На свої 35 років я зробив собі подарунок – поїхав у Херсон, – письменник Андрій Любка

Одеса, Миколаївщина, Херсонщина – таким маршрутом вирушила в перших числах квітня волонтерська команда письменника Андрія Любки. Це вже 19-та поїздка, мета якої – доставка машин, куплених за благодійні внески для ЗСУ. 
По дорозі Андрій зважився на творчу зустріч в Одесі, де представив книжку «Щось зі мною не так», написану ще до лютого 2022 року. Спілкування з читачами впродовж пари годин відбулося в затишній Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці імені М.Грушевського. Кілька уривків з книги прочитав сам автор, а один з них – відома землячка Андрія Римма Зюбіна, яка завітала на творчій вечір після презентації стрічки «Памфір».
Андрій майже нічого не пише вже рік: не займається літературною творчістю, перекладацтво також закинув. Натомість 90 відсотків свого часу він присвячує волонтерству.
Про враження Андрія Любки від подорожі на Південь – в нашому інтерв’ю.
Які враження від Херсона та Півдня взагалі, крім марних очікувань, що тут тепліше, ніж на Закарпатті?
Узагалі таке оптичне враження полягає у відсутності весни. Чомусь мені здавалося, що ми їдемо на південь, і у вас буде тепліше. Але якщо на Закарпатті все цвіте і трава вже зеленіє, то на півдні ми цього не побачили. Натомість холодно, і зовсім такі холодні вітри. Коли я їжджу Україною, мені цікаво бачити цю різницю в ландшафті, погоді, часі. Бо коли я дзвоню з Донбасу додому по відеозв’язку, то бачу, що там уже темно, а вдома ще зовсім світлий день. І це таке дуже цікаве та круте відчуття: бачити, якою різноманітною, великою, неосяжною є Україна.
Стосовно іншого враження, то мене здивувало, що Одеса, Миколаїв і Херсон – це такі три різні цивілізації. Говорити про Південь як якусь цілість усе ще складно. Оскільки Одеса мене здивувала натовпами, просто натовпами людей, які ходять центром. Це вочевидь була субота і багато вільного часу у людей, але так багато людей я не очікував побачити на вулицях, на терасах, якісь навіть вуличні концерти і розваги. Це було неочікувано і приємно, мушу визнати. Мене здивував Миколаїв, бо в Миколаїв повертається життя. Якщо порівняти з приїздами попереднього року, то в місті значно більше руху, життя, людей. Але це все ще не активний обласний центр. Це радше таке велике місто, в якому зараз розташовано райцентр. Але відчуття прогресу є, і воно, напевно, пов’язано з тим, що фронт відійшов, Херсон звільнено і почало легше дихатися в Миколаєві. Але я бачу, що люди ще не повернулися так, як, наприклад, в Харків або Київ. У Миколаєві напливу людей я не побачив. Херсон справляє сумне враження, бо місто порожнє. Такий самотній вітер-сирота гуляє вулицями. І дуже хочеться вірити, що одразу із теплом, із весною, із легшими побутовими умовами і потенційними успіхами української армії і в Херсон повернеться життя, а в наступний приїзд там буде так багато людей, як сьогодні в Миколаєві. А потім усе більше і більше. І оця різниця між обласними центрами півдня дуже цікава, і мені здається, що вона буде в той чи інший спосіб утримуватися, оскільки між цими містами у природний спосіб ще під час війни і після війни постане конкуренція за те, яке місто буде центром відбудови. Вочевидь це буде не Одеса. Одесі пощастило. І цілком можливо, що саме Херсон буде одним із центрів уваги західних партнерів, донорів, великих фондів і української влади. Мені здається, це буде така зразково-показова історія. У мене щодо майбутнього Херсона справді багато оптимізму.
Наскільки часто буваєте в Херсоні? Як волонтер, очевидно, частіше, ніж з творчими зустрічами?
Так, тепер частіше буваю в Херсоні, бо до того був за все життя тільки тричі, один раз з презентацією свого першого роману «Карбід», 2015 рік, і потім прогулянку з екскурсією по місту мені робила моя давня-давня хороша подруга Катя Гандзюк.
Зараз, можливо, ми разом з видавництвом «