Більше мовчати не можна

Дорогі українці, довго наважувався написати цей допис, але сьогодні я розумію, що про це мовчати не можна, про це потрібно кричати на кожному кроці. Прошу дочитати до кінця.

Світлину, яку ви бачите, я натрапив в Інтернет просторах і вона зразу нагадала мені рідне село.

Моя бабця жила на краю села, його називали греблею. Ще після розпаду Союзу, там життя кипіло на повну,хоч і хат було не багато, близько 50, в кожній були діти, або ті, хто на всі канікули приізджали до бабусь та дідусів.
90-ті початок нульових, мені запам’яталися найкращим роками дитинства . Мабуть в кожній хаті була корова, а на вболоні, так у нас називали пасовисько кожен вечір було не менше 100 дітей. Одні грали футбол, другі волейбол, карти і багато інших забаганок.

Пишу ці спогади з болем в душі, адже сьогодні приїжджаючи в рідне мені село, я відчуваю себе неначе в Прип’яті.. Пасовисько заросло бур’янами, адже в селі немає вже жодної корови, а хати пусті та обвалюються без догляду.

Сьогодні в моєму рідному селі залишилося лише 4 хати, в яких живуть люди, і немає жодної дитини.

Колись там були ставки, колгосп, тракторна бригада, магазин та цегольня, і кожен селянин був забезпечений роботою.. та й була якась впевненість у завтрашньому дні, кипіло життя,а сьогодні й те розікрали та розібрали і фізично і морально…

І саме головне, що мабуть кожен українець, хто живе в селі або мав бабусь та дідусів там, читає ці рядки нібито як про своє, рідне…

30 років незалежності нами правили «патріоти», помітьте в лапках, економісти і гетьмани у вишиванках. За 30 років незалежності з третьої економіки Європи ми стали найбіднішою державою Європи, а сьогодні вже багато африканських країн обігнали нас по рівню життя.

І можна собі уявити, якби наше географічне розсташування було не в Європі, а десь в Азії, з впевненістю можу сказати були би найбіднішою державою в Світі. Адже лиш завдячуючи тому, що украінці мають змогу виїхати закордон ми ще не вмираємо тут з голоду.

Ми мали все, заводи , фабрики, ядерну зброю. Сьогодні у нас є найродючіші Землі на Світі і самий працьовитий народ, але нажаль цього не достатньо, щоб вийти з ями, в яку ми потрапили.

Найбільша наша проблема в тому, що приказка «бідні бо дурні» повністю відповідає та описує нашу ситуацію в країні.

30 років ми обирали собі гетьманів у вишиванках, олігархів, бо думали, що вони багаті та грабувати нас вже не будуть.

Поки украінці будуть ставити аватарки з надписами «дякую» олігархам, поки украінці будуть називати гетьманами тих, хто вкрав тисячі українських гектарів землі, поки украінці будуть вірити націоналістичним закликам, а не реальним справам, до того часу ми будемо жити в злиднях і в дурнях.

Хочете ображайтеся на мене, а хочете робіть висновки. Патріот не той, який в 90-х приватизував усі радянські заводи, фабрики, порізав колгоспи і продав техніку, а сьогодні у вишиванці кричить, що у всьому винні «сусіди», поки ті ж самі «патріоти» у ваших хатах забирають останнє.

Сьогодні ми маємо розвалену економіку, злидні, пенсіонери, які в прямому сенсі слова вмирають з голоду і війну, яку давно можна будо закінчити перемогою..

Але коли ми стояли вже в Донецьку, «патріоти» дали наказ зупинитися, адже на крові вони заробляли чергові мільрди і припинення війни та перемога України їх не цікавило зовсім.

На завершення можна було написати багато слів, але скажу словами зі Святого Письма, що мудрий зрозуміє, а закінчу словами відомого українського публіциста в минулому, що не так страшні чужі воші, як страшні свої гниди ( трішки редагував цитату, бо фейсбук блокує подібні дописи, але суть та ж сама ).

PS/ Я нікого не хотів образити цим дописом, і не шукайте тут зради.. просто вимкніть телевізор і почніть думати головами, і може тоді, черговий олігарх не купить нас двома кілограмами полуниці.

Я вірю, що в кожного українці в серці залишаються як чудові спогади про українське село і дитинство так і жеврія надія про квітуче майбутнє нашої країни і нас як нації.

 Директор в компании «Благодійний Фонд «Милосердя Заради Майбутнього»» Андрій Козак

*Редакция может не разделять мнение автора материалов. Публикации подаются в авторской редакции.