«Вулкан» вразив режисерів, кінокритиків і представників американської премії «Золотий глобус»

Фото взято зі сторінки Volcano / Вулкан у Facebook.

На фото зліва направо: Алла Тютюнник, Сергій Степанський, Дар’я Аверченко, Роман Бондарчук и Олена Єршова.

У липні на фестивалі в Карлових Варах у Чехії відбулася світова  прем’єра фільму «Вулкан». Режисер фільму Роман Бондарчук, сценарій написали  Алла Тютюнник, Роман Бондарчук і Дар’я Аверченко – усі троє родом із Херсона, а зйомки самої стрічки відбувалися в Бериславському районі Херсонської області.

У Карлових Варах, а пізніше і на Мюнхенському Міжнародному кінофестивалі усі квитки на “Вулкан” глядачі розкупили за кілька днів до показу й жодного вільного місця  в залах не було. «Вулкан» вразив багатьох світових режисерів, відомих кінокритиків та навіть представників американської премії «Золотий глобус» .

Також фільм як визначне явище відзначив відомий російський кінознавець Андрій Плахов :

«Фільм Романа Бондарчука «Вулкан» з його потужною образотворчої фактурою і талановитої символікою несподіваним чином відроджує традиції поетичного кіно України. Воно, виявляється, не померло і не опошлилося. Це також свідчення появи зрілого кінематографа – одночасно патріотичного і критичного. Проте, фільм Бондарчука не схожий ні на гротеск, ні на чорнуху. Його суть висловлює мати дядька Вови, стара, яка прожила все життя на одному місці і не дала втекти звідси синові. Вона каже Лукасу: «Це у вас там в Києві є президент, депутати, міліція, а у нас немає нічого, є тільки земля, яка тримає нас і дає нам силу».

У журналі Screen Daily , що є міжнародним виданням про кіно, вийшла рецензія на українсько-німецький фільм «Вулкан», повідомляє ДержКіно України .

«У середині фільму місцевий пірнальник і шукач металу, житель українського степу Вова, вказуючи рукою у напрямку Києва, говорить новоприбульцю: «Майдан був там, війна – там, а тут – дике поле». Ця приголомшлива фраза втілює в собі суть першої ігрової картини Романа Бондарчука, яка спирається на його документальний досвід (зокрема, на «Українських шерифів» 2015-го року), щоб зобразити спільноту, яка мала би бути вигаданою, але виглядає аж занадто реальною.
«Безвихідна» комедія про перекладача місії ОБСЄ, якого організація загубила і вважала мертвим, та який застрягає у «підводному місті», де не діють закони і з якого він ніяк не може вибратися – з екзистенційних та практичних міркувань.
Усі заворушення, притаманні регіону, проходять на задньому плані. При цьому сам фільм поперемінно комічний, дикий, романтичний та сюрреалістичний, з моментами винятково артистичними – захопливий набір якостей, які мають забезпечити успішну фестивальну долю та участь фільму у спеціальних програмах. Це – значний крок у перспективній кар’єрі режисера.

Лукасу (Сергій Степанський) трохи за тридцять. Він – перекладач міжнародного агентства з безпеки, що керує автомобілем з командою експертів. Вони їдуть оглянути прикордонні пункти пропуску до окупованого РФ Криму. Посеред степу машина ламається, і Лукас іде по допомогу; коли він повертається (з ключами в кишені), виявляє, що автомобіль зник.

Стоїчний Лукас дістається міста, де його прибирає до рук Вова (Віктор Жданов), який живе в незграбному будинку-брИлі на краю водойми разом із його строгою матір'ю та дружелюбною дочкою Марушкою (Христина Дейлик). Вова є компанійським невдахою, велика мрія якого – розкопати кістки німецьких солдатів Другої Світової Війни і продати їх родичам у Німеччині. Їхня зустріч виявляється чимось більшим, ніж могло здатися спершу: Вова стане для Лукаса захисником, провідником у новий для нього світ.

На перший погляд, містечко, в якому опинився Лукас, – жахливе. Бандити розгулюють із штурмовими гвинтівками, багато місцевих живуть без документів і практично ніхто не має нормальної роботи. Початкові спроби Лукаса повернутись до цивілізації стримуються низкою невдач: його речі, включаючи паспорт, викрадають на вечірці в гуртожитку, коли він повідомляє про крадіжку, поліція садить його до в'язниці; після того, як його рятує Вова, він одразу потрапляє у нову халепу: побитий охоронцями, опиняється в ямі посеред поля, приречений на смерть.

Дія «Українських шерифів» відбувалася також на півдні України, поруч з окупованим Кримом. Дія «Вулкану» відбувається на території між Сходом та Півднем. «Що він меле?», – питає Вова у своєї мами, яка дивиться промову Путіна по телебаченню, називаючи російського президента «невігласом».

Але сенс полягає в тому, що це місце було забуте давним-давно. Вова розповідає про рибколгосп, яким він керував і який уряд наказав поділити між усіма – рибалки його рознесли по цеглинах. Від сіл, затоплених водосховищем, лишився тільки хор, який з’являється у степах міражем. 

Такі відлуння минулого роблять цей край і місцевих більш привабливими, хоча й ексцентричними. Разом з Марушкою, усе це спокушає новоприбульця.

Режисер Роман Бондарчук та оператор Вадим Ільков створюють оповідь вражаючу візуально, але основне повідомлення таким прекрасним не є: кадр іржавої червоної баржі, що заходить у шлюз та химерний спів, обертається голосами мертвого хору, який нині під водою. Потенційну ранню могилу Лукаса виривають у залитому сонцем полі соняшників.

Зйомки в містечку Берислав не схожі на беззмістовне «сінема веріте» – правильна інтонація створюється використанням великої кількості непрофесійних акторів. Мудрим рішенням було запросити на головну роль дебютанта Степанського, досвідченого звукорежисера, чиї мінімалістичні реакції залишають глядачам можливість сформувати власне ставлення до середовища, у якому опинився герой. Можливо, вони теж відчують цю слабку ноту оптимізму від хаосу, яку відчув Лукас.»

Переклад рецензії надано командою фільму. Автор статті в Screen Daily: Деметріос Матео .

Зараз фільм бере участь у єреванському фестивалі «Золотий абрикос». Українська прем’єра картини відбудеться у рамках  Odesa International Film Festival . У вересні “Вулкан” відкриватиме Португальський Міжнародний кінофестиваль.