ДИВНА ТЕНДЕНЦІЯ

В сучасній Україні відбуваються процеси такого собі спустошення політичного центру. Центральні партії виродились, облізли, здулися та скорше нагадують м’яті ганчірки замість повітряних куль. Їх реальний вплив на події в житті українського суспільства зводиться до періодичних вивішувань на «бігмордах», а також малоцікавого безмістовного мекання на телеекранах. Ідеологічними змістами, як і практичною роботою із людьми сучасні «політики» не заморочуються.

Цікавим результатом місцевих виборів стало практичне розповзання живої людської складової центральних партій, по регіональних проектах. Люди тікають з Києва на периферію. Партії тікають з Києва. Політики не хочуть бути в центрі політичних подій. І тільки не кажіть, що тепер політика держави (розподіл сил та засобів з метою досягенння колективної мети) буде породжуватись, формуватись, проявлятись та резонувати в іншому місці, ніж в столиці …

Декотрі псевдо-популярні квазі-політики щиро (наскільки можуть) розганяють теми децентралізації та партійного будівництва на місцях. Звучить як брєд. Виглядає як фарс. Проте, аналітики захопливо визначають переможців. Рахують кількість мандатів, кількість голів та інші показники, які скорше говорять про деградацію самого поняття політика. Відбувається повна нівеляція явища – партійна діяльність.

Дійшло до того, що партії, в сучасних українських реаліях, просто валяються під ногами. Охочі до політики, їх купують про запас, на випадок виборів. Інші, ділові активісти, створюють партії для продажу або для «грант відхопити». Поняття партія, взагалі втратило свій первісний зміст та суть. Сьогодні, це така собі пустушка (гумова соска для малюків), яка потрібна щоб сунути її до рота вибагливому електорату або радше, чиновнику. Формальна відповідь на формальне запитання – чи є у вас партія, бо іноді збираєтесь по більше двох осіб під дивними ганчірками знамен.

Дійшло до того, що так звана, колись навіжено плекана ідея, «партія влади», взагалі не існує. Назва є, але партії немає. Ані з юридичної, ані з практичної точки зору її не існує. Якісь «небриті й неголені» політичні зомбаки, щось несуть з телеекранів про айкоси під соснами. Вони навіть не політичні істоти, яких наділив владою нарід-електорат. Вони сукупний аватар-зомбі, від політичного гравця без уявлень про політику та мету свого перебування на посту президента держави. Навіть коментувати цей реальний сміттєвий треш, не стає сил.

Яка диржава, такі й … партії влади. Без реальних осередків, без публічної мети, без колективного членства, без впливу на людські колективи, без змістовної програми діяльності … партії … просто для юридичного використання назви …

Ілюзорна роль, породжує ілюзію результатів. І відповідну цінність в очах людей. Партії в сучасній Україні не вирішують жодних задач для людей, з яких складається Україна. Не мають авторитету, не мають впливу, не мають перспективи (судячи з відповзання із епіцентру політичного життя).
Проте партія, штука природня та відновиться у своєму змісті, коли настане у ній потреба.

Чому власникам політичних брендів вже нетреба реальних партій? Чого, або кого бояться власники політичних брендів? Кому звільняють місце в центрі прийняття рішень? Кому віддають/продають нашу державну формацію?

Дивні відчуття від дивної тенденції …

Александр Новохацкий, — исполнительный директор аналитических программ в «Украинский барометр».

*Редакция может не разделять мнение автора материалов. Публикации подаются в авторской редакции.