохіти»

Керівниця мережі кіноклубів Docudays UA, Алла Миколаївна Тютюнник, про те, які особливості у колекції, що готується до випуску, як враховувалась специфіка аудиторій при підготовці, а також про особисті акценти в обраних темах.

Лишилося небагато часу до виходу довгоочікуваної п`ятої колекції фільмів для DOCU/КЛУБІВ. У роботі над нею задіяно чимало спеціалістів: експертів та експерток з правозахисту, редакторок і перекладачок, технічних координаторів, тощо. Добірка готується разом із сценаріями занять і показів, із урахуванням різних аудиторій, актуальності тем і, звісно, якості документальних фільмів.

Скажіть, будь ласка, на якій стадії перебуває підготовка свіжої колекції кіноклубів Docudays UA?

На завершальній стадії. Це вже 5-та колекція, в неї увійшло 18 документальних фільмів для кіноклубів при школах, вузах, бібліотеках, громадських організаціях і 16 – для кіноклубів, створених у колоніях і СІЗО та при навчальних закладах, які готують персонал для колоній. Цього разу маємо 7 українських фільмів і 11 іноземних. І ті, й інші – найкраще документальне кіно, яке ми показували на фестивалях в Києві в 2015-2016-2017 роках, усі фільми відзначені нагородами на багатьох міжнародних фестивалях. Підготовка фільмів для кіноклубів – процес не швидкий, потрібен час на переклад, озвучування українською мовою, “закладки” (щоб модератор в процесі обговорення з глядачами міг швидко знайти і ще раз переглянути найбільш важливі епізоди). Отож цього року ми вирішили не чекати, доки “дозріє” вся колекція, а з 20 січня вже почнемо передавати кіноклубам фільми, які готові для перегляду й обговорення.  

Які були особливості в роботі цьогоріч?

Особливості, в основному, приємні: цього року в колекції ще більше українських документальних фільмів, ніж було в попередніх. І цьогорічна колекція – найсильніша з усіх, які ми робили раніше. У неї потрапило чимало фільмів, про які ми довго мріяли, але не могли раніше отримати права на показ, бо ще минулого року ці фільми подорожували по різних міжнародних фестивалях, де вони перемагали в конкурсах і отримували нагороди. Тому продюсери не поспішали віддавати їх в кіноклуби. Наприклад, фільм української режисерки Аліси Коваленко “Домашні ігри” влітку був визнаний кращим документальним фільмом на Міжнародному Одеському кінофестивалі, минулої осені отримав Гран-прі на фестивалі “Лістапад” в Мінську, на кінофестивалі в Іраку.

А в Амстердамі на фестивалі IDFA 2018 був представлений у програмі «Best of Fest». Фільм “Майже святий” американський режисер Стів Гувер зняв у Маріуполі і цей фільм був визнаний кращим на фестивалях на Гаваях, у Літл-Року, на Артдокфесті. І майже всі фільми нової колекції мають по кілька нагород від престижних фестивалів світу.

Які ваші особисті вподобання в цьогорічній добірці стрічок, якщо ми говоримо про теми та героїв?

Я дуже рада, що програмному департаменту фестивалю вдалося добути для нашої колекції фільм “Про чоловіків і війну”. Цей фільм також отримав найвищі нагороди на фестивалях в Амстердамі, Сан-Франциско, Літл Рок. Він про американських ветеранів війни в Іраку. У них поствоєнний синдром — їх доводять до відчаю спогади про загиблих друзів, а ще більше — байдужість світу. Фільм знімався у каліфорнійському реабілітаційному центрі, де чоловікам допомагають позбутися демонів війни в свідомості. Під час Мандрівного фестивалю ми показували цей фільм в деяких містах і селах ветеранам АТО, він справляє дуже сильне враження. Він ніби в дзеркалі показує нашим ветеранам їхні травми й переживання. Обговорення фільму проводив психолог і потім колишні воїни говорили, що це їм дуже допомогло зрозуміти, що з ними відбувається, і їм стало легше долати цей синдром.

Цього разу в колекції багато фільмів про жінок. Є фільми про складний період дорослішання дівчаток, про найважливіші виклики в житті дорослих жінок: робити кар’єру, чи відмовитися від мрії й доглядати дітей? Народжувати дитину з синдромом Дауна, чи робити аборт? Боротися за свободу своєї країни, наражатися на тюрму і тортури, чи уникати небезпек і зберегти себе для своїх чотирьох дітей? Фільми знімалися в різних країнах, героїні фільмів теж дуже різні, але в усіх історіях проступає спільне: жінкам увесь час доводиться долати стереотипи суспільства — “жінка повинна”…

Іще є в колекції фільм “Венери”, який у певної частини глядачів, я думаю, викличе несприйняття, а може, й обурення. У цьому фільмі майже нічого не відбувається, просто різні жінки – молоді й старші – відверто розповідають про свій сексуальний досвід. Це данські жінки, які зростали в іншій культурі, ніж жінки в Україні, й вони наважуються на таку міру відвертості, яка не притаманна українкам. І через ці одкровення стає зрозумілим, як мало знає світ про інтимне життя жінок, про драми й трагедії, які існують в цьому потаємному житті кожної жінки. Часто – тільки тому, що вона не наважується переступити нав’язані суспільством міфи й “табу”.

Цей фільм здається мені важливим іще й тому, що багато хто в Україні не сприйняв недавні зміни в законодавстві, які в народі охрестили “згода на секс”. В мережах із цього приводу було багато бурхливих реакцій, “праведного обурення” й стьобу. Більшість із тих реакцій показали, що їх автори не відрізняють (або не хочуть відрізняти) залицяння від примусу, що вони вважають природнім насильство в інтимній сфері. І це – біда і для жінок, і для чоловіків.

Звісно, ми будемо рекомендувати цей фільм для показу для аудиторій 18+. І ще я б рекомендувала після перегляду цього фільму проводити семінари з сексуального та репродуктивного здоров’я.

Чи враховувались в добірках колекцій особливості різних аудиторій?

У нас в колекції – 2 добірки: для кіноклубів при школах, вузах, бібліотеках, громадських організаціях та для кіноклубів, створених у колоніях і СІЗО та при навчальних закладах, які готують персонал для колоній. Добірки відрізняються не стільки фільмами, скільки сценаріями обговорення цих фільмів. Сценарії обговорення фільму для різних аудиторій  складають експерти-методисти. Бо один і той самий фільм неможливо обговорювати за одним сценарієм в школі і в колонії. Звісно, фільму “Венера” немає в добірці для колоній. Зате там є чудовий фільм “Нове життя Ґоґіти” – про 38-річного чоловіка, який після 14 років тюремного ув’язнення повертається до нормального життя. А в школах буде більш доречним фільм “Інтернетзалежний”.

Яких фільмів особисто ви хотіли б бачити більше в колеції кіноклубів?

Мені подобаються всі фільми, які є в цьогорічній колекції – це справжні унікальні хіти. Це високохудожні, досконалі митецькі твори, які дуже сильно впливають на почуття і на свідомість глядача. І разом з тим – вони дають дуже багато матеріалу для роздумів і діалогів про важливість дотримання прав людини в світі. Програмний департамент, відбіркова комісія фестивалю щороку формують програму березневого Docudays UA з найкращих найновіших документальних фільмів світу. Потім ці найкращі фільми потрапляють в колекції для кіноклубів. І всій нашій команді хочеться одного: щоб цих фільмів у колекціях ставало більше й більше.