«Всі цінні рідкісні видання ми врятували». Інтерв’ю з директоркою Херсонської обласної бібліотеки Гончара

Будівлю Херсонської обласної бібліотеки імені Олеся Гончара, яка є однією з найбільших книгозбірень України, російська армія знищила ударом ракети. В інтерв'ю ми розпитали директорку установи Надію Коротун, чи вдалося врятувати найбільш цінні рідкісні видання, а також чи продовжує працювати книгозбірня. Відомо, що бібліотека розташована на самому березі Дніпра в Херсоні. Туди неодноразово влучали російські снаряди. В якому стані зараз будівля? — Забажалося чомусь нашим можновладцям піднімати прапор біля бібліотеки. Буквально через декілька днів снаряди поцілили по флагштоку і в нас вилетіли всі вікна з першого по четвертий поверх. Це був шок, тому що ми знали, що будівничих матеріалів в Херсоні не було, робітників немає ніяких, колектив не працював. Місто тільки звільнили. Я на Фейсбуці оголосила про ситуацію, і ми зібрали близько 700 000 грн і це нас врятувало: ми вікна всі позакривали. Потім другого-третього серпня окупанти вирішили попробувати снаряди з танку і влучили знову-таки в будівлю на третьому поверсі. Оце вже було жахіття.
Ми вже просили допомоги волонтерів, тому що цегли, стіни, все попадало, зруйновані сходи, повилітали двері. Ми думали, що також на цьому все закінчилося. Але не потрібно було зовсім заспокоюватися, тому що ще декілька снарядів було зі сторони Дніпра знову обстріл — четвертий поверх постраждав і салютували вони ракетою в річницю визволення Херсона. Зранку ракета влучила в крівлю. Постраждали два поверхи будівлі. Ми розуміли, що таке може бути, але ніколи не думали, що рука підніметься знищувати бібліотеку. Але оця наша нульова точка така дуже приваблива, ми ще як на пустирі стоїмо і будівля гарна. Все було дуже красиво з тої сторони за нами там відслідковувати. Перший значний обстріл бібліотеки ім. Гончара російськими нарядами, Херсон, 3 серпня 2023 року. Надія Коротун
Через це все було спочатку заховане в книгосховищі з усіх відділів, потім почалася евакуація до влучення снарядів. Ми разом з міністерством культури, з нашою обласною радою, обласною адміністрацією всі цінні рідкісні видання дореволюційні, періодичні видання Херсонської губернії вивезли в інші регіони, де зараз з ними працюють наші бібліотечні працівники. Потім ми вирішили, що просто розкидати фонди по всій Україні це немає ніякого сенсу, ми винайшли ще будівлі, де розміщені фонди, і це також близько півмільйона, з яким зараз працюють бібліотекарі.

Чи є шанс відновити взагалі будівлю, де ви раніше перебували? — Ви знаєте нам би напевно цього дуже хотілося. Але експерти не можуть дійти згоди, тому що це — нульова точка. Є дуже багато різних думок. Одні кажуть, що це неможливо відновити, тому що будівля дуже постраждала після неодноразових обстрілів. Тим більше, що ракета все-таки дуже добре по фасаду ударила. Інші кажуть, що це можливо. Через це матимемо надію, що просто ми будемо з крівлею або інший будівлі, або потрібно відроджувати. Як Фенікс такий бібліотечний на всю Україну, на весь світ саме цю книгозбірню, щоб окупанти знали, що дійсно ми ніколи не скоримося їм.

Тобто співробітники бібліотеки досі продовжують працювати в Херсоні під обстрілами? — У Херсоні залишилися близько 40 людей. Наші чотири хлопці вже в Збройних силах України захищають нашу країну. Інші виходять на роботу.У 2023 році ми не знали, що таке відпустка, тому що рятували фонди. Просто оформляли відпустку, але виходили на роботу. Я дуже вдячна кожному, хто там працює, отаку силу єдності треба відчути. Ми не були готові до того, що щоденно під обстрілами приходиться їздити на роботу, їздити з роботи. І голова обласної ради, голова військової адміністрації пропонував дівчатам не виходити з метою безпеки. Колектив прийняв рішення виходити. Зруйнована внаслідок російських атак обласна бібліотека ім. Олеся Гончара у Херсоні. Фото: Олександр Прокудін/Telegram
У нас вивезений архів трудовий та вся техніка, вивезені меблі, все книгосховище пусте. Дівчата зараз знову-таки займаються списанням літератури, яка застаріла за змістом, частина фонду постраждала, вона згоріла. Це галузева література четвертого поверху. Те, що цікавить херсонців і буде цікавити, воно все збереглося. Немає такого тижня, щоб мені хтось не телефонував і не запитував, що буде з бібліотекою, це по-перше, чи зберегли ми фонди, це по-друге, і третє — як працює колектив.

Як вас підтримують читачі, окрім того, що дзвонять і питають, чи працює бібліотека? — Допомогу пропонували абсолютно всі. Всі допомагають з іншими фондами, є громадські організації, є благодійні фонди. У бібліотеці зараз є ноутбуки для користувачів, абсолютно вся техніка, яка повинна бути в господарстві в любому закладі, на підприємстві. Читачі — це наші друзі, в першу чергу, які знають, що книжки потрібно приносити свої і потрібно поповнювати фонди. Ми, як і колись, отримуємо подарунки. Дуже вдячні "Новій Пошті" і всій Україні, які нам допомогли з матеріалами, коли ми евакуювали фонди. Шукаємо по всій Україні реставраторів — це велика проблема і сподіваємось, що нам влада виділить кошти на палітурні роботи, тобто те, що ми не встигли зробити в 2021-2022 роках, щоб не гаяти час: потрібні книжки відремонтувати, періодичні видання зібрати до купи. Просто на 90% ми перемістилися в режим онлайн. Всі курси англійської, німецької мови проводять, багато військовослужбовців записані на курси української мови.
Херсон, бібліотека Гончара, зруйноване приміщення однієї читальної зали, 8 серпня 2023 рік. Суспільне ХерсонНаразі бібліотека працює лише з фондом. Що стосується Херсона — артукриття працює по запису. Будемо облаштовувати майданчик для людей з особливими потребами, з проблемами зору, тому що дуже багато техніки прийшло. Наші працівники в інших куточках України проводять і офлайн, і онлайн заходи.

Ми отримали понад півмільйона гривень в проекті через "Європейський дім" і зараз є арт-укриття для користувачів Херсона в іншій локальній точці. Ми зараз величезну підтримку отримали з Німеччини для людей з особливими з проблемами зору. Знову є принтер, на якому можна роздруковувати книги, якусь інформацію з шрифтом Брайля. Ми отримали цікаву техніку, яка збільшує тексти і дуже багато всього. Нам би десь ще приміщень, щоб це все цікаво розмістити, але користувачів ми обслуговуємо по запису тобто йде паралельна робота з фондом, і ми не забуваємо про те, що ми повинні надавати послуги.

Відомо, що бібліотека у мирний час була центром організації різноманітних проектів, виставок, інклюзивних акцій, вистав. Вона продовжує працювати в такому режимі чи ні? Що лишилося? — Інклюзію ми не закинули. Дуже вдячні знову-таки, що від театру є підтримка. Дуже багато перебувають акторів з батьками в Одесі. Ми вже думаємо, яким чином нам з нашою режисеркою Іриною Корольовою відновити проєкти. Можливо в Одесі театр і десь нам збиратися, хоча б, щоб вони навики своєї театральної майстерності не загубили. Але дітки з особливими потребами у нас збираються по запису і це майже що п'ятниці в нашому артукритті.

До нашої Лілії Віжичаніної черга стоїть майже на три-чотири місяці, щоб взяти участь в їх заходах "Вечори з Гончарівкою", зустрічі з цікавими людьми нашими херсонцями по історичному клубу "Кліо". Її знає вся Україна, це завідувачка інформаційним бібліографічним відділом. Так само знають завідувачку відділом документів на іноземних мовах Тетяну Донченко. Я декілька разів з нею їздила на конференції, на семінари. Це моя команда, завдяки якій я себе відчуваю і розумною, і кмітливою, і сучасною — тому що в мене сучасний, єдиний, дружний, професійний колектив.

Під час окупації Херсона чого найбільше боявся колектив бібліотеки, що було найбільш страшним? — Ми ніколи не могли подумати, що декілька наших бібліотечних працівників погодяться працювати з окупантами. Це свого роду зрада і є. Очолив цю команду головний інженер. І ми не були готові, що бібліотека стане об'єктом для того, щоб знищувати будівлю. Ми не вірили в це. На початку окупації я оголосила: все, що можна, забрати з бібліотеки. Ми робили такий облік, і працівники позабирали ноутбуки, що можна було винести. Але ви прекрасно знаєте, що коли ти їхала на машині чи в маршрутці, зупиняли, обшуки були, і декілька наших працівників. До однієї прийшли за чоловіком, тому що різні ж люди є, сусіди "допомогли". Врешті він загинув. До другоїї прийшли за сином, ноутбук розбили. Є такі відділи які забрали всю свою техніку. Ми не були готові до такого масштабу після деокупації Херсону, що розпочнеться цей ад, що не буде жодного дня, де бібліотека не відчувала жахіття цієї війни.

Мали надію, що скажуть, буде евакуація, транспорт буде подано, скільки тобі треба людей, завтра всі там шеренгу стануть, і все це вам везуть. А такого не було. Потрібно було, щоб дівчата охороняли будівлю вдень, а хлопці вночі. Це було дуже важко, тому що стріляють, і я відповідаю за життя людей. Потім по евакуації потрібно було якийсь механізм, якось дорожню карту. Ми просили Міністерство культури, щоб вони звернулися до наших колег, хоча недалека була відстань, тому що це знову-таки це і пальне цей автомобіль, і наші дівчата були вантажниками, але ми просили ще волонтерів допомагати. Площі бібліотеки 12600 м², все розкидано по книгосховищу. Коли попали ракетою, почалися дощі, це був листопад. Щоб це все не затікало, з однієї частини фонду переносили в іншу частину фонду. Коли вікна вилетіли, звернулася в обласну адміністрацією до однієї людини, сказав: "Я не знаю, що робити, матеріалу немає, людей немає. Вибачте, Надія Іванівна, але я вам нічим допомогти не можу". От і вся ситуація. Херсон, закриті плівкою збережені фонди в бібіліотеці ім.О.Гончара, 26 січня 2023 року. Суспільне Херсон
І тоді, завдяки добрим людям, ми на бібліотечне товариство отримали гроші, закупали USB-плити, закупали гвинтики, болтики, — все, що там можна, плівку; і потім весь світ почав чути про Гончарівку. Плівку ми отримували з Німеччини, безпровідні сканери, ноутбуки, — ми отримали все, що тільки можна було отримувати. Нам ремонтували крівлю, яка була пошкоджена, і бібліотечна асоціація України, і чехи, і німці просто перерахували кошти для того, щоб бібліотека робила ремонти. Треба вірити просто у свій колектив. Треба знати, що крім тебе самої, тобі ніхто нічого не буде підсказувати, впевнено скласти план дій і рухатися. Коли тебе розуміють у колективі всі, хто поруч, все виходить тоді.

Частина видань згоріли або зіпсовані внаслідок обстрілів, а частину викрали або вивезли російські окупаційні війська. Які от цінні видання були втрачені? — Я думала, що менше, якщо чесно, викрали, тому що вони хвастилися, що Салтикова-Щедріна вони взяли якесь видання. Ми дуже хвилювалися, щоб не постраждали наші херсонські регіональні видання. Але по земельному товариству пропали видання. Є інформація так званого міністерства культури Росії — вони вихваляються, коли в Новотроїцьку, Генічеську роблять виставки з наших рідкісних і цінних видань на нашому виставковому обладнанні. Через це я думаю, що викрали багато. І дуже багато пошкоджено комп'ютерної техніки, де викрадені жорсткі диски, — все, що вони вважали за потрібне, вони вивозили. 3D-ручка та планшет для малювання у Херсонській бібліотеці ім. Гончара. Суспільне Херсон
Та техніка, яка була у бібліотеці, жодна обласна бібілотека не мала її в такій кількості і якості. Ми розповідали, що таке перший 3D-принтер, 3D-сканер, воно було у нас професійне. У нас була ігрова приставка, яку дуже люблять всі, якщо відвідують якісь такі розважальні заклади. Це маленький проект, потрібно було хвилину зняти хвилинний ролик про бібліотеку. Перше місце виграла Угорщина, друге місце посіла бібліотека Гончара з Херсона, і третє місце — Франція. Тобто я хочу підкреслити, який рівень був величезний бібліотеки. Викрали інструменти, техніку і рідкісні цінні видання. Достовірно сказати, що саме, на сьогоднішній день ми не можемо. Я думаю, що потім, коли вже буде закінчено інвентаризацію, ці списки подамо в поліцію.

Що ви відчували коли побачили розграбовану бібліотеку, а потім вже зруйновану? — Ви знаєте, вони так тікали, що навіть окупаційні директорка і заступниці туфлі нам позалишали. Крім гидоти, що там хтось знаходився в моєму кабінеті, в кабінеті заступників, що покрали папір, чашки, кулери з водою, чайники, микрохвильовки. Навіть кабель вони вирізали.

Які емоції Ви відчуваєте, коли потрапляєте на територію бібліотеки зараз? — Відчуваю біль. Я бібліотеці присвятила багато років. І чим славиться колектив бібліотеки — він незмінний. Від нас їхали тільки що дівчата, які виходили заміж або їм пропонували в раз 10 більше зарплату. Тобто, взагалі плинності в колективі не було.

У нас щорічно було два-три посли з інших країн, які дивувалися, і дипломати, консули, що така бібліотека є в Україні, тому що цей стереотип бібліотек ми просто перевернули. Давайте згадаємо 2020-2021 роки, коли потрібно було переорієнтуватися на постачальника газу, і бібліотека взяла на себе цю місію для того, щоб наш бабусі, дідусі не стояли там в черзі на морозі, на холоді під дощем , під снігом, і наші фахівці перевчилися. І ми допомагали їм змінити поставщика газу. Коли потрібно було робити щеплення від коронавіруса, ми заключили договір з лікарнею Карабелеша і по п'ятницям брали 100 наших херсонців, які в теплі, завдяки лікарям, проходили це щеплення. Ми навчили бабусь і дідусів комп'ютерної грамоти, тому що їх діти, онуки десь за кордоном. Потім вони захотіли індивідуальні і в кожного з них був свій поштовий ящик для того, щоб вони не стояли в черзі в банках, щоб оплачувати свої комунальні послуги. Ми навчили їх, як з їх гаджетів це робити. Ми перші в Україні проводили тестування тих, хто працює в органах влади, держслужбовців різних категорій на знання української мови. Бібліотека завжди була попереду тих послуг, яких може потребувати пересічний громадянин і наш користувач. Ми перші каністерапію запровадили — це навчання і спілкування з собачкою. Всі знають, що по вихідним дням наша господиня приходила і діти читали їй ці книжки, спілкувалися з нею. До бібліотеки йшли не тільки за знаннями.

У нас справляли весілля, в нас знайомилися користувачі, потім створювали сім'ї. У нас проводилось майстер-класів дуже багато, був фотоклуб. Художники працювали і дуже їм подобалися на четвертому поверсі писати свої картини. У нас один користувач сідав біля вікна на четвертому поверсі. Я йому навіть облаштувала журнальний столик, поставила розетку, ноутбук туди поставили, тому що це було його місце. У нас здавали всеукраїнські диктанти поліцейські, всі, хто бажали перевірити свої знання на українську мову. Через це бібліотека просто жила, нас називали "жива бібліотека", і це дійсно було правда. Я ніколи не хвилювалась, як там чи прийдуть перевірити бібліотеку, чи хтось є в цих залах, чи немає. В наших залах було людно завжди.

Як ви у подальшому бачите повноцінне вже відновлення бібліотеки після завершення бойових дій, звільнення Херсонщини, закінчення війни? — Це дуже важкий процес. Вивезти було набагато легше те, що ми спасали. Зібрати все до купи — це буде набагато важче. Приміщення немає зовсім і мова про нього не йде ніяк. Працівники в такій кількості навряд чи будуть працювати. Тому що буде оптимізація. Це також зрозуміло. Тому що зразу подати бібліотеці таку велику площу, з такою структурою це напевно нереально. І я думаю, що треба буде перелаштуватися і переорієнтуватися з нашими працівникам. Я уже на майбутнє бачу одну структуру, яку повинен очолити тільки військовий, тому що треба працювати з психологами. У нас є для нього назва, для цього структурного підрозділу. Надія Коротун разом з колегами рятують книги, які лишились в бібліотеці. Надія Коротун
Дуже велика робота проходить з фондом — це не один день, це не один місяць, тому що дуже багато було російськомовних видань, книгосховищ, багато дублетів. Потрібно ж пам'ятати, що бібліотека колись отримувала обов'язково екземпляр, який друкувався в Союзі, потім в Україні. От зараз це багато непотребу, тому що час змінює інтереси, пріоритети. Через це на кошти, які будемо здавати на макулатуру, будемо отримувати нові книжки. Тим більше , що галузева література в Україні — це завжди було проблематично. Хочеться, щоб все, що видається зараз в Україні, воно було у нас. Ми звернулися з проханням до асоціації книговидавців, отримуємо видання і дуже вдячні. Бібліотека кожний місяць отримує щось нове і зараз з інституту книги ми знову отримуємо книги для всіх бібліотек деокупованої території.

Для чого, на вашу думку, і за чим сьогодні людина іде до книгозбірні? — Більше йдуть для душі. От я зараз скажу це, в мене навіть таке хвилювання трішки, тому що діти з батьками записувалися до бібліотеки для того, щоб попрацювати з 3D ручкою, для того, щоб попрацювати з ігровою приставкою, для того, щоб попрацювати з нашою роботою технікою Lego, тому що не кожен батько може купити за 30-50,000 грн конструктор. Ходять і мене до цього часу, запитуючи працює, той чи інший клуб і просять відновити його роботу. Це не тому, що люди одинокі в цьому дуже потребували такого спілкування, але ми всі знаємо, щоб прийти до бібліотеки, по-перше, потрібно мати бажання рости в соціумі, потрібно змінюватися. Хоча були такі, ми ж це суспільство, які приходили поспати, приходили різні люди. Приходили поговорити з бібліотекарем, взяти книжки, на заходи, тому що вони безкоштовні, проходили на різні зустрічі, тому що ми прийняли медичну літературу і була зустріч з лікарями, за яку не потрібно було платити кошти для того, щоб відвідати того чи іншого медика. Приходили ті, хто хотів творчо розвиватися, співати, танцювати, читати, писати якісь свої твори. Через це думаю, що оцього такого спілкування, зайнятості свого дня робочого і вихідного зараз не вистачає тим, хто залишився в Херсоні.

За час війни Ви часто буваєте в Херсоні, чи наразі з питань безпеки не можете там перебувати? Ви виїжджали звідти? — Я виїхала в червні, до захвату буквально за один день: я виїхала 21 червня — 22 захватили будівлю бібліотеки. Тому що просто почали шукати. Я попросила вже наші органи влади, щоб допомогти мені виїхати з Херсона. Як всі, виїздида три дні. Не їздити в Херсон наразі просто не можна. Через це я 2/3 часу проводжу в Херсоні. Потім в мене якісь відрядження обов'язково. Моє життя не зупиняється, тому що про бібліотеку, про її життя сьогодні, те, що було раніше, я хочу, щоб знав весь світ, і популяризую все про її діяльність і про те, що на творили окупанти, щоб це була чітка інформація, що це не гра у війну. Це просто смерті, життя і людей, і будівлі, і того, що там знаходилися — через це я Херсон не покидаю.

Чим зараз можна допомогти Херсонській області бібліотеці, чого вона потребує? — Підтримки моральної. Оце вирішення безумовно термінового якогось питання про якийсь такий нам куточок, де можна буде працювати. Ми ж працюємо також під страхом. Я дуже хвилююся. Уже контужений охоронець один, уже і другому дісталося, працівниця їхала, ребра зламала в маршрутці. Через це я думаю, що ми зараз потребуємо просто моральної підтримки, і тут прохання звертатися до органів владі все-таки про майбутнє бібліотеки, про виділення якогось приміщення. Навіть наразі це дуже потрібно, тому що призупинити нашу діяльність ми не можемо. Грантові угоди, які ми зараз підписуємо, меморандуми про забезпечення Гончарівки технічними засобами, якщо ми це зараз не зробимо, закінчиться все. Як зараз будівля на нулі, ми так будемо на нулі. Через це просто добрим словом пам'ятайте, що ми є, що ми живемо, що ми плануємо знову зустрічатися, що ми дуже хочемо щоб Гончарівка була на десятки разів ще кращою, сучаснішою. Взагалі дуже чекаємо Перемоги.