«Не лупити до живого, і він спасе від всього злого» — традиції Святвечора

"Кожного року на Святвечір я з самого ранку готую вечерю. Всі 12 страв приготувати не завжди виходить, але, в більшості, стараюсь аби всі були. В цей день до вечері дотримуюсь посту, нічого не їм. Діти ще коли маленькі були, то їли, їм дозволяється, але тепер вже давно вся сім'я постить", — розказує 50-річна Олена Черниченко із села Молодятин Коломийського району Івано-Франківської області.

За традицією, у господаря домівки в цей день також є свої обов'язки.

"Мій чоловік, поки я готую, одкидає сніг від хати, розчищує стежки і подвір'я, оглядає господарство. Колись у нас ще й корова була, то він, за традицією, напував її, давав свіжого сіна і стелив солому. Так завжди ще тато мій робив. У цей день все має бути в хаті, не можна комусь щось позичати з дому чи забувати. Всі члени родини теж мають вечеряти вдома".

Перед тим, як сідати до столу господар вносить до хати "дідуха". Так називають сніп жита.

"Він при цьому ще обов'язково вінчує і ставить "дідуха" під образами. Потім ще стелить оберемок сіна в хаті по підлозі. А наші сусіди ще й обходять двір з хлібом. У них велике господарство, і цей хліб дають покуштувати всім тваринам. Кажуть, це для того, аби в хаті добре велося", — пояснює жінка.

Вечеряти сідають, коли на небі зійде перша зірка. Вона сповіщає про народження Ісуса Христа.

"Перед вечерею обов'язково всі моляться, а тоді сідають до столу. Я потрохи доношу страви. У мене троє дітей, шестеро онуків. На Святвечір і на Різдво всі приїжджають, бо родина має бути разом. Спочатку їмо часник, бо існує традиція, що коли людина заблукає, то слід пригадати, що перше покуштував на Святвечір і тоді знайде дорогу. При цьому часник треба їсти не чищеним. "Не лупити до живого, і він спасе від всього злого", — так тато мій казав, пригадує Олена.

А кутю наймолодший член родини має підкинути до стелі, щоб пшениця вродила гарно. Після того всі колядують.