«Маленькі історії» Гали Сорохан

Автор фото Ігор Бойченко

Живі обличчя, яскраві емоції, неймовірні кольори — і багато-багато сонця та тепла, що випромінюють полотна… 30 жовтня у виставковій залі на площі Свободи відкрилася персональна виставка чудової херсонської художниці Гали Сорохан «Маленькі історії».

Тут є пейзажі, є і натюрморти, але небагато. Головна діюча особа виставки — людина, зі своїми мріями, сумнівами, відчуттями. Певно, пані Гала (чи то Галина Олександрівна, як називають її студенти ХНТУ, де вона викладає на кафедрі дизайну) належить до тих митців, для кого найвищою цінністю є саме людина. Та й вона сама згодом зізнається: «Натюрморт — мертва натура, це не так цікаво. Основна тема моєї творчості — це фігуративний живопис: людина у всіх своїх проявах, її пластика, її емоційний стан». А за цим сухим терміном «фігуративний живопис» криються фантазія, спостережливість, психологізм, філософія, майстерність — і такі радісні теплі кольори, що просто притягують до себе погляди. Отак стоїш перед картиною — і посміхаєшся… Щодо палітри художниці гарно висловився поет Валерій Кулик, який на відкритті виставки зачитав свій експромт: «Кольори звучать дзвінкі». «Дзвінкі кольори», — краще і не скажеш!

Когось Гала Сорохан здивувала, когось надихнула, когось вразила. Але байдужим не залишила нікого. Більше трьох десятків картин — і про кожну історію, відображену на полотні, хочеться розпитати… Але мова йшла все ж не про конкретні картини.

Гало, чому саме зараз зважилася вийти до глядача зі своєю виставкою?

Після першої персональної виставки (вона була в 2011-му) минуло 7 років, я напрацювала якийсь матеріал, і мені дуже захотілося його зібрати в єдину експозицію — навіть самій цікаво було подивитися, який вийшов результат. Бо коли ти в майстерні бачиш окремі роботи — це все одно не зовсім те. А зараз можу підбити підсумок і сказати, що погано, що добре.

І що добре?

Я більше схильна до самокритики — те не подобається, це не подобається. Скоріше, думаю, як буду рухатися далі, але знов-таки — працюватиму з фігуративом.

Тобто, все навколо людини. А що для вас людина?

Мені цікавий психологічний стан людини, як це виражається через її пластику, емоції, риси обличчя — щоб передати не просто статичний парадний портрет, а саме психологічний портрет людини, щоб виявити її сутність, яку ми сприймаємо, радше, на підсвідомості.

На Ваших портретах знайомі люди дійсно набувають якихось зовсім нових рис…

Я помічала, що коли пишеш портрет, хочеш ти чи не хочеш — ти на підсвідомості уловлюєш психологію людини.

Пишете портрети з натури?

Взагалі так, особливо коли це «чистий» портрет — тоді, звичайно, без натури ніяк. Спочатку працюю з натурою, потім роблю фотографію і допрацьовую, опираючись на неї. Коли я закінчую роботу, я її узагальнюю — і виводжу на якийсь образ. А коли ти прив'язаний тільки до натури, ти стаєш її рабом, і це трішечки це заважає створенню образу: іноді важко виокремити головне, відволікаєшся на деталі… Мені нецікаво писати статичний портрет — хочеться створити цілу історію про цю людину — з якимись деталями, нюансами, підібрати позу, підібрати антураж, фон. Тому я вважаю, що у мене в кінцевому підсумку виходять маленькі історії. Адже більшість робіт в експозиції я не можу назвати портретами — це сюжетні композиції.

Дехто поділяє живопис на чоловічий та жіночий, ви розділяєте мистецтво за гендерним принципом?

Мабуть, ні. Хоча я не можу бути жорсткою, бо у мене м'який характер. Все залежить, напевно, не стільки від статі, скільки від характеру людини.

Яких почуттів очікуєте від глядачів?

Я намагалася принести радість людям, доброту, щоб від моєї виставки в душі щось залишилося.

Частинка доброти і радості від Гали Сорохан чекає глядачів у виставковій залі Спілки художників до 11 листопада. Відвідайте виставку — не пожалкуєте! Вона варта уваги.