«Лавина»: друге сходження на Херсон

Автор фото Ігор Бойченко

Ви знаєте, як неймовірно грають наші херсонські актори? Впевнені, що знаєте? Бо такого, що побачили перші глядачі вистави «Лавина» на прес-показі 30 серпня, багато хто навіть не очікував.

Турецький драматург Тунжер Джюдженоглу, литовський режисер Лінас Маріюс Зайкаускас, художник Маргарита Місюкова та українські актори херсонського театру Куліша заслужили довгі бурхливі оплески та добрі слова. Прем'єра обіцяє стати подією.

Загалом, це друге прочитання «Лавини» на херсонській сцені. З першим варіантом театрали познайомились на цьогорічній «Мельпомені Таврії» — яскрава вистава у виконанні луганського театру вразила багатьох.

«Луганськ випередив нас, — зізнається директор театру Олександр Книга, — Бо ще 2-3 роки тому мені захотілося поставити цю турецьку п'єсу. Нас давно запрошують на фестивалі у Зонгулдак — і якось нема чого везти. А тут така потужна п'єса турецького автора, якого знає весь світ…»

Але вистава не про Туреччину — вистава про нас. Взагалі, герої не мають конкретної національності — хоча, побачивши сцену, обвішану та обкладену килимами, очікуєш, що мова таки піде про якусь турецьку глибинку. Але килими виконують роль звукопоглиначів (бо має бути тиша!), сприймаються як символ добробуту, який не замінить душевного спокою, і якоюсь мірою — як данина поваги автору.

Три покоління зі своїми проблемами, фобіями та скелетами у шафах живуть під загрозою сходу лавини. Розмовляють пошепки. Ходять у шкарпетках або обв'язують взуття, щоб не тупотіти. Хочеш кричати — не можна! Співати — не можна! Навіть народжувати у цей час не можна. А героїня вагітна… Невже заради благополуччя усієї громади вони скоять жертвоприношення?

І хоча головна загроза — саме лавина, яка у будь-яку мить може зійти і поховати під собою все живе, вистава не про лавину. Вона про страх, з яким люди народжуються і який сидить так глибоко, що він здається невикорінним. Про шлях його подолання. Про життя в умовах постійної загрози — чи то реальної, чи уявної. Про забобони. Про тоталітаризм. Про необхідність робити вибір. Про громадянську позицію. Про взаємини в родині. Про любов, врешті-решт.

Виставу можна дивитися широко розплющеними очима, можна намагатися дослідити природу страху, можна сприймати чи не сприймати естетику вистави, можна напружено прислухатися до слів і навіть дечого не розчути (справді, дуже вже тиха вистава, часом занадто тиха), можна проводити паралелі, можна порівнювати з виставою, яку привозив на «Мельпомену» луганський театр, можна дивуватися, як це турецький автор 17 років тому написав про сучасну Україну. Але не можна не аплодувати акторам стоячи — усім, і відомим і улюбленим, і зовсім молодим. Як вони грали! Тим більше, що часу на постановку було небагато — лише три тижні.

Прем'єра вистави «Лавина» відбудеться 20 жовтня, але режисер на сцену не вийде — він працюватиме над «Дядею Ванею» в Самарі. А от автор п'єси Тунджер Джюдженоглу обіцяє приїхати…

Вже після того, як куліси закрилися, була нагода поспілкуватися з режисером Лінасом Зайкаускасом — дуже коротко, бо він поспішав на літак — і у Сиктивкар, де 29 вересня буде прем'єра чергової версії «Короля Ліра».

Лінаса Зайкаускаса можна назвати «мандруючим» режисером. Він поставив більше 100 вистав у різних країнах, у різних містах. Найбільше працював у Литві, Польщі, Росії, були постановки в Румунії, в Турції, навіть у США — в Йельському університеті. До речі, сказати, що пан Лінас зовсім невідомий херсонському глядачеві, не можна. Пам'ятаєте «Мельпомену Таврії» 2012 року та найдовшу чотиригодинну сценічну дію — «Король Лір» Володимирського театру, який був визнаний кращою виставою фестивалю? Це справа  режисера Лінаса Зайкаускаса. Але попри досить обширну географію у херсонському театрі він працював вперше, тож перші питання були про особливості співпраці.

Линас Зайкаускас: лучшие спектакли — в твоей голове.

Линас, как Вам работалось с херсонскими актерами?

Этот вопрос задают в каждом городе и в каждой стране. Работалось превосходно — честно. Мне кажется, мы не только не поссорились, но даже полюбили друг друга. Это профессиональный театр, профессиональные актеры, я ставлю профессиональные задачи — они исполняют. Или не исполняют. Если не исполняют — мучаемся, пока не исполнят.

На каком языке вы общались?

На русском.

Но сам-то спектакль идет на украинском. Текст понимать было тяжело?

Ой, на украинском — совсем легко. Я работал на финском, на башкирском, на татарском, на турецком — это было тяжело.

В ы так быстро справились с постановкой…

Я ставлю в год по 6-7 спектаклей, это много. Научился работать быстро.

Почему именно «Лавина »?

Так просят! Я бы с удовольствием ее не ставил — сколько можно? Ставил ее и в Польше, и в Литве, и в России — это уже, наверное, 6-я или 7-я постановка. Но директора узнают про успех и говорят: «Линас, мы хотим это!» Ну, «Лавина» так «Лавина» — пожалуйста.

С чем связан такой интерес к этому материалу?

Мне кажется, что сюжет просто гениальный. Как поставишь, как сыграешь — это другое дело.

Херсонская версия «Л авины » отличается от предыдущих?

Не очень сильно, но спектакли всегда отличаются, даже при большом желании сделать спектакли идентичными — ведь ты работаешь совсем с другими людьми. У меня были такие проекты, когда мы делали общий спектакль в Румынии и в Новосибирске, и нужно было поставить два идентичных спектакля. Это был кошмар! Это очень тяжело. Ведь каждый актер приносит в спектакль какую-то свою изюминку.

Какие акценты для Вас были важны?

Самое важное — проблема выбора, когда человек поставлен в нечеловеческие условия. Страх, тоталитаризм. Может, этой лавины никогда и не было — ведь она никогда не сходила…

Работой довольны?

Театр — искусство компромиссов, если 50% от твоей задумки, удается — это очень большой успех. Потому что лучшие спектакли — в твоей голове.

Г оворят, Вы собираетесь переехать в Украину.

Я хочу получить вид на жительство. На такие действия всегда несколько причин бывает. Одна из них в том, что моей супруге (она, кстати, сценограф этого спектакля) врачи сказали: юг, юг и только юг. Это очень важная причина. Возможно, это будет Херсон, разговариваю о постановках с Одессой и с Николаевом. После того, как украинские директора театров узнали, что я после 10 лет перерыва снова обратил свое внимание на Украину, получаю очень много приглашений.

Какой Вы видите Украину и ее культурную жизнь?

После распада Советского Союза и соцблока единственная страна точно поняла, что можно жизнь экономическую поднять только тогда, когда народ будет культурный, образованный и здоровый — это Польша. Потому что сегодня не нужно рабочему на своем горбу тащить камни — сегодня нужно нажать кнопку. А когда поляки ставят даже не на культуру — а на высокое искусство, тогда инвесторы понимают, что если есть публика, которая принимает это высокое искусство, если есть покупатели высокого искусства, значит, есть мозги. Прекрасный образец — город Шабац в Сербии, маленький город, 80 тысяч жителей, 80 километров от Белграда. Сербия, как и все остальные бывшие соцстраны, делает ставку только на экономику. Когда в городе Шабац был избран молодой мэр — он сделал ставку на высокое искусство. И экономика поднялась. Японская промышленность едет в Шабац, потому что там с культурой хорошо. Культурный человек имеет извилины, только с извилинами можно поднять экономику. А в Литве, в Латвии, в Украине об этом еще не думают.