Бойова підготовка — це «доросла гра» з дуже високими ставками

Стратегом себе вважає…

— Олексію Валерійовичу, ми всі багато чули про те, що Україні вдалося відновити боєздатне і потужне військо. Зокрема, Президент Порошенко про це говорив, і ще, напевно, скаже. А ваш начальник Генерального штабу нищівно критикує рівень підготовки у навчальних центрах, мовляв,  у бойові підрозділи приходять непідготовлені військові фахівці… Як все це зрозуміти?

— Від початку ви підштовхуєте мене до політичних оцінок, але в мене зовсім інша робота. Жодної суперечки між Президентом, як Верховним Головнокомандувачем, та Головнокомандувачем Збройних Сил, яким і є генерал армії України Віктор Муженко, не може бути за визначенням, це я вам говорю, як військова людина. Президент констатує факт — ситуація докорінно змінилася з 2014 року, нині ми маємо дієздатну армію, та ще й з бойовим досвідом. Начальник Генерального штабу працює, щоб армія виконувала своє призначення. Він не може бути повністю задоволеним вдосконаленням бойової підготовки, адже це процес нескінченний.

— Минулого літа ледь не щодня з'являлися повідомлення про військові маневри — звучали такі назви як «Літня гроза», «Південний вітер», «Небесний щит». Навіщо потрібні настільки масштабні навчання українській армії, яка залучена до реальних бойових дій на Сході країни? І хто придумав такі поетичні назви для військових маневрів?

— Стосовно назви — цікаве питання. Напевно, назва — це результат «колективної творчості», хоча плани затверджує вище командування. Але ж, визнайте, назви вдалі, це не якась там радянська «Співдружність»… І в пресі їх, до речі, оцінили. І «Гроза», і «Вітер», і «Щит» — все це широко звучало в ефірі і, переважно, відображало змістовну частину цих навчань.

Щодо навчань під час війни… Знаєте, ця війна надала нам багато уроків. І один із них —  це те, що нехтування бойовою підготовкою військ часто обертається невиправданими втратами на полі бою. На відміну від наших противників, ми вже навчилися рахувати людей, і не можемо їхнім життями платити за власні помилки, у тому числі — в організації бойового навчання.

Як я вже зазначив, бойова підготовка — це безперервний процес, і його значення лише зростає під час війни. Керівництво Збройних Сил у цьому сенсі займає дуже чітку позицію — жоден непідготовлений військовослужбовець не має опинитися на «нулі». Такий військовий ризикує стати не лише першою жертвою, але й тією «слабкою ланкою», яка не витримає вогню, і поставить під загрозу долю усього підрозділу.

Якщо брати ширше, то очевидно, що саме в процесі такої підготовки як органи військового управління, так і бойові частини набувають спроможності до виконання завдань за призначенням. Іншого шляху, ніж проведення навчань, для злагодження підрозділів ще не винайдено…

Насправді, навчання — це все дуже серйозно. Хтось сторонній може їх сприймати як такі собі «чоловічі ігри» на свіжому повітрі. Якщо це і є грою, то вона «доросла», і ставки в ній є дуже високими. Від індивідуальної підготовки солдата залежить його життя на полі бою. Від злагодженості частин і підрозділів, від компетентного управління — не лише перемога в конкретному бою, але й успіх всієї операції.

Якщо говорити простіше — і вдалі тактичні бої, і перемога у всій кампанії — все це народжується на полігонах, у навчальних центрах, на директрисах для стрільби. Частини, які відводяться з лінії зіткнення, проходять етап відновлення, ротації особового складу, доукомплектування. Перед тим, як ці частини будуть повертатися на фронт, вони в обов'язковому порядку мають проходити етап злагодження.

Тож, бойові дії на Сході не скасовують необхідність підготовки військ, вони роблять її ще більш вагомою. Я відповів на ваше запитання?

— Так, дякую. Але, напевно, набутий в АТО бойовий досвід привніс у навчання військ нові елементи… Що змінилося у програмах бойової підготовки, можливо — у самій їх філософії?

— На початку збройної агресії проти нашої країни бойовий досвід враховувався миттєво, він використовувався для підготовки фахівців та злагодження підрозділів практично в режимі «онлайн».  Генеральний штаб розробив цілу систему впровадження такого бойового досвіду, завдяки якій зміни до програм підготовки військ вносяться оперативно та постійно. 

Цей процес щодо внесення змін у керівні документи з організації бойової підготовки продовжується і сьогодні. Зокрема, ми маємо розроблену та введену в дію нову Концепцію підготовки Збройних Сил України. Внесено зміни практично у всі програми бойової підготовки, як індивідуальної, так і колективної, від початкового курсу молодого солдата (матроса) та Курсу стрільб до впровадження нових стандартів у підготовку військових частин й урахування нових форм та способів застосування військ.

З урахуванням досвіду АТО змінився сам зміст бойової підготовки, тривалість практичних вправ збільшено на 25 відсотків від загальної тривалості програм. Ніби абстрактна цифра, але за нею — величезні фізичні навантаження та суто практичні нові навички для кожного солдата, безцінний досвід управління військами для командного складу.

Величезний «шматок» роботи — приведення рівня і змісту військової освіти, включно з вищими військовими навчальними закладами та навчальними центрами, у відповідність до потреб та завдань Збройних Сил, саме з урахуванням досвіду АТО. За цим — підвищення професійної кваліфікації науково-педагогічного та інструкторсько-викладацького складу, розробка нових стандартів та удосконалення програм військової підготовки, оптимізація всієї системи військової освіти з урахуванням досвіду країн-членів НАТО.

З урахуванням потреб військ, які виконують завдання в районах проведення АТО, у 2016 році було впроваджено систему курсової підготовки (до 3 тижнів) для підвищення кваліфікації офіцерів перед призначенням на вищі посади, а також для офіцерів запасу, які прийняті на військову службу за контрактом. Подібні короткотермінові курси створені також для сержантів (старшин), які мають вищу освіту і після відповідної допідготовки можуть укомплектовувати первинні офіцерські посади.

Зрозуміло, що практика застосування сил в АТО накладає свій відбиток на весь навчальний процес. Усі категорії особового складу обов'язково залучаються до заходів психологічної підготовки, включаючи «обкатку» танками, застосування імітаційних засобів та інші вправи, які спрямовані на підвищення морально-психологічної стійкості.

Є, безумовно, і новації, наприклад, інтеграція елементів бойової підготовки  в єдину комплексну систему навчання. Таким шляхом пішли у збройних силах провідних держав світу. У нас прикладом такої інтеграції є експериментальна  бойова армійська система (БАРС), яку створено на базі Військової академії в Одесі. Як показала практика, застосування цієї системи, яка включає тактичну підготовку, рукопашну та вогневу підготовку, вправи з тактичної медицини та гірської підготовки, дозволяє суттєво підвищити рівень бойового вишколу наших військовослужбовців та підрозділів.

Якщо узагальнити, з початком проведення АТО у Збройних Силах України головним підходом до індивідуальної та колективної підготовки не в теорії, а на практиці став принцип — «навчати війська тому, що потрібно на війні». Оце і є наша головна філософія.

— Чи змінилися кількісні показники й нормативи бойової підготовки — кількість нальоту для льотчиків, «наїзду» — для водіїв, стрибків — для десантників? Чи вдається дотримуватися цих нормативів, чи вистачає для цього технічного та матеріального ресурсу?

— Так, змінилися. Але, щоб зважити на якісну складову цих змін, варто розуміти, що суттєве нарощування темпів бойового навчання з відповідним переоснащенням існуючої матеріально-технічної бази потребує серйозного ресурсного та фінансового забезпечення. Тобто, такі трансформації змінюють не лише програми та зміст підготовки військ, але й обсяги її забезпечення.

Державним бюджетом України на 2016 рік для потреб Міноборони виділено рекордну суму за всю історію Українського війська — 55 млрд грн., що вдвічі перевищує показник 2014 року, не говорячи про 2013-й, коли оборонний бюджет не перевищував 15,2 мільярда гривень.

Це дало змогу підтримувати та підвищувати рівень підготовки особового складу, у тому числі — і льотних екіпажів.

Більш докладні кількісні показники підготовки є, але, думаю, не варто ускладнювати нашу бесіду цифрами. Всі вони викладені в Білій книзі, яка видається з 2005 року.

— Методики, розпорядження, нормативи, керівні документи — все це можна уявити як величезну паперову хвилю. Як ви вирішуєте цю проблему при організації бойової підготовки у військах?

— До початку війни на Сході принципи організації бойової підготовки ЗС України не мали принципової відмінності від практики ще радянських часів. Отже, з початком АТО виникла негайна потреба у перегляді концептуальних підходів. Паперова хвиля, ймовірно — це внаслідок пошуку оптимальних для Українського війська способів організації та проведення заходів бойової підготовки. На даний час кількість керівних документів, необхідних для цього, є мінімально необхідною, це стосується організації підготовки на всіх рівнях — від окремого солдата (матроса) до вправ у складі всієї військової частини.

На даний час доопрацьовано документи з організації та проведення стрільб (Курс стрільб), розроблено вже згадану Концепцію підготовки, Порядок оцінювання, програми підготовки військ (сил) з урахуванням досвіду АТО. Триває робота над розробкою Настанови з організації і проведення командно-штабних навчань та Настанови з бойової підготовки у Збройних Силах України, які передбачатимуть оптимальну кількість плануючих та звітних документів.

Але, якщо аналізувати перелік таких документів безпосередньо у підрозділах, тобто — настанов, методик і їм подібних, — запевняю вас, що таких документів ще й не вистачає. При цьому обсяг паперової роботи об'єктивно зменшився, значною мірою, завдяки налагодженню системи електронного документообігу, яка є доступною для командирів підрозділів. Саме там вони можуть отримати всі необхідні методичні матеріали. 

— Наскільки відомо, у довоєнні часи, принаймні протягом двох років до початку російської агресії 2014 року, у Збройних силах взагалі не проводилися навчання бригадного рівня з бойовою стрільбою. Чому? Не вистачало грошей, або були інші орієнтири?

— Головною причиною такого явища було обмежене фінансування та низька укомплектованість військових частин. Ці обставини, в свою чергу, спричинили таке явище, що частин на рівні бригади або полку, здатних до проведення тактичних навчань у повному складі, практично не було, що, безумовно, є показником їх низької боєготовності. Це був болючий урок.

Але висновки з цієї ситуації були зроблені. Увага держави дозволила у 2015 році провести вже 12 навчань бригадного рівня, у поточному році їх проведено вже 20. Це значний показник, враховуючи обсяг людей і техніки, які залучаються. Впевнений, що наступного року інтенсивність бойової підготовки не зменшиться. Наскільки вона зростатиме — залежить від обсягів фінансування.

— Восени Генеральний штаб ЗС України, за повідомленнями, залучив 10 тисяч резервістів до навчань у складі 10 бригад. Що це було?

— Навчання, про які ви згадали, були знаковими в усіх вимірах. Ми одночасно перевірили систему оповіщення, поповнення військових частин резервістами першої черги, а також на практиці провели іспит нової концепції комплектування бойових підрозділів.

У цьому контексті варто зазначити: для того, щоб повною мірою використати потенціал військовослужбовців, які звільнилися, мають не лише воєнну підготовку, але й бойовий досвід, були внесені зміни у чинне законодавство. Зокрема, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу, який було прийнято у березні 2015 року, визначає порядок зарахування військовослужбовців на особливий період до оперативного резерву першої черги. На сьогодні до такого оперативного резерву, який орієнтований на військові частини, де військовослужбовці проходили службу до звільнення у запас, зараховано близько 100 тисяч військовослужбовців.

Це досвідчені й дисципліновані люди, в чому ми і переконалися під час проведення цих навчань. Ми побачили, що резервісти цієї категорії спроможні виконувати обов'язки за військово-обліковою спеціальністю без додаткової підготовки. Всі вони, практично без винятку, продемонстрували досить високі результати, як індивідуальні, так і у складі підрозділів.

При цьому ми передбачаємо декілька днів, які будуть використовуватися для психологічної підготовки цих військовослужбовців після мобілізації, для поновлення теоретичних знань та практичних навичок за військовою спеціальністю.

Показовим є той факт, що відразу після завершення навчань понад 200 резервістів, які брали в них участь, уклали контракти на проходження військової служби у «своїх» бойових частинах.

— Зараз багато розмов точиться довкола західних інструкторів, які працюють в Україні. Чого вони навчають українських військових? Чи українські інструктори гірші, або ж у них менше досвіду?

— Досвіду у наших інструкторів не менше, особливо бойового, але самих інструкторів, які мають відповідні методичні навички та професійні сертифікати, поки що замало. На початок 2016 року в навчальних центрах ЗС України сертифікати про завершення відповідних методичних курсів в Україні або за кордоном мали лише близько 3 відсотків національних інструкторів.

Тому саме зараз залучення закордонних інструкторів для роботи в українських навчальних центрах є дуже важливим. 

Справа в тім, що донедавна в Збройних Силах України не було своєї «школи» інструкторів, тобто, такої системи, яка передбачала б підготовку військовослужбовців на методичних курсах різних рівнів. Саме зараз, в тому числі, за участю  фахівців з країн НАТО, ми закладаємо фундамент власної системи підготовки інструкторів, створення якої плануємо повністю завершити у 2018 році.

Наразі ми вже маємо розроблену Концепцію розвитку інституту інструкторів Збройних Сил України, яку передано на розгляд експертам НАТО. Документ буде доопрацьований з урахуванням їхніх рекомендацій та представлений на затвердження начальнику Генерального штабу — Головнокомандуючому ЗС України.

Зокрема, в рамках цієї роботи був створений 197 Центр підготовки сержантського складу, який побудований повністю за стандартами НАТО. У цьому Центрі розробляються та викладаються навчальні програми для підготовки інструкторів за трьома рівнями — базовий, підвищений та академічний, — що є аналогічним системі підготовки інструкторів у країнах Альянсу. У цьому році цей навчальний заклад, де всі адміністративні та викладацькі посади заповнені професійними сержантами, підготував 458 сержантів, ще 90 фахівців завершать навчання у грудні поточного року. Наступного року Центр має випустити вже більше тисячі сержантів, з них близько 600 завершать курси інструкторів.

Невдовзі ми матимемо найкращих власних інструкторів, які готуватимуться у національних навчальних центрах. Але на цьому етапі ми особливо вдячні військовослужбовцям НАТО за практичну та методичну підтримку. Вони допомагають нам впровадити в підготовку особового складу відповідні підходи і стандарти Альянсу, що надає можливість досягти сумісності Збройних Сил України зі збройними силами країн-членів НАТО. В наших навчальних центрах нині працюють закордонні інструктори з різних країн, включаючи США, Канаду, Великобританію, Литву, Латвію, Естонію і Польщу. У кожної з цих країн є свої особливості в організації навчального процесу. Ми уважно вивчаємо досвід кожної з них та впроваджуємо найкраще у власну систему підготовки особового складу.

— Чи можете ви окреслити загальні програмні цілі бойової підготовки у Збройних Силах України на кілька наступних років? Яким буде і що вмітиме український солдат майбутнього? Врешті, це визначає, яким буде все Українське військо…  

— Про програмні цілі ми, як мені здавалося, вже докладно поговорили. Тож головним нашим завданням на найближчу перспективу є реформування всієї системи підготовки військ, її структурне вдосконалення на всіх рівнях, від військової частини до Генерального штабу Збройних Сил України. Зараз ми знаходимося в процесі розробки та впровадження відповідної нормативно-правової бази.  Є ідеї й практичні напрацювання щодо створення сучасної науково-методичної тренувальної бази, тобто, тренажерної бази, мережі навчальних центрів і шкіл підготовки. За задумом, широке застосування тренажерів дозволить не лише формувати у військовослужбовців необхідні бойові навички, але й заощаджувати державні кошти за рахунок проведення «віртуальних» стрільб, польотів або маневрів.

З моєї точки зору, важливим кроком вперед має стати подальше впровадження та вдосконалення модульного принципу підготовки особового складу в навчальних центрах.

Якщо говорити простіше, кожен модуль є певним етапом навчання. Зокрема, перший модуль, який триває один місяць, охоплює базову підготовку військовослужбовця, яка є необхідною для всіх без винятку військових спеціальностей. Другий модуль — це підготовка за спеціальністю, як правило, також триває один місяць, але для фахівців, які опановують високотехнологічні спеціальності — може тривати до 2 місяців. Третій модуль передбачає вдосконалення підготовки та оволодіння суміжною спеціальністю — це ще один місяць. Четвертий модуль, також розрахований на місяць — це вже практична робота зі злагодження екіпажів або розрахунків за високотехнологічними спеціальностями та стажування у військових частинах. Таким чином, навчання військового фахівця може тривати до 5 місяців. Треба зауважити, що на кожному етапі, по завершенню кожного модуля здійснюється контроль отриманих знань та навичок. Це дає впевненість, що військові частини отримають підготовлених людей. 

Зрозуміло також, що ми приділяємо і будемо надалі приділяти значну увагу та зусилля для створення ефективної моделі фізичної підготовки і спорту в масштабах всіх Збройних Сил, адже українські солдати й офіцери за визначенням мають бути готовими до значних фізичних навантажень.

Як я вже казав, для нас головне — вчити військовослужбовців тому, що є необхідним на війні. Бойова підготовка — це те, що дозволяє не лише виживати на полі бою, але й досягати перемоги. З іншого боку, ми прагнемо створити таку систему, яка зробила б неможливим залучення непідготовлених військовослужбовців до виконання завдань у районах проведення бойових дій.  Це суто практичне міркування. Перемагати ворога треба, не закидаючи його тілами солдат, а військовою майстерністю.