Михайло Толстих у полоні сюрреалізму

Це може здатися дивним, але персональна виставка художника Михайла Толстих в стінах нашого художнього музею відкрилася вперше. Презентацією цієї експозиції під назвою «Семантичний сюрреалізм Михайла Толстих» 15 травня започатковані святкові заходи до Міжнародного дня музеїв.

Одни його обожнюють — іншим дивтися на його картини важко і вкрай неприємно. Одни вважають його майже пророком — інші зовсім не розуміють. Для когось виставка довгоочікувана — хтось просто не зверне на неї уваги. Але як би різні люди не ставилися до творчості Михайла Толстих, відкриття його виставки в Херсонському художньому музеї ім. О.Шовкуненка — це справжня подія.

17 творів відносно невеликого формату, написані в різні періоди (від початку 1990-х — до останніх років) десь на півроку оселилися на третьому поверсі.

«Ці холсти не тільки виконані ювелірно, мають прекрасну колористичну гаму, яка вражає своєю витонченістю і гармонійністю, — розповідає завідуюча науково-експозиційним відділом Наталя Кольцова, — Вони несуть величезне смислове навантаження, мають глибокий філософський зміст».

Дійсно, перед цими дивовижними картинами можна стояти годинами — роздивлятися, захоплюватися майстерністю, фантазувати, розгадувати сенс образів, дивуватися парадоксам, порівнювати світосприйняття митця з власним уявленням світу, шукати відповіди на потаємні питання — і знаходити нові, замислюватися над долею людства, шляхами розвитку цивілізації, сенсом власного життя…

А що робити тим, хто далекий від філософічності, хто глибоко не замислюється, хто не розуміє мову образів, для кого сюрреалізм занадто складний і зарозумілий? Тоді дивіться на підказки — на стенді на початку експозиції знайдете анотації до кожного твору. До речі, ці анотації допоможуть краще зрозуміти автора і шанувальникам художника.

Під час відкриття виставки вдалося поспілкуватися з автором — і перше питання стосувалося назви…

Пане Михайле, розкажіть, будь ласка, чим «с емантичний сюрреалізм » відрізняється від « звичайного ».

Термін придумали Юрій Расін і Віктор Гріз — два художника, один з Ялти, інший з Донецька. Ними ж організовано Товариство Семантичного Сюрреалізму. Я люблю дуже і Далі, і Магріта, але вони — це чистий сюрреалізм, а ми — смисловий сюрреалізм: тут важливі семантика, сенс. І я вважаю, що я відповідаю цьому напрямку, тому що малюю не для того, щоб когось здивувати, вразити раптовим поєднанням форм і кольорів — я шукаю шлях до самого себе. Це чисте самовираження. Я не працюю на публіку — працюю виключно для себе. Те, що я роблю, — розповідаю про світ, йде внутрішній діалог. Образна мова давніша, ніж будь-яка інша, і ось цією найдавнішою мовою я розмовляю зі світом.

І про що розмовляєте?

Неповторний феномен дива в житті на землі настільки засмічений інформаційним потоком людства, який тисне на сприйняття з ранку до вечора, всіма видами, які тільки можуть бути. Я не маю на увазі політику, ідеологію — це і просте спілкування людей, це і звичайний фільм по телевізору — весь цей потік інформації формує свідомість. І виходить, що людина стає продуктом соціальних умовностей і стереотипів — що її начебто і немає. Але ж людина — це дорогоцінна істота! Куди подіти все світанки, дорогих людей, сонячні вулиці? Це все — велике диво життя. Але якщо з людини прибрати всі стереотипи — то де ж він? А от я є — в картинах, це мій погляд.

А де ж світанки?

Це внутрішнє бачення. Важливіше не те, що в зовнішньому світі відбувається, а реакція на зовнішній світ. Якось в одному інтерв'ю я не без іронії сказав, що я вже не сюрреаліст — я реаліст, тому що світ навколо мене все більше наближається до моїх картин.

Ви є не тільки художником, а і викладачем, чи маєте у чнів , які за Вами слідують цьому напрямку?

Є один — але є одна біда: технічна база. Загалом, багато молодих художників не розуміють, що потрібно дуже багато працювати, і видають сируватий продукт. Але в мене є ряд улюблених молодих художників, найближчий мені по духу — Костянтин Терещенко. Він сюрреаліст, мабуть, найсильніший з цієї групи молодих художників. А іншим трошки не вистачає бази, і це мене засмучує, хоча я прихильник тієї свіжої хвилі, яку вони несуть.

А як же « класика »?

Коли я починав, моя майстерня була завішана зображеннями картин Рембрандта, Вермейера, Караваджо, Веласкеса, Айвазовського, мого улюбленого художника Лотца — було багато краси. Я робив списки з картин великих художників, я йшов їхнім шляхом максимально добротно, як тільки можна — це велика школа. Я 10 років пропрацював у стилі класичного реалізму, є прихильником цього напрямку і домігся деяких успіхів. Але коли накопичив великий образотворчий досвід, мене винесло на іншу хвилю. Тут я вже працюю тільки з собою, зі своєю реальністю. У світі є тільки 2 реальності — Бог і людська душа. Я чесно, відкрито, порушуючи стереотипи, що не всім подобається, зображую свій світ. Я працюю з вищою силою і не маю права бути нещирим. Я завжди радий добротним портретам, пейзажам, але я — сила протилежна, і те, що моя виставка відбулася саме в музеї, говорить про відкритість музею.

Не віриться, що ваші роботи в музеї вперше…

Насправді, мої роботи вже виставлялися в музеї, але на колективній виставці — «Виставці семи». Персональна в музеї — перша. Це висока честь і ексклюзив, за який я безмежно вдячний Наталії Кольцовій. Сподіваюсь і на подальшу співпрацю. Картин у мене дуже багато, є на що подивитися. Але відкрию таємницю. Це попередня виставка — невелика виставка невеликих картин. А велика виставка великих картин має відкритися 29 жовтня цього року у виставковій залі. Запрошую!

P.S. В музейній колекції сюрреалістичних картин немає. Точніше — не було. Михайло Толстих пдарував художнього музею свою роботу «Зорбі». Тож можна сказати, що початок покладено.

View the embedded image gallery online at:
http://vgoru.org/index.php/kultura/item/41614-mykhailo-tolstykh-u-poloni-siurrealizmu#sigProIde04f58dd92