«Для чого робити нове сміття»: молода дизайнерка дає нове життя одягу з секонд-хенду

Старий будинок в центрі Франківська. Трішки занедбаний під’їзд із закрученими сходами. Піднімаємося на останній поверх. Йдемо внутрішнім балконом. Вхід до однієї квартири прикрашений різнокольоровими лампочками. При вході, під стелею маленького коридору висять прапорці. Ця незвична оселя є водночас й майстернею молодої дизайнерки Соломії Бутковської. Нещодавно вона здивувала франківчан популяризацією апсайклінгу.

Соломія створює новий одяг, використовуючи вживані тканини. Не соромиться секонду. А ще, є співорганізаторкою франківського Нетворкінгу.

Соломія Бутковська у своїй майстерні

— Я люблю збирати старі речі, — сміється Соломія. — Сусіди міняли двері і хотіли старі викинути. Я їх забрала собі. Ще не фарбувала й думаю, що з них вийде.

Більшість предметів інтер’єру квартири — це переробка старих речей. Тут і дзеркала з рам старих вікон, і крісло зі столу. Звичні шафи й комоди перефарбовані у яскраві кольори.

— Для чого робити нове сміття? — каже Соломія і ця фраза є стратегією її бренду одягу MIYO.

Вперше про бренд дизайнерка заявила в грудні 2017 року. Тоді вона презентувала колекцію з суконь і пальт на франківському подіумі. Тільки одну сукню колекції Соломія пошила із вживаних тканин.

— Хотіла подивитись, чи відвідувачі побачать різницю. Ніхто нічого не помітив.

Соломія тримає плаття з першої колекції, яке пошила з вживаних речей 

Опісля було затишшя. Взимку 2018 року Соломія відвідувала інтенсив від British Counsil. Вчилась будувати креативний бізнес. З того часу у майстерні висить банер, на якому маркером дизайнерка розписує стратегію. А у папці, поряд з робочим столом, стоять книги, які отримала на тому ж інтенсиві.

Банер зі стратегією розвитку бренду в майстерні Соломії

— Тоді я зрозуміла, що треба будувати свою стратегію. Моя полягає у тому, що можна шити просто класні речі, а можна надати більше значення тому, що робиш.

Апсайклінг не був чимось новим для Соломії. Ще при підготовці диплому дизайнерка застосувала переробку. Тоді вона зробила коралі із синтепону.

Всі речі бренду, які Соломія шиє після презентації першої колекції — це переробка. Саме їх вона презентувала на Квадраті Курбаса  (майданчик для виступів та проведення заходів у Івано-Франківську — Авт.) . Під час показу дизайнерка читала коротку лекцію про апсайклінг.

— Для створення однієї футболки потрібно 2720 літрів води. Стільки ми випиваємо за три роки життя.

Це частина лекції, яка роздрукована на двох листках формату А4. Їх Соломія тримає поруч з робочою зоною. Даних там багато і вони шокуючі. Всі зібрані міжнародною ініціативою Fashion Revolution.

Про переробку одягу, мрію створити хоча б маленький заводик, де б можна було повністю переробляти тканини, які не розкладаються, Соломія може говорити годинами.

— Треба усвідомити, що нинішній тренд розумного споживання — це не тренд. Це необхідність.

Одяг, з якого дизайнерка використовує тканину, купляє на секондах. Шукає тільки якісні тканини. Замочує у дезинфікаційний розчин. Мріє про спеціальну машину для дезинфекції такого одягу.

— Я сама, чесно, купляю речі на секонді. У нас чому масово ходять на секонд? Бо це дешево й по кишені багатьом. У Європі, натомість, це ознака усвідомленого споживання.

Мене часто питають: «Ти що секонд перешиваєш?» І мені доводиться казати: «Так».

Соломія використовує для свого бренду й нові тканини. Але тільки коли не знаходить потрібних на секонді.

Розповідає про українських дизайнерів, які також займаються переробкою, і є досить успішними. Але стартували вони з Києва. Натомість з франківською публікою важче.

— Люди часто не розуміють, що я роблю. Надсилають фото своєї старої куртки і питають, що можна з нею зробити. Я ж не дошиваю чи вшиваю старі речі. Я створюю повністю новий одяг, використовуючи тканини з вживаних речей.

За чашкою чаю говоримо про буденні речі. Соломія визнає, що молодим українським дизайнерам важко. Особливо, коли у тебе немає вагомого фінансового старту. Проте, бачить і якісні зміни, і підтримку молодих дизайнерів українською фешніндустрією.

Раніше Соломія працювала на швейному виробництві «Авіація Галичини». Робила там нашивки на одяг. Але просте відтворення зовсім не приносило задоволення. Копіювання — це не її.

З клієнтами трохи складно, хоча своя публіка знаходиться. Дизайнерка визнає, що це в основному яскраві й неординарні особистості. Хоча не сприймає свій одяг якимсь дивним чи дуже незвичним.

— У нас закриті люди. Навіть просто сказати: «Ти гарно виглядаєш!» важко. Але ж, погодьтеся, коли тобі хтось таке скаже, ти цілий день окрилена ходиш, — сміється Соломія.

Дизайнерка почала по-своєму боротися з цією закритістю. Вона — співорганізаторка франківського Нетворкінгу. Щочетверга Соломія, разом з кількома франківчанам, запрошує людей до одного із закладів міста виключно для спілкування й нових знайомств. Каже, що з кожним разом приходить все більше людей, які прагнуть спілкування. А це дуже тішить.

Успіх для Соломії — це можливість реалізації у своїй країні. Це досягнення авторитетного рівня в екологічній моді.

Вона мріє, щоб виробники найперше обдумували, яким чином їхній продукт можна буде утилізувати чи переробити з мінімальним використанням ресурсів. Щоб найперше був сенс.