Макс Демський: Dream ГогольFest між сном і мрією

Макс Демський.

Сьогодні стартує Dream ГогольFest. І хоча він вже не перший рік «проникає» в регіони і цією «культурною вакцинацією» об'єднує різні міста України та Україну зі світом, часом не віриться, що він  добрався і до  Херсона.

Про те, як і чому фестиваль потрапив у наше місто та інші цікавинки розповів директор ГогольFest Макс Демський.

— Пане Максиме, ГогольFest дає окремі назви своїм проєктам у різних містах, чому херсонський — Dream? Це мрія? Сон?

— Тому що насправді між сном і мрією дуже тонка грань. З одного боку, ми взяли слово «сон» з назви міста. І ця місцевість дійсно сонячно-сонлива, томна. А з іншого боку, якщо цю томність і цей сон, скажімо так, потойбічний, нереальний, переосмислити з точки зору мрії — спробувати реалізувати все, що у тому сні відбувається, — то з’явиться зовсім інша сторона — дуже активна, ефективна, енергійна, сильна. І це не відповідь — це питання: що ви обираєте? Сон чи мрію. А ми говоримо: от дивіться: є таке, а є таке.

— Як ви обираєте міста і як у цей перелік потрапив Херсон?

— Знаєте, не тільки ми обираємо міста, але і міста обирають нас. Реально, має співпасти дуже багато різних пазлів, щоб все відбулося. Ми булі і в Ужгороді, і в Мукачево, і в Одесі — і скрізь була влада, яка запрошувала, були  можливості, але одного ключового елементу не вистачає — і воно не спрацьовує. Коли я приїхав до вас вперше, я давав лекцію, в цій лекції були конкретно проговорені ті основні елементи, за яких взагалі така штука може відбутися. Гроші — це не найголовніше. Локації — це не найголовніше.  В минулому році локації злітають одна за другою, одна за другою, ми не можете домовитися, — це місто Дніпро, мільйонник, уявляєте? А ще люди мають один до одного притертися, один одного зрозуміти. У нас же країна конкурентів, один з одним конкурують міста, художники…

— А в мене враження, що багато людей не хочуть один з одним конкурувати, вони хочуть, щоб як вони жили, так і жили.

— Оце навряд! Якби люди хотіли жити так, як вони і жили, то цього всього не було б. Це ж певне колесо, яке прокрутиться тут. А уявіть, скільки взагалі людей долучиться до цього. ГогольFest — це ж не музичний фестиваль, що ми привезли якісь групи, вони виступили і поїхали. Тут дуже активно задіяні всі — і міська влада, і область.

— І як вам з ними співпрацюється?

— Нормально. Тут є люди, які вміють вирішувати питання, є люди, які відповідають за свої слова, тому що ми не можемо бюрократизувати всі домовленості, і дуже багато чого відбувається на словах. Поговорив з людиною, в листі відобразили — і все. А далі питання: людина відповідає з свої слова чи ні. Наприклад, в Одесі карантин ще не розпочався, а вони вже говорять: «Нет-нет». Захотіли, пообіцяли, щось зважили, подумали: «стільки мороки…» — і під різними приводами нас скинули. Ну, не відбулось, так не відбулось, хоча команда там дуже сильна, і зараз частина команди з Одеси приїхала сюди. Команда була класна, локація була шикарна, можливості були, але не спрацювала одна ланка — і все. Не те що цього не можна було зробити, може, і можна, але засоби були б настільки дорогими і настільки жорсткими, що я не готовий свою команду кидати на розтерзання вовкам. Це ж герої! Зараз розпочинається перший фестиваль, приблизно ж у ці дати минулого року закінчився останній. Тобто, рік команда існує сама по собі. У нас немає заробітних плат, офісів. Це ж рік потрібно протримати якось команду. Як? В людей має бути дуже сильні ідеологічна складова, філософська, і саме на цьому ми все і будуємо — це те, чого не вистачає Україні взагалі. Занадто все зав’язано на грошах, якихось домовленостях — замість того, щоб робити стратегію.

— До речі, про гроші. Де ви їх берете? Сумніваюсь, що за рахунок квитків на заходи можливо окупити такий фестиваль.

— На жаль, неможливо. У нас в найкращому випадку, у найкрутіші часи, вдавалось покрити 30% фестивалю. У Вінниці вдалося це, тому що там була одна обмежена територія, і на ній все відбувалося: люди приходили, платили за вхідний квиток і тусили. В Херсоні буде, мабуть, один відсоток, може, від сили, три. Ми ж практично не продаємо квитки — квитки просто, щоб контролювати ситуацію, щоб цю систему вводити, щоб людей привчати до цього. Але існують дуже потужні світові організації, вони бачать, що ми робимо. А ми дуже відомі на світовому рівні — ГогольFest, IYOV, ДахаБраха, Dakh Daughters, Влад Троїцький, театр «Дах». І коли культурні аташе, дипломати приїжджають в Україну, то спершу приїжджають не до міністрів, не до президентів — вони (не повірите!) йдуть у театр — в «Дах». Тому що це зона життя, це зона синергії, це зона квітуча, це зона, яка росте всупереч і без особливих підтримок здійснює одні з найкращих проектів, іноді навіть і в Європі. І ми   увійшли в п’ятірку найкращих фестивалів Європи. Україна могла б використати це дуже круто.

— Україна взагалі мовчить про свої досягнення — чому?

— Тому що люди трошечки неосвічені. Ми готові голосувати за лозунги — а не можемо почитати програму, витратити день і вивчити 50 сторінок. А хто своїх знає? Хто знає Іздрика, хто читає Прохаська чи Андруховича? Хто дивився вистави Жолдака? А ГогольFest існує тільки як поплавок, ми самі, ми десь чомусь навчилися, десь коливаємося за рахунок міжнародних партнерів і грантодавців, от зараз агенція США, яка започаткувала програму міжнародного розвитку USAID, покриває в Херсоні десь 80% бюджету. Дуже непогано включилась область і підтримала нас, у тому числі і бюджетом, ресурсом. І губернатор підтримав, і з Департаментом культури почали спілкуватися — там теж нормальні люди, можна з ними говорити, можна шукати якісь рішення. Але це довго, це місяці роботи.

— І як довго йшов до свого початку херсонський Dream ГогольFest?

— Взагалі, він мав бути ще в червні. А перша ластівка була в грудні минулого року, коли нас запросили на лекцію в Urban CaD, це була перша ініціація. Я приїхав, почитав лекцію, ми подивилися цей простір. Потім тут позлітала частина локацій, потім почався карантин, і ми відмінили проект. У червні  в нас почали з’являтися ідеї. І дуже круто, що люди, які в тій чи іншій мірі ставляться до організації проекту, і загалом місцеві активісти почали генерувати різні ідеї — про човни, про міст. Нас на цей міст взимку відвезли 25 грудня, на католицьке Різдво — випадково. Тоді і започаткувався проект. Потім народилися сайт-специфік проекти і, власне, підтримка пішла.

— Деякі люди кажуть, що подія на мосту — це несерйозно, це випендрьож…

— Та якось занадто дорого для випендрьожу. Це нереально дорогий, суперскладний проект. Тоді можна назвати випендрьожем все мистецтво. Можливо, так воно насправді і є, але випендрьож — це теж амбіція. Україні не вистачає амбіційних людей. Їду з якимось таксистом, він каже: «От дайте мені тисячу доларів на місяць — і мені цього вистачить». А заради чого ти живеш? Що ти робиш? Ти що, заради тисячі доларів на місяць живеш?

— Заради того, щоб його ніхто не чіпав.

— Але ж є я, є інші люди, які будуть чіпати. І ми не хочемо хочемо шукати нові рішення, нові ідеї, для цього потрібна амбіція. А коли є амбіція, то так, мабуть, є і випендрьож. Але поговоримо про це потім, коли це відбудеться, коли люди припливуть не тільки на човнах, які організовують місцеві хлопці, а й на своїх човнах — після цього, я думаю, це слово зникне з їхньої уяви.

Перевірити слова Макса Демського можемо вже сьогодні: гранд-відкриття Dream GogolFest «І корабель пливе» від гурту ДахаБраха відбудеться на мосту у гідропарку о 21.00. Готуйте човни, щоб побачити цю грандіозну подію!