Як Андрій Проценко здобував золото у Мінську

У столиці Білорусі  завершилися другі Європейські ігри. Там збірна України завоювала 16 золотих нагород. До скарбнички збірної свій вклад зробив і херсонський легкоатлет Заслужений майстер спорту, бронзовий призер чемпіонату світу, дворазовий срібний призер чемпіонатів Європи (у приміщенні та  класичних змаганнях) і тепер чемпіон Європейських ігор Андрій Проценко. Він виступав у стрибках у висоту.

По завершені Європейських ігор Андрій завітав до Херсона побути з сім’єю перед черговими змаганнями. Наш кореспондент попросив його відповісти на кілька запитань ексклюзивно для онлайн газети «Вгору». Він люб’язно погодився.

Андрій Проценко.
Фото Олександра Крупіци

— Андрію, Європейські ігри значно відрізнялися програмою в легкій атлетиці. Важко було пристосуватися до нових умов?

— Вони були зовсім іншими у порівняні з традиційними змаганнями. Хоча всі види ті ж самі, але самі змагання були складені по іншому. Доводилося вести боротьбу, як кажуть, один на один з суперником. І тільки перемога давала змогу завдяки набраним очкам піднятися, як самому, так і команді на більш високе місце. Якщо спортсмен в окремих видах або команда у біговому виді спорту ставала переможцем, то тоді набирала 12 очок. І це йшло до загального заліку збірній. І так до останнього виду —  естафети переслідування, перед яким та команда, що мала більше очок, отримувала за перевагу гандикап на старті естафети. Точніше, стартувала трішки раніше за суперників. Бо за кожне очко переваги команда вибігала раніше на секунду з хвостиком. А чим був більший відрив, то й більшою  була  перевага над суперником.

— Тобі довелося виступати в заключному виді програми перед естафетою переслідування. Не тиснув тягар відповідальності? Адже можна було підняти команду, а можна і опустити її на  нижче місце?

—  Звісно. Але про це не думав. Хоча розмірковував, яку висоту взяти аби переграти суперника. Адже була лише одна спроба і ніхто з нас не знав, яку висоту заявить конкурент. Все було у секреті.

— У півфіналі тобі довелося стрибати під зливою?

— Так. Тому вже було не до результату, а на перший план виходила тактика. Я заявив висоту 214 сантиметрів, а мій суперник з Туреччини, як потім з’ясувалося, 227 сантиметрів. Тут була хитринка. Адже більш вища заявка давала змогу стрибати другим і вже орієнтуватися в ситуації. Але через дощ мені трішки не вистачило, аби здолати планку, хоча був впевнений, що візьму її. Та і турок  не взяв свою замовлену висоту. Тому ми поділили перше місце і принесли для команд по одинадцять очок. А це у підсумку дало українській збірній в заключному виді програмі естафеті переслідування запас у кілька секунд.

Приємно отримати нагороду з рук світової зірки.

— У фіналі тобі знову довелося вирішувати долю команди в заключному виді приграми. І суперником в останньому стрибку був господар змагань — білорус. Адже їхня збірна була головним конкурентом на золоті нагороди?

— Я замовив висоту 224 сантиметри. Її здолав. А білорус був дуже добре підготовлений і, як ми дізналися вже у секторі, замовив висоту на один сантиметр більшою. Трішки перехитрив нас. Він теж взяв висоту і став першим, принісши збірній Білорусі 12 очок. У мене було друге місце, за яке отримав 10 очок. Тим самим у збірних України і Білорусі перед вирішальним видом програми естафети переслідування, а вона включала біг на 800х600х400х200 метрів, команди мали однаковий набір очок і стартували одночасно. Наші хлопці і дівчата просто фантастично показали себе у ці вирішальні хвилини на біговій доріжці, вирвавши перемогу у господарів змагань. У нас золоті медалі. Дуже всі раділи. Позитивних емоцій було море.

— На попередньому етапі в стрибках у висоту виступав Богдан Бондаренко. Чому?

— На цьому етапі розігрувалися і особисті місця. А він є лідером у нашій збірній. Тому Богдан і виступав. Йому вдалося завоювати бронзову медаль. Після цього він покинув Мінськ. Так було домовлено.

 — Ти вже маєш нагороди практично з усіх престижних змагань. У тому числі з чемпіонатів світу та Європи. Однак є ще одні старти, де всі спортсмени, просто мріють піднятися на п’єдестал?

— Так. Це Олімпійські ігри. Я вже виступав на цих головних змаганнях планети, але на п’єдестал не піднімався. Тому сподіваюся, що незабаром на чемпіонаті світу здолаю планку на висоті 233 сантиметри і завоюю ліцензію на Олімпійські ігри, що відбудуться в Токіо у наступному році. Цей норматив дуже високий. Такий результат у світі можуть виконати від сили спортсменів десять-п’ятнадцять. А потім,  щоб було тридцять учасників на Олімпіаді, інших доберуть за рейтингом. А там час покаже. Хотілося б на Олімпіаді завоювати медаль.

Чи підніме особистий рекорд Андрій Проценко.
Фото Олександра Крупіци

— Андрій Проценко має особистий рекорд 240 сантиметрів. Не мрієш підвищити його?

 —  Звісно, хочеться побити його. Але результати в останній час трішки впали. Хоча у цьому році знову почали підніматися. Стрибаю добре і впевнено. Будемо дивитись.

— Взимку у тебе була травма, яка загострилася під час виступу на чемпіонаті Європи у приміщеннях?

— У спорті травми завжди переслідують. На чемпіонаті Європи взимку забив п’яту. Довелося зробити перерву у змаганнях і ось  влітку знову в секторі.

— Відпочинеш кілька днів і знову на тренування?

— Вже сьогодні увечері тренування (наша розмова відбулася у неділю 30 червня). Бо у мене 9 липня змагання в Угорщині. Потрібно три дні потренуватися. Щоб не втрачати форму.

-Відчував підтримку з України?

— Однозначно. Тому хотів би подякувати усім, хто вболівав за мене. Особливо своєму тренерові Генадію Зуєву, який не тільки уболіває, але і допомагає підтримувати високу форму. Своїй сім’ї — дружині Катерині, доньці Софії. На жаль, я дуже мало буваю вдома, але завжди відчуваю тепло родини. Підтримку друзів і простих українців.

Росте зміна нашому знаному легкоатлету.
Фото Олександра Крупіци

— Наші читачі бажають тобі здоров’я і нових вдалих виступів на самих престижних змаганнях.

— Дякую.