Музей Спротиву: як звичайні речі стали символами боротьби херсонців

Троянда, пластикове відро, та слуховий апарат, ці звичайні речі за час окупації Херсона перетворилися на символи. Вони нагадують про пережиті події, втрачених людей та місця – і водночас із тим про здобуту силу, затвердження української ідентичності півдня і незламність. Це тисячі унікальних історій, які немов мозаїка, складають нову сторінку в історії міста. Зібрати все це воєдино вирішили у проєкті "Херсон: ". Про ініціативу Інтент поспілкувався з кураторкою проєкту  Оленою Афанасьєвою .

Спротив херсонців як окрема сторінка історії  Голова ГО "Центр культурного розвитку "Тотем" та кураторка проєкту "Херсон: визволення пам’яті" Олена Афанасьєва розповідає: "Після звільнення правобережжя Херсонщини, в листопаді 2022 року, до нас звернулася начальниця Управління культури Херсонської міської ради  Світлана Думинська . Саме вона запропонувала почати шукати артефакти та історії про російську окупацію, які надалі стануть експонатами спеціально створеного музею. Згодом ідею підтримав Департамент економіки та інвестицій Херсонської міської ради". Світлана Думинська та Григорій Янченко (дядя Гриша). Фото надала ГО "ЦКР "Тотем" В процесі задум трансформувався та "виріс" за межи "музею про окупацію", утворивши концепцію саме "музею спротиву". Зробити акцент на опорі окупації команда вирішила недаремно, адже боротьба беззбройних херсонців проти озброєних російських військових стала феноменом. Підтвердження тому – кадри масових  із площі Свободи, які довгий час не сходили з перших шпальт і новинних стрічок всесвітньо відомих ЗМІ. 

"Опір, спротив – це, мені здається, у цьому випадку синонім. Насправді має бути кілька варіантів назви та самої форми музею, з яких обиратиме херсонська громада. Цей процес поки триває. Але, коли людей та експертів питають чи потрібен такий проєкт, 90% впевнено відповідають: "Потрібно". Ми проводили опитування. Натомість думки про створення музею як фізичного об’єкта розходяться. Люди першочергово уявляють будівлю, а експерти – колекцію. Приміщення без відповідного наповнення не має сенсу після завершення війни. Збирати матеріали потрібно вже, адже з часом речі зникають, а спогади забуваються чи змінюються. Власне, що і робить ГО "Центр культурного розвитку "Тотем" в рамках проєкту "Херсон: звільнення пам’яті", — ділиться пані Олена. 

Вона додає, що за висновком фокус групи, майбутній Музей Спротиву має стати "місцем сили та єднання" довкола нової історії Херсона й усвідомленням власної ідентичності. А ще місцем, де можна подумати над питаннями: чому так склалося та які висновки необхідно зробити, аби попередити подібне. Тому основними функціями ініціативи було визначено збір свідчень, спогадів та артефактів, організацію виставок та мистецьких заходів. Щодо тематики наповнюваності – громадський спротив і життя херсонців в окупації. 

Самі херсонці радять представляти артефакти лише в сучасному та інтерактивному вигляді. Команда принципово відмовилася від наслідування застарілих концепцій радянських музеїв, на кшталт тих, які створює російська влада на . Гільзи, зброя, манекени у формі, – все це теж має право бути в експозиціях. Але має будуватися за європейськими зразками для цікавого та легкого "зчитування". 

"Мені б дуже хотілося, щоб люди не перекладали відповідальність за створення такого музею на владу, громадські організації чи міжнародні фонди. Якщо нам потрібна така інституція, то це наша справа і це нам її робити", — зазначає кураторка. 

Експонат – поєднання предмета з історією  Команда проєкту наголошує, що кожен має що розповісти для Музею Спротиву. Тому пошук інформації відбувається двома методами: спілкування з людьми та , соціальних мереж. Це кропітка й довготривала робота. Зберігати потрібно все одразу, бо сьогодні ця світлина чи публікація в ЗМІ є, а завтра вже не має. Не менш об’ємною є тематика артефактів: освіта, волонтерство, мітинги, евакуація, інформаційна блокада, партизанський рух, звільнення Херсона. 

"Інколи теми формуються самі собою. Саме так було з розділом "Лайфаки в окупації". Тут згрупувалися історії про те, як люди в окупації мали два телефони. З одного вдома вільному світу відправлялися спостереження та думки про події довкола, а другий з "чистими" месенджерами брався на вулицю, бо передбачити перевірку було неможливо. Чи як херсонський політолог і краєзнавець  тримав біля робочого столу тазик з водою, щоб встигнути кинути в нього телефон у разі обшуку. Або як буквально з нічого зробити український прапор, щоб швидко повісити його на паркан. Наприклад, з синьої медичної маски та жовтого віскозного рушника для прибирання пилу" , — розповідає Олена Афанасьєва.   Фото надала ГО "ЦКР "Тотем" Всі історії у музеї подаються через артефакти. Саме тому, за словами пані Олени, треба вміти серед розповіді побачити предмет, за який можна "зачепитися" та зробити його композиційним центром. Так сталося з херсонським волонтером , більше відомим як дядя Гриша. Перебуваючи в окупації, він продовжував їздити містом та збирати донати для ЗСУ. Спочатку команда хотіла попросити у героя тільняшку, але побачивши окупаційне фото – попросили старе й пошарпане пластикове відро, в яке люди кидали гроші. 

Буває й навпаки: предмет формує подальшу історію. Одна з історій розповідає про літню жінку та її сестру, які під час катастрофи на Каховській ГЕС опинилися у водяній пастці на дачі на лівому березі Дніпра. За допомогою дрона українські військові скинули родині записку, що допомога буде. Під час порятунку жінка зберегла цей клаптик паперу, і вже відштовхуючись від нього розповіла про пережите. Ще один експонат – фотоапарат херсонського фотокореспондента , на який він робив знімки мітингів під час окупації міста. 

"До речі, колекція однотипних артефактів також може бути промовистою. Згадати лише проєкт "Ключі від Маріуполя", який розпочався ще у 2022 році. За кожною світлиною ключів – окрема розповідь людини про місце, яке колись було його домівкою. Наразі подібну ідею втілюють у , Херсонської області, під керівництвом режисера  Андрія Богуна . Тож яка буде кінцева наповненість Музею Спротиву – навіть ми не можемо передбачити", — зазначає кураторка. 

А ось яка історія найбільше вразила її особисто – Олена Афанасьєва називає нічний спів українських пісень. Це розповідь директора Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді  який відправив родину з Херсона на підконтрольну територію України, а сам залишився допомагати людям. Говорить, її відчуває не лише емоційно, а й фізично: " Уявіть, вночі, під час окупації, лунали гімн України та "Червона калина". Люди не бачили один одного та не знали, хто саме співає. У великому дворі багатоповерхівок не світилися вікна. Але це неймовірно підіймало дух і надавало сил триматися. Бо ти розумів, що не один. Предмет для ілюстрації довго шукали. Та через знайомих вдалося знайти слуховий апарат, який вдягала 82-річна жінка, щоб почути цей нічний спів". Олена Афанасьєва. Фото надала співрозмовниця  Музей існує в різних форматах Наразі створення музею, як окремої будівлі, в прифронтовому місті через безпеку команда не передбачає. Але колекція збирається, і про неї проєкт розповідає в онлайн-форматі. На сайті  представлений не лише короткий опис ініціативи, а й перші 20 артефактів з історіями до них. Ці 20 історій також видано окремою збіркою.

Пані Олена пояснює, таку цифру обрали з урахуванням потенційної цільової аудиторії видання. А саме: політики, бізнесмени, урядовці, – яким хочеться розповісти про Херсон, аби вони зрозуміли та запам’ятали місто, та навіть закохалися в нього. Наприклад, таку книгу варто було б передати Федеральному канцлеру Німеччини  Олафу Шольцу , з яким Віталій Білобров мав зустріч влітку цього року: "Я дуже шкодувала, що тоді книга була ще не готова і ми не змогли її подарувати панові Шольцу. Звісно, він не буде читати довгі тексти, але зацікавити його можна і треба. Саме тому це мають бути короткі оповідання, які чіпляють за живе і їх не має бути багато".

Загалом, вже надруковано чотириста примірників "20 речей з Херсона". Двісті українською та двісті англійською мовами. Перша частина буде передана до бібліотек Херсонської області та інших регіонів України. Друга – залишиться для презентації міста на міжнародних заходах.

У серпні перші екземпляри видання вже поїхали до  разом з херсонською групою, у складі якої громадські активісти, журналісти, працівники соціальних служб та місцевих адміністрацій. Вони зустрічалися з лідерами місцевих громад. Примірники вже отримали пан  Даріус Варнасу — мер литовського міста Укмерге, яке з самого початку повномасштабної війни допомагає Україні та фірма UAB Likmerė, яка виробляє спеціально для укриттів і для наших військових зручні розкладні меблі, їх передають в тому числі й на херсонський напрямок.

"Надзвичайно теплий відгук ми отримали від литовської організації AID for Southern Ukraine ("Допомога Півдню України"), яка була створена у 2022 році. Одна з засновниць – наша землячка  Вікторія Горбатенко написала так: "Книга, яку ви зробили, супер. Читаю зараз про трояндових волонтерів. Неймовірна концепція!". Тож це не книга у класичному розумінні, а дієвий інструмент комунікації. До того ж у вільному доступі для ознайомлення та поповнення експозиції музею існує наш сайт. І це теж потужний майданчик, аби говорити про Херсон",  — додає пані Олена. Вікторія Горбатенко (зліва). Фото надала ГО "ЦКР "Тотем"  
На цьому команда ГО "Центр культурного розвитку "Тотем" зупинятися не збирається. У планах ще чимало ініціатив щодо збереження культурної та історичної спадщини України. Відтак, вже готують видання про художницю наївного мистецтва .

"Якщо чесно, мрію про часи, коли зможу робити щось абсолютне творче, без рефлексій на війну. Бо Україна у майбутньому має асоціюватися не з руйнуваннями та втраченим, а з силою й унікальністю культури. Але це буде потім. Нині ж, попри періоди втоми, на подальшу роботу надихають люди. От почитаєш кілька історій з Музею Спротиву і розумієш, що право додати свою розповідь до них – ще треба заслужити. Тож йдеш працювати", — підсумовує Олена Афанасьєва. 

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Ігор Льов, Яніна Надточа