Чи зможуть росіяни отримати українську землю

Тимофій Милованов.

Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тимофій Милованов про земельну реформу та продаж землі іноземцям.

Чому важливо провести земельну реформу?

Питання землі, напевно, одне з найголовніших в Україні. Ми, як суспільство, тривалий час відкладали його. Вже 18 років в країні існує мораторій на продаж землі. Коли українці зрозуміють, чому важливо скасувати мораторій, тоді можна говорити про шляхи розв’язання цього питання. Я був у Вінниці на земельному форумі. Участь в обговоренні брали фермери та власники землі. Деякі з них були доволі емоційні.

Наприклад, один фермер розповів про те, як він 16 років тому взяв занедбану землю. Він привів її до ладу, побудував дорогу до неї та почав працювати на цій землі. Сьогодні він є фермером, що вирощує зерно та здає його на експорт. Але він не є власником. І зараз дуже обурюється через ці зміни, мовляв, йому доведеться викупати ці землі. Я вважаю, що проблема у тому, що 16 років тому він не мав права її купити і бути повноцінним власником. Таких історій є багато.

В економічній науці є термін, що позначає випадки, коли людина зробила інвестиції, вона не може забрати їх назад. Аж раптом їй кажуть, що ціна змінилася. Це спотворює бізнес, робить його ведення неможливим. Тому, коли відсутня власність на землю у того, хто на ній працює, завжди є небезпека того, що землю у нього заберуть або держава, або власник. Це не дає можливість розвиватися.

Агрогалузь є дуже успішною в Україні й зростає з кожним роком. Але навіть сьогодні, коли у нас є рекордна кількість врожаїв, ми знаємо, що у нас недостатній рівень інфраструктури та інвестицій. Якщо порівняти Україну і Польщу, то бачимо, що додана вартість на гектар у нас вдвічі менша. А, порівнюючи з Францією – у 5 разів менша. 

Ми прагнемо, аби агрогалузь була ще успішнішою. Для цього потрібні інвестиції. Потрібно, аби люди, які роблять інвестиції, аби фермери були впевнені, що інвестиції у них не забрали. Це проблема розвитку України.

Нам потрібно, аби в Україні були дешеві й довгі гроші для розвитку інвестицій. Для того, щоб людина змогла побудувати свій завод чи відкрити ферму, взявши кредит, якщо вона не має грошей.

Щодо кредитів. Аграрії жаліються, що вони не зможуть придбати землю, бо їм не буде вистачати грошей.

Люди бояться, що їх надурять, що буде переділ власності землі. Фермери бояться, що у них відберуть землю, а холдинги, що у них відберуть землю фермери. Люди, які є власниками землі бояться, що їх змусять продавати землю або ж відберуть її за безцінь. Всі всіх бояться і ніхто не довіряє державі у тому, що вона дасть гроші тим, у кого їх немає, аби вони могли викупити ці землі.

А коли починаєш говорити сам на сам з людиною, то вона зізнається, що готова платити за землю більше, готова її купувати, але під нормальний відсоток. Бо наразі так і відбувається, що хтось платить за оренду землю вже по 20 років, але жодної власності над нею вони не мають.

Ми виділили гроші – 4 мільярди гривень – на компенсацію відсоткової ставки, в 2020 році. А через рік ми плануємо набагато більше виділити. Якщо цього буде недостатньо, ми виділимо ще.

Ми хочемо, щоб у того, хто працює на землі, була можливість стати власником – якщо він є орендар сьогодні. Для цього ми надамо два інструменти. Перше – страхування кредитів. Це ми будемо банкам страхувати, щоб вони мали можливість видавати, якщо навіть не довіряються (наприклад, якщо у людини кредитної історії немає, тому що вона десь з готівкою працювала).

Ми будемо компенсувати банкам відсоткову ставку, щоби людина платила маленьку ставку. В ідеалі ситуація мала би бути така: для людини, яка є фермером і працює на землі, майже нічого не змінилося б. Вона сьогодні платить оренду – окей – вона буде платити не оренду, а відсоток банку, однак буде власником.

Який це може бути відсоток?

Ми плануємо приблизно, що це буде 5%. Я казав, що це навіть може бути й 3%, може 6% – загалом навколо 5% в гривнях . Це буде приблизний відсоток інфляції. Тому що знаєте, якщо інфляція 5% і відсоток за кредит 5%, то по суті нічого не втрачаєте.

Є таке твердження, щоб ця земля була дорожча, то потрібно, аби іноземці могли зайти в Україну та придбати цю землю. Це так чи ні?

Яка роль іноземців? По-перше, багато іноземців вже в Україні працюють. Вони вже обробляють землю та інвестують в неї. Вони це роблять через оренду. По-друге, більшість людей в Україні проти продажу землі іноземцям. Тому в нас є така проблема чи таке завдання: захистити інвестиції тих людей, які працюють в Україні, створюють робочі місця. Й одночасно виконати бажання людей, щоб земля не продавалася іноземцям.

Тобто її не будуть продавати іноземцям? Чи це питання на референдумі будуть вирішувати?

Це питання на референдум. Моя думка, що потрібно, щоб громади чи області вирішували самі. Можливо, є громади, які хочуть продавати (землю іноземцям – 24 канал), хтось не хоче.

Є багато іноземців, які не справжні іноземці. У нас агрокомпанії, власники яких на Кіпрі. Але це українці, які володіють компаніями на Кіпрі. І от вони також не можуть зараз купувати землю. Тому насправді в запитанні землі там немає простої відповіді.

Важливо. У законопроєкті прописали заборону купівлі земель компаніями, в яких кінцевий бенефіціар – іноземець. Однак не постійну заборону, а тимчасову – до 1 січня 2024 року. Тобто це означає, що землю можна буде продавати іноземцям, але через 4 роки. Згодом Зеленський заявив, що винесе це питання на референдум, а правки до закону внесуть між 1 і 2 читанням.

Якщо, наприклад, українці погодяться продавати землю іноземцям, скільки на одні руки будуть давати цієї землі?

Вся українська економіка концентрована. Це дуже погано. Конкуренція дуже важлива для того, щоб була боротьба, щоб й ціни нижчі були, й інвестиції. Тут питання в тому, яка має бути концентрація. Тут більше питання, що має зробити держава, щоб захистити інвестиції та залучити. Тому що такі обмеження нам роблять іноземні інвестиції складнішими.

Навіть в Україні є питання: скільки українець на одні руки може отримати землі? Пів відсотка це дуже багато, тому що це 200 тисяч гектарів .

200 тисяч гектарів – таких ферм дуже мало в світі. Але в Україні є й вони також мають позитивний ефект на економіку. В цілому ці великі холдинги мають тільки, здається, 15 % всієї землі. У нас просто 43 мільйони гектарів землі.

Щоб у результаті цієї реформи не сталося, що сьогодні хтось обробляє 100 гектарів і в нього все відібрали чи хтось обробляє 200 тисяч гектарів і в нього відібрали половину. Це буде погано, я думаю. Тому питання концентрації залежить від того, скільки будуть купувати і продавати. Якщо люди будуть продавати й купувати мало, то можна обмежувати концентрацію.

Варіантів є два. Або концентрацію обмежити до 100 тисяч гектарів чи може 50 тисяч гектарів, щоб все одно була можливість великий обсяг опрацювати. Якщо це не можна зробити й ми вирішимо, що концентрація має бути меншою, то суспільство й депутати мають вирішити, яким чином треба захистити тих, хто здає сьогодні в оренду.

За вашими словами, щоб росіяни не могли отримати українську землю, цим питанням має займатися, зокрема, СБУ.

Так. Але не тільки вона, РНБО також, наприклад. До 2017 року, здається, у нас був один холдинг, власниками чи бенефіціарами якого були насправді росіяни. 200 тисяч гектарів вони обробляли. Справжня небезпека полягає не обов’язково в тому, що хтось обробляє землю. А в тому, що інші країни можуть викупити землю біля кордону чи біля критичних установ – військових чи інфраструктури. Потрібно знати, хто є справжнім власником. За цим потрібно слідкувати. Ми зараз запропонували законопроєкт про моніторинг інвестицій. Бо це питання постає не лише щодо землі.

Ми можемо і маємо думати, що можливо якісь інші країни є, не обов’язково Росія чи наші сусіди, а якісь інші, які можуть намагатися створювати проблеми для національної безпеки в Україні.

Це означає, що держава має право моніторити, хто робить інвестицію в Україну, і оцінювати за допомогою всіх правоохоронних органів, включно зі спецслужбами, хто є справжнім власником, які є справжні бажання тих людей, які інвестують. Й за необхідністю відмовляти в цих інвестиціях чи навіть скасовувати їх. Ми маємо дивитися у Держгеокадастрі, хто є власником. Щоб знати, які групи володіють землею. Ми маємо також скласти внутрішню мапу тієї землі, яка не може бути приватизована.