Бути голосами інших: як поетеса Яна Малига розповідає про окупацію Херсонщини

Два блокноти, які могли вартувати життя… Так розпочався шлях у документалістики повномасштабної війни новокаховчанки Яни Малиги. До цього жінка захоплювалася написанням віршів. Однак хронологію окупації рідного міста та свої думки стосовно подій почала засвідчувати на папері іншою літературною мовою – прозою. Щоденник дивом вивезла на підконтрольну територію України. Пізніше, під час перебування в літературній резиденції в селі Войновіце у Польщі, поетеса оцифрувала записи та перевела у формат книги "Моє розстріляне джерело". Таку назву обрала недаремно. Через величезну кількість підземних кришталево чистих вод Нову Каховку часто йменують як місто тисячі джерел. Однак це був лише початок. Надалі Яна стала голосами інших людей, аби про Херсонщину почули.  Фото надала співрозмовниця: Яна Малига родом з Нової Каховки, що на лівому березі Херсонщини Щоденник як точка опори  До повномасштабного вторгнення Яна Малига жила та працювала в місті Нова Каховка, що на лівому березі Херсонщині (наразі тимчасово окуповане армією рф, — ред). Маючи освіту  жінка певний час працювала в Службі у справі дітей, а після курсу навчання у Всеукраїнській асоціації гідів – у відділі культури та туризму міської ради. Також з 2019 року Яна займалася творчістю, а саме . Все почалося з вірша-подяки вчителям на випускний старшої доньки. Далі перетворювала у віршовані рядки побачене під час мандрівок по півдню України.

Українська кухняЗвичний ритм новокаховчанки перервався 24 лютого 2022 року. На той момент вона з командою готувалася до святкування 70-річчя від дня заснування Нової Каховки, яке мало відбутися 28 лютого. Жінка говорить, ніколи не думала, що на ювілеї рідного міста буде так багато непроханих гостей. Але саме так сталося. Того зимового ранку вона востаннє побувала в стінах свого кабінету. Наступного дня виконком був захоплений російськими військовими, а вулиці довкола будівлі заблоковані для пересування цивільних. 

"На роботі паніка у деяких колег. Дізнаюся, що дехто виїхав з міста ще вчора. Вони щось знали або відчували, але вже не важливо. Їх більше немає поряд, вони залишилися у минулому. З цього починається вибір тих, з ким я опинюся в завтрашньому дні та з ким буду йти далі… Близько 10-ї ранку в місто заходить колона машин з однаковими позначками "Z". Гул моторів розриває вітряну лютневу пісню степів і несеться у напрямку Каховської ГЕС. На заправках стоять величезні черги з автівок місцевих, але навіть ті, хто встиг заправитися пальним вже втратили свою можливість виїхати. З міста нікого не пускають, бо всі дороги на виїзд заблоковані військовою технікою з триколорами…" , — перші записи в блокноті Яни Малиги. 

Такий своєрідний щоденник вона вела протягом двох місяців перебування в окупації. Пояснює, як психологиня знала, що дана практика допомагає зберігати внутрішній контроль над ситуацією. Інакше кажучи, залишатися у "формі" та бути спроможною відповідати за себе й рідних.  Фото надала співрозмовниця: Щоденник, який вдалося вивезти Яні з окупованого міста По записах можна прослідкувати не лише хронологію подій, які розгорталися в місті та довкола родини жінки, а й рефлексію на них Яни: "На телефон почали приходити сповіщення зі словами: "Як ви?". Відчуття від отримання цих слів ніби від освідчення в коханні. "Тримаємося", — моє останнє слово у дописах. І саме в нього я зараз вірю".

Від руки списані два блокноти, обидва з символічною обкладинкою "Каховській ГЕС – 65 років". Записи як усвідомлення прожитого дня жінка робила у вечірній час під світло свічок, оскільки пильно дотримувалася режиму світломаскування. Однак могла зробити нотатки і протягом дня, коли щось приходило на думку під час буденних домашніх справ. 

Також в щоденнику засвідчено евакуацію Яна Малиги з молодшою донькою наприкінці квітня 2022 року на підконтрольну територію України. Це вдалося їм зробити лише з четвертої спроби. Із собою жінка вивезла обидва блокноти. Вони лежали на дні наплічника разом з документами та рушником. Сумку з речами оглядали на 40 російських блок-постах, але до записів, на щастя, ніде не дісталися. 

"Тоді я навіть не думала про те, що може бути, якщо блокноти переглянуть. Я не розуміла, що треба боятися… Бо це було єдине, що підтримувало мене морально та залишалося зі мною попри все. Я усвідомила небезпеку вже потім, коли перечитувала щоденник. Якби це зробили окупанти – нічого б позитивного з цього не вийшло…" , — ділиться Яна.  Приклади віршів Яни Малиги. Колаж: Інтент Окупація – те, що хочеться забути Під час виїзду з окупації Яна Малига почала збирати розповіді людей, які так само були вимушені покинути свої будинки, рятуватися "втечею" та їхати у невідомість, зберігаючи принаймні своє життя. Так народилася збірка "Херсонські історії окупації", яка наразі готується до друку за умови знаходження відповідного гранту. Видання представляє серію зі 108 історій людей з різних куточків Херсонщини.

"Ми з донькою провели добу в очікуванні евакуаційного потягу на залізничному вокзалі в місті Кривий Ріг. Тоді я спілкувалася з багатьма людьми, які казали: "Зараз ми ділимося тим, що наболіло за два місяці знаходження на окупованій території. Але завтра ми б воліли забути про те, що з нами там відбувалося й надалі не згадувати". Почувши це я зрозуміла, що ці розповіді треба занотовувати. Бо цю правду не можна приховувати, про це повинні знати назагал", — говорить Яна. 

Надалі своїм задумом жінка поділилася з друзями, інформація поступово поширювалася вже серед їх знайомих. Люди, які виїхали з окупації раніше чи пізніше квітня 2022 року, надсилали поетесі свої історії. 

Через безпекову складову більшість розповідей не містять імен людей, в іншому випадку – змінені. Але всі вони обов’язково мають прив’язку до місця. Наприклад, обстріл та детонація складу боєприпасів армії рф в Новій Каховці в липні 2022 року, внаслідок якого було пошкоджено значну частину міста чи Половецька баба в українському степі біля села Тягинка в квітні 2022 року.  

"Коли ми з донькою виїжджали, то стали свідками напрочуд символічної ситуації. На Херсонщині є багато пам’яток сакрального мистецтва – курганів. І ось біля одного з них російські військові облаштували бліндажі, а на кам’яну статую, яка була нагорі пагорбу, прив’язали триколор. Оскільки кургани є поховальними спорудами, то окупанти фактично  в могилі, нетямущі сенсу нашої культурної спадщини", — згадує Яна Малига. 

Серед інших – розповідь людей-односельців, які півтора місяця просиділи у підвалі. Російські військові забороняли жінкам та дітям виходити, натомість чоловіків експлуатували. За нагоди в один із днів вони всі разом, не вагаючись, зібрали речі та на велосипедах подолали 20 кілометрів вздовж лісопосадок до українських блок-постів. Ще одна історія належить бабусі з села Любимівка Каховського району. Жінка все життя пропрацювала бухгалтером, а коли її діти поїхали на заробітки за кордон – доглядала за онучками. Цей довгий та складний шлях вона додала, щоб вивезти дівчат до батьків. 

"Під час спілкування бабуся дістала насіння соняшника зі словами: "Це те, що буде нагадувати мені завжди про південь… Це те, що мене заспокоює в цій дорозі…". При цьому вона їхала в трьох парах шкарпеток та гумових капцях. Бо після тривалого перебування в погребі, яке стало укриттям, жінка не змогла взути жодне взуття крім цього. Такі маленькі щемливі елементи…",  — додає Яна Малига. Фото надала співрозмовниця. Лівий берег має бути почутим Свою документальну діяльність новокаховчанка трансформувала та масштабувала для того, щоб якомога більше людей по всьому світу дізналися про війну в Україні та окупацію Херсонщини. Наголошує, її місто, як і 2/3 частини регіону досі перебуває під тимчасовою російською окупацією. І на противагу великій увазі до деокупованого правобережжя – лівобережжя залишається наче непоміченим та непочутим. Тому на меті поетеси вкотре нагадувати: лівий берег чекає на звільнення, а його жителі сподіваються на повернення додому.  

Серед таких колаборацій – співпраця Яни Малиги з художницею Машею Вишедською, яка родом з міста Бахмут на Донеччині. Мисткиня візуалізувала у серії коміксів 55 історій зібраних поетесою. Роботи були представлені двома мовами: українською та англійською.

У такому форматі проєкт "Херсонські історії окупації" спочатку розповсюджували в соціальних мережах, потім як виставку, яку представили в понад 20 країнах Європи в 2023-2024 роках, зокрема в Боснії і Герцеговині, Польщі, Берлині. А в травні 2025 року експозиція стала частиною виставки українських митців "Під окупацією" в місті Вуковар у Хорватії. 

"Перше, що мені припало до душі, це як відвідувачі починали змінюватися під час ознайомлення з виставкою. Наприклад, одна з описаних ситуацій в проєкті. Людині стає погано в громадському транспорті під час перевірки окупантами документів. Ніхто не може встати допомогти через погрози автоматами чи викликати "швидку" через відсутність мобільного зв’язку. Потім російські військові виходять з маршрутки, а водій та пасажири вимушені їхати далі вже з мертвою людиною… Коли іноземці дізнавалися про такі речі, як окупація психологічно тисне та ламає, то вони починали по-іншому відноситися до українців-біженців та підтримувати Україну в боротьбі за свою незалежність" , — ділиться Яна.

Також деякі історії зі збірки "Херсонські історії окупації" були опубліковані в різних альманахах протягом 2022 року. А 13 розповідей лягли в основу документальної вистави "Херсонські історії порятунку", яка була показана на сценах кількох вищих навчальних закладах та мистецьких установ у місті Київ в 2023-2024 роках.  Проєкт "Херсонські історії окупації" реалізований Яною Малигою та Машею Вишедською. Колаж: Інтент Пропозицію про створення вербатіму Яна Малига отримала після того, як відправила роботу на один із творчих конкурсів. Режисером і продюсером вистави став засновник і головний редактор видавничої майстерні "YAR" Ярослав Карпець, а постановницею – акторка та керівниця фольклорно-театральної студії "Квітуча Україна" Ірина Климовських-Боровська. Фото надала співрозмовниця: За зібраними Яною історіями була втілена документальна вистава "Херсонські історії порятунку
"Це виключно жіночі історії. При цьому вони були зіграні ВПО зі сходу та півдня. Звичайні люди зголосилися стати акторами й це мало своє значення. Бо вони проживали такі самі або подібні події.  Також ця форма мистецтва спрацювала як лікування. Через гру на сцені вони звільнялися від особистого накопиченого негативного досвіду війни", — говорить поетеса. 

Говорити голосами інших Водночас із тим Яна Малига не полишила творчість. В січні 2025 року в Києві та інших областях України була презентована її поетична збірка "Малюй собі мрії". Сюди увійшли вірші, які були написані вдома у Новій Каховці до 24 лютого 2022 року та декілька творів за воєнний період, але ті, які є більш автобіографічними. Таким чином в семи розділах книги знайшлося місця як суворим правдивим рядкам про окупацію та війну, так і ліричній поезії, яка має на меті закохати в хвилі Дніпра, степовий вітер та іншу природну красу півдня. 
Фото надала співрозмовниця: Презентація поетичної збірки "Малюй собі мрії" Поетеса не приховує, в перший рік повномасштабної війни не перестала писати, але змінила тематику та подачу віршованих рядків. Тому планує цей доробок надрукувати в окремому виданні. Наразі у своїх творах має більше філософських думок, таких як, що буде попереду.

"Ще працюю над втіленням однієї великої роботи про події російсько-української війни. Це буде художній твір, роман з елементами документалістики. Головний герой буде знеособлений, але те, що відбуватиметься із ним – реальним. Це ті ситуації, які я зібрала ще під час перебування в окупації вдома. Також хочу підняти проблематику внутрішніх конфліктів знайомих, друзів, рідних. Як через обставини, спричинені повномасштабним вторгненням, змінилися відносини між багатьма людьми, а іноді й повністю їх зруйнувавши" , — ділиться Яна. 

Вона додає, пам’ять зберігає усе, але не настільки довго, як папір. Тому так важливо сьогодні збирати та записувати цей період існування країни. Не тільки аби знайомити з ним наше покоління, яке не стикалося з реаліями життя в , а й наступне. Крім того, це можливість стати голосами тих, хто продовжує перебувати під тимчасовою російською окупацією й вимушений мовчати. Оскільки це може вартувати їм життя. 

"Дуже багато голосів замовчувалося людьми, які мали що сказати. Натомість мені хочеться цим ділитися, і я маю таку можливість та вже відповідний досвід. Це важливо. Кожна з таких робіт надалі буде дотичною до будування нашої історії, її правильного трактування в майбутньому", — наголошує Яна Малига. 

Яніна Надточа, Майя Птущук,