Посмішки Осені та Григорія Зозулі

Фото Онеги Халікової

10 жовтня відкриттям персональної виставки Григорія Зозулі «Посмішки Осені» зустрів прийдешній День художника Херсонський художній музей. Вітали всіх художників взагалі і пана Зозулю особисто, бо Григорій Іванович — ювіляр, зустрічає своє 70-річчя.

Народився він 14 жовтня — на Покрову, у День Українського козацтва та День захисника України, а цьогоріч на цю дату припав ще й День художника — символічно вийшло. Тож згадали про кожне свято.

Невеличка світла зала на третьому поверсі вмістила майже три десятки картин з колекції художнього музею (за останні роки Григорій Іванович подарував музею більше 20 творів) та з майстерні художника. Тут не можна не посміхатися і не дивуватися: дотепні сюжети з національним колоритом, десь досить реальні — десь зовсім фантастичні, але завжди веселі, з доброю порцією здорового гумору, часом гротескові, і дуже-дуже добрі. Тут реальність переплетена з фантазією, і у цій художній фантасмагорії часом за посмішкою Григорія Зозулі ввижається гоголівска посмішка. От він, Микола Васильович, визирає з-за полотна і підморгує…

Всі в один голос відзначають власний неповторний і дуже впізнаваний стиль Григорія Зозулі, який сам автор називає фантастичним реалізмом. А ще його порівнюють з режисером — бо він вміло вибудовує композицію своїх багатофігурних картин, де кожен персонаж перебуває на своєму місці.

Поруч з вигадливими сюжетами — чудові пейзажі, і це не дивно, бо Григорій Зозуля визнаний послідовником і продовжувачем традицій живопису Георгія Курнакова, який започаткував херсонську школу пейзажу.

Виставка вийшла дуже позитивною, життєрадісною та гармонійною. Було багато людей, квітів, подарунків, привітань і добрих слів. А вже після відкриття була нагода трохи поспілкуватися і з самим художником.

Григорію Івановичу, коли Ви почали почувати себе саме художником?

Змалку — малював, малював, малював. Моя мати ткала килими — займала в області якісь місця, і вона дуже схильно ставилася до мого заняття. Класі в 9-му поїхав у районне місто Ямпіль на Вінниччині і працював художником у кінотеатрі. В армії, звичайно, теж художником був. Коли приїхав в Херсон, ходив у студію Сегрія Івановича Карповського. Потім в училище поступив, на відділення художнього металу. Але метал — це ремесло, вимагає дуже багато праці. А от живопис дає діапазон, більше можливостей, і часу, і простору. Тоді я потихеньку став якось перелаштовуватись, у виставках брати участь — перша була в Угорщині, в Залаегерсегі, і так потихеньку-потихеньку… Але я так заліз у цей метал — фігури робив на фасаді лялькового театру, гномів на годиннику в «Золотому ключику»… Та весь час мене якийсь черв'як точить: «Це ж не твоє». І як було мені 58 років, зустрівся Володимир Чуприна: «Що ти собі думаєш? В тебе такі здібності — а ти отак…» Черв'як точить, Чуприна точить — і я спробував. Правда, почав я з успіху, першою була картина на 18 фігур — і в мене пішло, мене прийняли у Спілку художників.

Що для вас як для художника має найвищу цінність?

Цінність для художника — це, звичайно, світогляд. Що первинно: душа чи матерія? Звичайно, душа — цей імпульс ми називаємо духом святим, від якого народився світ. І якщо переважає цей імпульс — дух святий, душа, душевність, — це для мене головне. Коли є співвідношення майстерності і душевності, духовності — це кращий варіант. Але по-різному буває. Є в історії мистецтв художники, які не закінчували академій, але в них була душа, яку ніхто не перевершить. Тому ми цінуємо енергетичну ауру, яка передається через полотно — вона обов'язково передається.

Споглядаючи Ваші картинию відчуваєш гоголівський дух. А ви відчуваєте себе послідовником Гоголя — в живопису?

Я скажу так: якщо будь-який художник, композитор, вчений, літератор, пов'язаний з енергетичними центрами, він звідти бере інформацію — тільки тоді можна просунутися дуже далеко. Інакше — ні. Одна майстерність нічого не дасть. Це безкінечне джерело інформації для художника — і сюжети будуть самі лізти в голову. Це залежить від влаштування нейронів в голові: приймач — передавач.

І на що настроєний ваш «приймач — передавач » зараз?

Мені дуже багато хочеться зробить, мені здається, творчість безкінечна. Але до цього треба підійти з досвідом життя, з якоюсь філософією — не просто показати якісь колінця-вибрики. Хочеться поміняти щось, експерименти якісь ввести, тому що на місці стояти не можна.

P.S. На виставку завітайте обов'язково — особливо якщо в житті бракує посмішок. Експозиція чекатиме на вас як мінімум упродовж місяця. І — посміхайтеся, панове! Посмішка подовжує життя.