«Йов» Влада Троїцького: чому ця опера у десятці найкращих опер світу

Опера «Йов» (IYOV), яку за версією конкурсу Music Theatre NOW 2018 визначили однією із десяти найкращих опер світу, зібрала повний столичний зал «Київська Русь».

В основі постановки лежить біблійна історія про «Благочестивого Йова». Кожному – музика, спів, текст, світло та відеосупровід постановки – розповіли про щось інтимно своє, але водночас вічне. «Йов» когось приголомшив, а когось розбудив.

Великий зал на 1192 місця «Київської Русі», попри недешеві квитки, 8 листопада 2019 року заповнився повністю.

На сцені – високі риштування, рояль, віолончель та ударні інструменти. Шестеро вокалістів, «двоє музичних деміургів», і двої музикантів. На риштуваннях – високо над сценой – темний силует жінки, яка читає Книгу Йова.

На найбільшому в Україні екрані – як на стіні печери Платона, відбивається справжня суть речей. Там панує хаос, який хоче структуруватися, там обличчя живих проявляються через лики смерті і навпаки, там світло змагається із темрявою, там немає початку і кінця, а є лише безперевний рух.

Дійство-реквієм приголомшує. Зал вібрує від сили звуку та енергії, що ллється зі сцени.

Складається відчуття, що потужні відеозвукові удари розбивають нарости буденщини і «непрямим масажем запускають серця, які втомилися чекати і вірити».

Про оперу

Перша версія опери була написана за три тижні для фестивалю ГОГОЛЬFEST у 2015 році.

Взяти біблійний сюжет запропонував режисер Влад Троїцький і композитори-інструменталісти Ілля Разумейко та Роман Григорів обрали книгу Йова із Старого Заповіту.

Головні елементи дійства: музика, спів, начитування тексту, відеотло, світло.

«IYOV» – це містично-театральне дійство для препарованого рояля, ударних, віолончелі та солістів.

Це швидше «театр Леся Курбаса», аніж традиційний театр

За нестандартність та глибину журі міжнародного конкурсу Music Theatre NOW у 2018 році відібрало оперу «Йов» до десятки найкращих поміж 436 творів із 55 країн світу.

Якщо передати зміст мовою соціальних мереж, то ця історія може виглядати так:

«Жив собі один чоловік. Все у нього було: дім, родина, власна справа. Заробляв добре і іншим давав заробляти. Жив собі, не тужив і поганого не сподівався. Аж тут – війна-невійна, тайфун-нетайфун, диявол-недиявол – лихо накрило. Діти загинули, бізнес «згорів», друзі відвернулися, дружина зневірилася. У такий ситуції здоров’я кого хочеш підведе. От і той чоловік – зліг. Онко-неонко, але страшно дуже. «За що це мені?! Я ж нічого поганого не робив!», – кричить так, що вуха не витримують його стогони слухати. І тоді, коли він усі надії втратив, але від віри не відмовився – раптом відступилося від нього зло. Він видужав, знайшов іншу дружину і знову почав ЖИТИ».

А оригінальну версію читайте у Старому Заповіті. В опері Книга Йова звучить у перекладі Івана Єгієнка:«Був чоловік у країні Уц, на ім'я йому Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав».

Що «за» дійством?

Людина, як кулька маятника, вона весь час у русі.

Життя від народження до смерті проходить у постійному коливанні між добром і злом, світлом і темрявою, любов’ю і ненавистю, буттям і смертю, раєм і пеклом.

Людство балансує, намагаючись втриматися на межі між гармонією і хаосом, тоне у какофонії інформації, постійного політичного галасу, вибухів і автоматних черг.

Війна розколює тишу і немає місця, де люди могли б відчувати себе у повній безпеці.

Та є віра, як ірраціональне відчуття того, що у загальному заліку добро таки перемагає зло, інакше б світу уже не існувало.
Із відгуків, почутих у залі:

«Якби Шевченко та Леся Українка були у залі – їм би сподобалося. І Курбасу з Параджановим теж»

«Знаєш, я таки відкладу усі справи і поїду до мами…»

«Слухай, я ніби крізь ураган пройшла. Хочу спокою і трохи вина»

«Це, мабуть, про нашу війну? Не тільки…»