Чим жили херсонські медіа у перші місяці війни — ІМІ

П’ятдесят чотири дні в Україні триває повномасштабна війна, сорок п’ять з яких окуповано Херсон та більшу частину області. Тимчасова окупація стала трагедією для сотень тисяч мешканців Херсонщини. Вона поставила мільйонну область на межу гуманітарної катастрофи, а бойові дії досі тривають на миколаївському напрямку та півночі області.

Однак інформаційну війну в Україні, на відміну від 2014-2015 років, Росія програла. Навіть у стратегічних областях, якою є Херсонщина, ні російські медіа, ні місцева п’ята колона не готові були до довгої війни і почали щось робити на інформаційному фронті тільки тоді, коли стало зрозуміло, що бліцкриг провалився.

Де херсонці отримували інформацію у перші дні війни?
В перші дні війни основними каналами комунікації та і дезінформації, зрештою, стали телеграм-канали.

Місцеві канали, на кшталт «Ху*ового Херсона», швидко збільшили аудиторію в десятки разів, але «редакційна політика» цих медіа залишає бажати кращого. Контент, особливо у перші дні війни та окупації Херсона, ніхто не перевіряв та не верифікував, що створювало вал феїків та істеричних пліток.

До речі, цю ситуацію виправляли самі читачі, які проявили чудеса самоорганізації і відверто хейтили телеграм-канали та пабліки у соцмережах — спочатку за панічні чутки, а пізніше за фото та відео з місць обстрілів.

Наразі така кампанія з медіагігієни призвела до того, що навіть місцеві телеграм-канали стали більш-менш достовірними джерелами інформації.

Онлайн-медіа теж відігравали важливу роль у інформаційному супротиві. При цьому, попит на новини у перші тижні повномасштабного вторгнення був такий, що відвідуваність деяких сайтів, наприклад «МОСТа», зріс в 3-5 разів. І тримається на цьому рівні, станом на середину квітня.

Але вразливість сайтів була використана ворогом майже миттєво.

Ряд онлайн-медіа, наприклад, «Херсон онлайн» та «МОСТ» у перший же день повномасштабного вторгнення стали жертвами кібератак. У випадку «МОСТа» це тривало майже два тижні, поки технічна служба не перемістила сайт на потужний сервер за кордоном.

Херсонські сайти атакували приблизно 2,5 тижні, і досі невідомо, хто це робив і навіщо. Але їхня популярність у читачів, скоріш за все, і була причиною атак.

Переслідування та порушення почалися ледь не з першого дня окупації
Але не тільки ДДОС-атаки були обрані у якості інструментів у інформаційній війні.

Під час боїв за Херсон 26 лютого за загадкових обставин загинув цивільний журналіст Ділєрбек Шакіров. Наразі невідомо, чи виконував він у цей час журналістську роботу.

На другий день після захоплення Херсона, п’ять озброєних російських окупантів захопили будівлю філії АТ «НСТУ» «Херсонська РД «Скіфія».

Вони одразу ж відімкнули камери відеоспостереження та перевірили бомбосховище. Там перебувало 15 цивільних осіб, яких майже відразу відпустили.

Через кілька днів окупанти відімкнули трансляцію українських телеканалів, а ще через добу увімкнули у Т2 російські канали.

У перші ж дні окупації Генічеська Херсонської області про зупинення роботи заявили два місцевих сайти.

12 березня стало відомо про припинення роботи та творчої діяльності інтернет-видання «Новий Візит». Про це повідомив у фейсбуку головний редактор видання Геннадій Осьмак.

При чому, «Новий Візит», що був найпопулярнішим медіа херсонського Приазов’я, спочатку не закрився. З дня заяви до 2 квітня сайт працював, хоч і не оновлювався. 1 квітня на сайті з’явилося інтерв’ю місцевого депутата-колаборната Андрія Клочка, якого росіяни «призначили» в.о. мера Генічеська. На наступний день, коли на це інтерв’ю почали посилатися місцеві медіа, сайт відключили. Не працює він досі, але інтерв’ю збереглося у кеші google.

Причин відключення сайту наразі ми не знаємо.

На наступний день, 13 березня, редакторка генічеського видання «Приазовська правда» Анна Соколова заявила, що припиняє вести журналістську діяльність. Про це вона повідомила в телеграм каналі видання. Таке рішення Соколова пов’язала з «нинішніми умовами».

Ще частина медіа, переважно сайти, припинили свою роботу без пояснень причин. Ми оцінюємо, що по області закрилося біля 15 медіа, але точну цифру назвати важно. Як мінімум, два впливові медіа відновили свою роботу через місяць після закриття. Редполітика цих медіа не змінилася.

Окрім тиску на медіа, окупанти вдалися і до тиску та насилля проти журналістів.

Херсон росіяни захопили 1 березня, а вже 4 березня відомий місцевий колаборант Кирило Стремоусов публічно погрожував «інакомислячим» російським ув’язненням.

«Усім, хто проти «руського міру», тобто патріотам, активістам, журналістам, тут небезпечно. Бо Стремоусов обіцяє зачистки й тюрми«, — повідомляла тоді ІМІ одна з журналісток, що залишилися в обласному центрі.

Зокрема, у своєму відеозверненні Стремоусов пообіцяв «перепис населення» і покарання для «тих, хто жив на гранти».

І вже через декілька днів журналістів почали викрадати. Так, 11 березня у Новій Каховці викрали місцевого активіста та журналіста Сергія Цигіпу, а наступного дня у Каховці зник місцевий журналіст Олег Батурин.

Доля Цигіпи невідома досі, а Олега Батуріна після катувань та пресингу випустили тільки 20 березня.

3 квітня окупанти викрали новокаховського журналіста Олександра Гунька. У полоні його тримали три дні, а через тиждень після звільнення опублікували з ним інтерв’ю, яке, очевидно, журналіст давав окупантам під примусом.

Очевидно, що працювати на тимчасово окупованій Херсонщині журналістам все важче. Медіа, які ще працюють, не мають повноцінного доступу до інформації, спікерів та аудиторії, загалом, а журналісти не можуть працювати повноцінно та повідомляти читачам оперативну, повну та достовірну інформацію.

ІМІ

* Редакція може не розділяти думку автора матеріалів.