Одкровення зрадника про слідчий ізолятор Херсона 

Заговорив кремлівський пропагандист і редактор київської інформаційної агенції «РІА-Новини-Україна» Кирило Вишинський, котрий за підозрою у державній зраді відсидів десять місяців у слідчому ізоляторі Херсона. А потім його обміняли на українських полонених. Тепер про життя під арештом Кирило Вишинський написав і оприлюднив книгу із пафосною назвою «Жив навпроти тюрми…470 днів у застінках Києва». 

Санаторій для «мученика»

В Інтернеті її може знайти будь-хто охочий, та якщо направду – писанина нуднувата. Оскільки переповнена давно дискредитованими московським агітками й славослівями на адресу Путіна-Лаврова та їх одіозних фейкометів – Дмитра Кисельова й Маргарити Симоньян. Набагато цікавіша сповідь автора про херсонський період його перебування у СІЗО. Адже  російські пропагандони  на той час гучно обурювалися, що «в’язня совісті» тримають у нестерпних умовах, і піддають тортурам, через які у Кирила Вишинського  буцімто почався важкий розлад здоров’я.  Та з опусу «страждальця» стає зрозуміло, що все було з точністю до навпаки. Виявляється, а камері підозрюваному в державній зраді жилося значно комфортніше, аніж іншим арештантам, котрі народ не зраджували.

Отже, читаємо про перше знайомство із пенітенціарним закладом. «На в’їзді зі мною особисто побалакав начальник оперчастини. Сказав, що мене не варто змішувати з загальною масою. І я буду розміщений у камері для колишніх співробітників силових структур. У ній на той момент було всього по п’ять людей, а в інших  по десять і більше, — розповідає пропагандист. – Побутові умови були кращими, контингент пристойнішим. І саме сюди приводили представників всіляких гуманітарних організацій. Тут були бойлер і душ». Умови перебування у СІЗО Херсона Кирило Вишинський порівнює із перебуванням у звичайному студентському гуртожитку. З тією перевагою, що в гуртожитку «на халяву» не годували. «Найкращий хліб з усіх трьох тюрем, де мені довелося був у херсонській тюрмі. Там можна дістати що завгодно – були б гроші та зв’язки» — зізнається «мученик». З книги дізнаємося: у камері до його послуг був телевізор, багатий вибір художньої літератури, під час прогулянок ніхто не перешкоджав «качатися» на спортивних знаряддях. Писав листи, передавав їх на волю через адвоката, потім звернення друкували промосковські видання – повна свобода слова.

Про тортури

А чи ж були тортури? Аякже! «Світло в камері на ніч не вимикали. Тільки замість центрального вмикалося чергове освітлення. Кілька разів було так, що контролер, котрий чергував у коридорі, просто забував вимкнути верхнє світло. Спати доводилося при світлі», — повідомляє «в’язень совісті» про свої «неймовірні страждання». 

«В цілому у нашій камері була комфортна обстановка», — визнає Кирило Вишинський. Спільну мову із кримінальними злочинцями зрадник також знайшов одразу – свій потягнувся до свого. «Цікавилися мною й люди з так званого блатного світу. Вони майже одразу запропонували мені свою допомогу…, — відвертий Кирило Вишинський. — Якщо навіть охоронці поводилися ввічливо й із розумінням, то співкамерники тим більше». 

Після нетривалого перебування у СІЗО Києва та Одеси слідчий ізолятор Херсона автор книги згадує ледве не з ностальгією — санаторій, та й годі. Історії про «мучеництво в’язня совісті», що їх на той час тиражували кремлівські ЗМІ він завбачливо у своєму творі не коментує. Як би там не було, адміністрація нашого СІЗО справді мусить бути вдячна йому за безкоштовну рекламу, ще й міжнародного рівня. 

Та муляє питаннячко: а чому ж українським громадянам, за різних обставин захопленим кремлівськими посіпаками, у російських в’язницях та колоніях не створюють такі ж «райські умови» — їх б’ють, піддають тортурам, і навіть не думають надавати якісь побутові привілеї? Вони потрапляли до лікарень із виснаженням та нервовими розладами, оголошували голодування, у той час, як пан Вишинський за гратами перебирав харчами – де хліб кращий, де гірший. А мав би просто радіти зайвому кусню, отриманому коштом зрадженої ним же держави.    

Сергій ЯНОВСЬКИЙ.