Буде ще не один суд: Україна обрала наступальну тактику в газовій війні з Росією

Український Нафтогаз обрав правильну тактику – намагається створити проблеми для російського Газпрому на всіх напрямках. Готує кілька нових позовів до міжнародних судів та планує звернутися в Антимонопольний комітет Європейського Союзу. Росіяни ж зараз у скрутному становищі, тому вимушені поводитися обережніше і зваженіше.

Про це в інтерв'ю Gazeta.ua говорить президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло ГОНЧАР.

У Facebook Юрій Вітренко написав, що Нафтогаз продовжує судитись із Росією за втрачені активи у Криму після окупації півострова. Чому цей позов не підпадає під грудневу угоду між Газпромом та Нафтогазом, за якою всі судові претензії мали бути анульовані?

— Питання кримських активів та власності Нафтогазу на шельфі Чорного моря не потрапляє у розряд тем, що стосуються транзиту. Його через Крим не було. Тому це окремий кейс, що не підпадає під домовленість про ануляцію претензій, — каже Михайло Гончар. — Газове питання російська сторона при безвільному підході української витягла на найвищий політичний рівень у Парижі під час зустрічі у "нормандському форматі". Але якщо вже погодились на це, то тоді з нашого боку варто було порушити тему кримських активів та їх повернення Україні.

Чому тоді про це не говорили?

— Схоже на те, що Зеленський покірно діяв за російським алгоритмом і не порушував питання Криму взагалі. Тому й питання кримських та шельфових активів Нафтогазу не потрапило 9 грудня в переговорний формат через угодовську позицію політичного керівництва держави. Тепер Нафтогаз має можливість знову підняти цю тему. Притому він діє повністю у правовому контексті. Може через судові механізми вимагати компенсації збитків від Росії або ж повного повернення своєї власності, що була у Криму та виключній морській економічній зоні до моменту окупації.

У цьому позові йдеться про 8 мільярдів доларів. Чому саме така сума, вона об'єктивна? Які маємо шанси, що РФ виплатить її Нафтогазу?

— Перш ніж говорити про будь-які виплати, треба спочатку виграти судовий позов. Це буде абсолютно інша процедура та алгоритм, ніж у Стокгольмському арбітражі. Більше того, цей позов Нафтогазу розглядатиме інша інстанція — Міжнародний арбітражний суд у Гаазі. Трибунал вже визнав свою юрисдикцію у цій справі. Складність полягає в тому, що наш випадок безпрецедентний. З точки зору справедливості, позиції Нафтогазу виграшні. Але з юридичного боку, ситуація може видаватися інакшою. Не знаємо, як довго триватиме процедура розгляду. Але в кожному разі те, що Нафтогаз підняв це питання, попри угодовську позицію політичного керівництва держави, – позитивно.

Сума у вісім мільярдів — досить велика. Відображає активи, що їх Нафтогаз мав на півострові та у виключній морській економічній зоні України. Це майно дочірніх компаній -"Чорноморнафтогазу", "Укртрансгазу", "Укргазвидобування", "Укртранснафти", ДК "Газ України". Означені активи не такі великі, порівняно з тим, що є на материковій Україні. До оцінки збитків Нафтогаз залучав експертів, тож сума, гадаю, є верифікованою.

З огляду на досягнення Нафтогазу у Стокгольмі, є досить непогані шанси отримати компенсацію за втрачене майно. Українська компанія поводиться досить рішуче. Водночас додатковою складністю у цій ситуації є те, що не Газпром загарбав майно Нафтогазу. Це зробила держава Росія. Різні суб'єкти позову. Газпром, Роснефть як державні російські компанії стоять осторонь кримських активів, бо чудово розуміють, що в разі їх інкорпоратизації вони автоматично потрапляють під санкційний режим.

Нафтогаз також готується подати нові скарги проти російського Газпрому до Антимонопольного комітету Європейського Союзу. Які проблеми це має вирішити?

— Цей теж непростий випадок. Але алгоритм дій та мета повністю адекватні. Українська компанія хоче розблокувати можливість імпорту центрально-азійського газу через територію РФ. Друга причина — Нафтогаз хоче отримати можливість імпорту газу від незалежних видобувників. Зараз вони не мають виходу на європейський ринок. Газпром створив газотранспортну монополію. Газпром блокує доступ до експортної труби для інших компаній, таких як "Роснефть" або "Новатек". У ЄС газ також постачає тільки він. Нафтогаз хоче змінити стан речей і має певні шанси на успіх. Усе це в інтересах не тільки України, але й усього Європейського Союзу.

Навіть якщо в цій справі Нафтогаз зазнає невдачі, ця стратегія правильна – створення якомога більших проблем для Газпрому за всіма напрямками діяльності.

Нам вдається ця стратегія? У якому стані зараз перебуває Газпром?

— Далеко не в найкращому. Має вразливе становище на європейському ринку. Третій рік підряд витрати Газпрому перевищують надходження. Дається взнаки одночасна реалізація трьох затратних проєктів — "Північного потоку-2", "Турецького потоку" та газопроводу "Сила Сибіру". Проєкти надзвичайно витратні, а ціни на газ постійно знижуються, що робить їх окупність доволі проблематичною.

2008 року, перед обвалом нафтових цін, росіяни стверджували, що капіталізація Газпрому сягне одного трильйона доларів 2015 року. Капіталізація Газпрому зараз доволі низька – 85 млрд доларів США. Для порівняння: державна компанія Саудівської Аравії Saudi Aramco має капіталізацію 1,7 трильйона доларів.

Також Нафтогаз готується до нових судових спорів із Газпромом у Стокгольмському арбітражі щодо боргів компанії "Росукренерго", яка свого часу була посередником у відносинах між Газпромом та Нафтогазом. Чого хочемо досягти в рамках цього процесу? Які шанси, що він буде успішним?

— Питання тут у тому, що "Росукренерго" більше не існує. Цю компанію ліквідовано, її було зареєстровано у швейцарському кантоні Цуг. 2010 року відбувся судовий процес, який обійшовся Нафтогазу в 12,1 мільярда кубометрів. Українська компанія нібито незаконно експропріювала їх у "Росукренерго". Нафтогаз компенсував РУЕ цей газ за рішенням арбітражу. Це рішення було на користь РУЕ, тому що Нафтогаз не захищався в суді. Після цього власники — Газпром та його партнери Фірташ із Фурсіним — ліквідували її, розподіливши між собою дивіденди.

Складність цієї справи полягає в доведенні, що суб'єкт, якого вже не існує, був частиною Газпрому. Очевидно, стратегія Нафтогазу базуватиметься саме на цьому. Колишній керівник Нафтогазу Олег Дубина якось сказав, що "Росукренерго" — просто ще один зарубіжний рахунок Газпрому. Якщо Нафтогазу вдасться це довести, то зможе вимагати компенсацію саме від російської материнської компанії РУЕ. Газпром буде вимушений або повернути нам ті 12,1 мільярда кубів, або ж заплатити у грошовому еквіваленті.

Нафтогаз планує міжнародний арбітраж у місті Цюрих за новим транзитним контрактом. Які тут претензії висуваємо Росії?

— Нафтогаз у рамках грудневої угоди анулював позови, що були на той момент. Таким чином відмовився від 12,2 мільярда доларів претензій за чинним на той час транзитним контрактом. Але це не означає, що Україна не може висувати претензії щодо транзиту взагалі. Вітренко говорить уже про новий контракт. Він не оприлюднений публічно і не може бути оприлюднений. Імовірно, юристи бачать там якісь неадекватні речі. Намагатимуться їх змінити й оскаржити в Цюриху. Саме це місто визначене для розгляду спільних питань за шведським правом. Але слід звернути увагу, що мова не йде про подання позову, а лише про вивчення можливості.

Щодо яких саме спірних моментів може позиватися Нафтогаз?

— Мова може йти про спробу виправити дискримінаційні положення, що не відповідають європейському праву. У газовій сфері воно вже є частиною українського законодавства. Наприклад, можливість для європейських клієнтів брати газ прямо на російсько-українському кордоні. Нафтогаз таким чином транспортував би до ЄС уже європейський, а не російський газ. У грудневій угоді щодо транзиту значною мірою збереглася стара практика. Мовляв, російський газ передається європейським клієнтам українською стороною лише на західному кордоні України. Очевидно, Вітренко хоче змінити цей підхід та забезпечити можливість вибору для європейських компаній, щоб вони могли вибирати, де саме отримувати газ.

Вітренко пише, що перед судами намагатимуться домовитися з РФ. Вдасться?

— Це звична практика. Коли позовна заява потрапляє в суд, сторони ще можуть вирішити питання між собою. Якщо це успішно, просто доводять до відома арбітражу, що знайшли компроміс. У такому разі судовий розгляд не потрібний. Україна своїми позовами хоче примусити Газпром бути зговірливішим. Якщо не вдасться, справу розглядатиме суд.

Перед підписанням угоди про транзит Газпром дуже нервував. Намагався задіяти політичні переговори формату Путін – Зеленський, і йому це вдалося. На корпоративному рівні Газпром не мав ніяких козирів проти Нафтогазу. Натомість українці мали потенційно виграшні позови на загальну суму понад 12 мільярдів доларів. Із них кілька мільярдів були гарантовані. Нафтогаз погодився на грудневу угоду. Вона була обмеженим успіхом. Могли б досягти більшого. Це провина не стільки Нафтогазу, скільки політичного керівництва України. Воно своїм некомпетентним втручанням зіграло на руку Росії. Єдине, що тоді отримав Нафтогаз, це виплата 2,9 мільярда доларів за рішенням Стокгольмського арбітражу за транзитним контрактом. Росія мала це зробити. До того ж по всьому світу українська компанія поарештовувала їхнє майно. Тепер Нафтогаз створює нові проблеми для Газпрому.

Чи не можуть росіяни, "образившись" на Нафтогаз, перекрити транзит через Україну?

— Нас не повинно хвилювати, чи образяться росіяни. Вони не зможуть перекрити транзит. Якби мали таку можливість, уже зробили б. Таке перекриття транзиту вдарить насамперед по самому Газпрому. На тлі теплої зими та все ще наповнених європейських газосховищ купівля російського палива відбувається в невеликих кількостях. Кожен другий кубометр газу йде в Європу через українську ГТС. Росія не може дозволити собі відмовитися від половини виручки, перекривши транзит. Якби добудували газогін в обхід України "Північний потік-2", одразу зробили б це. Але ситуація з цим проєктом підвисла завдяки санкціям США. Тому росіяни змушені вести себе зважено.

У Нафтогазі хочуть використати новий транзитний контракт для залучення фінансування інвестиційних проєктів. Мова йде про так звану сек'юритизацію, за рахунок чого можна залучити інвестиційні гроші. Що це означає на практиці? Що дасть Нафтогазу?

— Мова йде про те, щоб вивести Нафтогаз на IPO (Первинна публічна пропозиція — перший публічний продаж акцій компанії. – Gazeta.ua). Якусь частину акцій компанії продати на фондовій біржі. Отримані гроші використати для інвестування у власний газовидобуток. Голова правління Андрій Коболєв говорить, що можна продати половину Нафтогазу. Навряд чи це правильне рішення в наших реаліях. Олігархічний паразитарний капітал може сильно погіршити ситуацію. Якщо процес продажу акцій Нафтогазу почнеться, не факт, що його дозволять завершити тим, хто був ініціатором та мав добрі наміри. Нафтогаз можуть просто розтягнути. Далеко не завжди приватні інвестиції є панацеєю. Бачимо це на прикладі "Укрнафти". Її теж продали наполовину. І впродовж останніх 15 років усі показники цієї компанії тільки падали. Вдвічі скоротився видобуток нафти і втричі — видобуток газу. Приватне олігархічне угруповання, замість того щоб інвестувати в компанію, почало просто викачувати з неї залишкові ресурси, а гроші виводити в офшори.

Ідея Вітренка має право на існування. Але треба починати з малого. Можна продати кілька відсотків акцій. Поглянути, чого вартий Нафтогаз в оцінці фондового ринку. Для цього треба кілька років готуватись.