Шквал перервав жнива на Херсонщині

Миттєва реакція, наче в каскадера чи спецпризначенця. Хист передбачати виклики, що назрівають, незгірш від Нострадамуса. І вміння використовувати будь-яку зручну нагоду, аби якомога успішніше виконати свою роботу. Весь цей набір дивовижних якостей сьогодні змушені показати хлібороби Державного підприємства  «Дослідне господарство «Каховське» Національної академії аграрних наук України» — інакше врожаю не зібрати. У цьому ми переконалися на власні очі, відвідавши господарство у розпал сезону косовиці. Подібного на долю тутешніх аграріїв ще не випадало ніколи.
Над комбайнами хмари нависли

Директор господарства Каховське Володимир Проценко і головний агроном Олександр Загорій оглядають зерно нового врожаю

Директор господарства Володимир Проценко та головний агроном Олександр Загорій оглядають зібрану пшеницю  (на фото). Вона — зернина до зернини. Але скільки ж праці й нервів довелося докласти, щоб ці плоди тяжкої людської праці опинилися на току. І скільки доведеться докласти ще?!

— Збирання врожаю зернових почали ще 18 червня. За звичайних умов 14 днів було достатньо, аби пшениця, ячмінь та ріпак перемістилися до комори. Але цьогоріч жнива не вдається закінчити. — 10 комбайнів більше стоять, ніж працюють. Тільки-но техніка вийшла у поле, а тут дощ. Тож змушені робити перерви, які розтягуються коли на 3—4 дні, а коли й на весь тиждень. Зрештою, збіжжя зібрали на 1100 гектарах, але це менше половини площ. Кожного дня ловимо зручні моменти, аби тільки вийти в поле, та не щодня це вдається, — нарікає головний агроном Олександр Загорій.

Ловлять нагоду й журналісти: як тільки випало кілька бездощових днів, рушили до «Каховського», аби розповісти про миттєвості складних жнив читачам. Спершу начебто все було добре: комбайни вийшли у загінки, і зерновози вже стояли в очікування завантаження, ми клацали фотокамерами. Та на небокраї чим далі, тим більше збиралося хмар. І треба ж: диво-комбайнери вправно розрахували час своєї роботи так, аби заповнити зерновози рівно за 5 хвилин до того, як на землю впали перші важкі краплі дощу.

А тоді почалася якась веремія: з дощем налетів сильний вітер —  справжній шквал. Тугі струмені води періщили, наче з пожежного брандспойта: гнулося колосся до землі, ламалися дерева. У полях просто на очах з’являлися озерця води, а подекуди й цілі річища. З будівлі складу «Каховського» зірвало чималий шматок шиферу. Саме на цьому складі зберігали насіннєве пшеничне зерно — запоруку хорошого врожаю наступного року. Якби його підмочило, були б проблеми. Та цього не сталося, бо дах під шифером захищає ще й шар добре просмоленого руберойду. Вода крізь нього не затекла. Хоча ситуація сама по собі не з приємних. Та й комбайни з полів довелося знову виводити.

На складі господарства вітер пошкодив дах

«Такої косовиці не пам’ятаю»
Директор дослідного господарства Володимир Проценко ще у зливу об’їхав поля, проконтролював, щоб вся техніка з загінок перемістилася на мехдвори. А згодом і сам перемістився до свого кабінету, де й приймав зведення про наслідки шквалу.

З полів під час шквалу течуть справжні ріки води

— За якихось 20 хвилин у полях біля села Червоне Поділля випало 30 мм опадів, що більше місячної норми. Біля Кам’янки — 25 мм, біля Сергіївки — 15. Кожен міліметр — це 10 кубометрів води на гектар, тобто в підсумку на посіви обвалилися тисячі тонн дощової води. Але, як бачите, розподіляється вона дуже нерівномірно. Відтак, знову доведеться чекати, коли там усе підсохне, і їздити полями, обираючи клаптики, звідки вода пішла швидше. І саме там чимскоріше відновлювати косовицю, не гаючи ні хвилини — адже через затримку дозріле зерно почало осипатися, — розмірковує Володимир Вікторович. — А втрати й так маємо: розраховували на врожайність у 5—6 тонн зернових з гектара, а після дощів науковці Інституту рису обстежили посіви, й прогноз став песимістичнішим: озима пшениця може дати біологічного врожаю 3,2 тонни з гектару, озимий ячмінь — 3 тонни, ярий ячмінь — 2,3 тонни. Я з 1990 року працюю на землі, починав помічником комбайнера. Жнива випадали різні: були і дощі, й техніка підводила, додавала проблем. Але таких випробувань, як зараз, я й не пригадаю.

…Коли ми залишали Кам’янку, у небі крізь важкі хмари знову пробилося сонечко. Його промені осяяли панорамне скло у кабінах комбайнів, що вишикувалися у лінію на майданчику. Й здалося, ніби «виведені з бою» агрегати сумно підморгують: вибачте нам, люди, що зрадили ваші сподівання, але ніяк не можемо довести жнива до фінішу. Та коли сили природи зловтішаються, людям і техніці залишається тільки чекати, доки мине черговий розгул стихії.

Анатолій ЖУПИНА.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ.

Новий день Полина Светлова