Як просуваються реформи в пенітенціарній системі України

Про голосування ув'язнених, реформи пенітенціарної системи, "світло в кінці тунелю" для довічно засуджених, міжнародне співробітництво і подробиці бунту в одеській колонії в інтерв'ю "Сьогодні" розповів заступник міністра юстиції України Денис Чернишов.

— Денисе Вікторовичу, нещодавно закінчилися вибори до українського парламенту, трохи раніше – президентські. Як вони відбулися в місцях позбавлення волі, чи не було НП, конфліктів, інших позаштатних ситуацій?

— Відбулися спокійно, без ексцесів. Зауважень, крім зовсім дрібних "шорсткостей", які не впливають на процес виборів, з боку членів виборчих комісій і спостерігачів на адресу адміністрацій наших установ не було. Тим більше, нагадаю, що адміністрація за нормативно-правовими актами не допускається на територію виборчих дільниць. Тож волевиявлення було абсолютно вільним, ніхто на нього вплинути не міг. Всі, хто міг і хотів голосувати, зробили це. Наприклад, в Лук'янівському СІЗО з приблизно 2500 поміщених під варту осіб не голосували близько 400 осіб, з різних причин, не бажали або не мали права (скажімо, іноземці).

— Розкажіть про пенітенціарну систему загалом. Відомо, що вона реформується вже кілька років. На якому етапі зараз? Що зроблено?

— Я думаю, ми пройшли приблизно 20-25% від того плану реформ, який намічений. Тож основне попереду. Є паспорт реформ, який визнають і правозахисники, і міжнародні організації, з якими ми, власне, і робили цей паспорт. Але є і реалії, наприклад, фінансування. Там, де його потрібно менше, ми просунулися далі, і навпаки. Адже наша реформа всієї системи складається з чималої кількості складових.

Наприклад, можу сказати, що в створенні Центру пробації (це одна з наших реформ) ми просунулися найдалі. Йому всього лише минає другий рік, але вже є і результати, і динаміка розвитку. Рухається реформа пенітенціарної медицини, за допомогою міжнародних організацій, в тому числі донорів. За деякими напрямками ми навіть випередили загальногромадянський медицину: боротьба з ВІЛ-СНІДом, туберкульозом, гепатитом. Йдеться про охоплення контингенту, динаміку поліпшення стану, доступ до ліків і деякі інші фактори. Ніде правди діти, наші досягнення в цій галузі ґрунтуються на двох важливих показниках: у нас є необхідні ліки (в тому числі завдяки донорам) та наші пацієнти локалізовані, їх не потрібно шукати, умовляти прийти на лікування і так далі.

Багато зроблено в плані розробки нових нормативно-правових актів. Це не видно збоку, не дуже голосно звучить, але вкрай важливо для системи і наших людей (як співробітників, так і "підопічних"). Скажімо, впровадили нові правила внутрішнього розпорядку. Можу навіть назвати це до певної міри проривом, бо деякі норми не змінювалися з часів СРСР! Ось приклад: існувала донедавна заборона для утримуваних в наших установах на кольорові олівці! Не можна їх мати в камері або гуртожитку – і баста! Чому – вже ніхто й не пам'ятає.

Припустили, що, напевно, це було пов'язано з боязню, що в'язні будуть малювати радянські рублі… Зрозуміло, що ця норма давно застаріла та її необхідно було припинити. Так само, як норму про кількість нижньої білизни для ув'язнених жінок.

І навпаки, треба було вводити деякі нові норми, наприклад, про користування предметами побуту, яких раніше просто не існувало. А за правилами внутрішнього розпорядку, все, що не дозволено, – заборонено! Припустимо, деякі предмети жіночої гігієни, та й інші речі.

Далі, 2017 року ми переконали уряд в необхідності створення Єдиного реєстру засуджених. Зараз процес йде, є бета-версія реєстру, вона допрацьовується, співробітники почали навчатися його ведення. Чому це дуже важливо? Тому що головна оцінка результату роботи нашої системи – відсутність рецидивів або їх значне скорочення, подальша ресоціалізація "підопічних". А як можна було про це судити, якщо єдиної бази засуджених або просто вчинили злочини не існувало? 

Наведу дещо навіть смішний приклад. Коли 2017 року українськими базами даних "гуляв" так званий вірус П., в Кабміні ділилися один з одним враженнями від руйнувань. А я заявив, що нас вірус не торкнувся. Колеги здивувалися і похвалили, мовляв, які ми молодці… На що я відповів, що не торкнувся вірус, тому що наші дані всі… на папері! Були розрізнені уривки, спроби щось зробити на базі Windows, але це все аматорство. І ось тепер створюємо повноцінну сучасну базу.

На практиці це означає, що держпідприємство, що створює реєстр, надаватиме потрібну інформацію не тільки нам, але і всім зацікавленим відомствам, відповідно до рівня допуску. Наприклад, прокуратурі, судам і так далі. Але основним користувачем і наповнювачем реєстру буде пенітенціарна система.

— А що із задуманого не вдалося зробити?

— Насамперед – домогтися ухвалення парламентом закону про пенітенціарну систему і дисциплінарного статуту. Ми ще в жовтні 2017 року зареєстрували цей законопроект (він пройшов профільний комітет), але до сесійної зали, незважаючи на всі наші зусилля, винесений не був. І це незважаючи на те, що в його розробці брали участь понад 20 народних депутатів! Однак керівництво ВР чомусь не вважало наш проект пріоритетним… Тож працюватимемо вже з новим парламентом з самого початку: комітет, реєстрація і так далі. Бо без цього закону ми далі не рушимо.

Ми змінюємо сам підхід в роботі пенітенціарної системи: від радянського карального до реабілітаційного з подальшою ресоціалізацією і реінтеграцією в суспільство. Закладено в законопроект і кардинальні зміни до нашого персоналу, як до такого, що виконує важливу місію в житті суспільства. Відповідно, зміни на краще в оплаті праці, соціальні гарантії, пенсійному, житловому забезпеченні і в інших аспектах.

Реклама

Ще важлива новація – зміна довічного терміну покарання на можливість відбування певного терміну при дотриманні низки умов. Цього, до речі, від України постійно вимагає ЄСПЛ, кажучи про те, що у нас для "довічників" немає "світла в кінці тунелю". Наприклад, про це сказано в нещодавньому рішенні у справі "Петухов проти України". Зараз же у нас довічно засуджений може вийти або за президентським помилуванням, або за рішенням суду, коли його здоров'я не дозволяє відбувати термін (це у випадках особливо тяжких, смертельних хвороб). Виходить, що у такого засудженого фактично немає іншого шляху, окрім як на цвинтар, а це нагадує смертну кару, що неприйнятно для цивілізованої держави.

— Який рівень матеріального забезпечення ваших співробітників? Він достатній, щоб наповнити систему кадрами?

— За останні кілька років ми підняли середню зарплату наших співробітників більш ніж на 230%. Але це все одно не задовільно, бо наші зарплати – найнижчі серед правоохоронної системи. Але ж наші співробітники працюють з соціально небезпечними елементами, визнаними судом злочинцями, причому несуть службу в тих же місцях позбавлення волі, що і ув'язнені. Згаданий вище законопроект передбачає, що пенітенціарії повинні отримувати таке грошове утримання, щоб залучати та утримувати на цій виключно важкій роботі тих, хто здатний нею займатися. На практиці воно повинно бути не менше (принаймні), ніж у співробітників Національної поліції.

Це ж стосується і різних пільг, кількості днів відпустки, проїзду в транспорті і багато чого іншого. Адже, відповідно до одного з "Правил Нельсона Мандели", названих так Генасамблеєю ООН, робота персоналу пенітенціарних установ визнається соціальною службою особливої ​​важливості. Зараз середня зарплата по системі становить 9,3 тисячі гривень, але, звичайно, вона різна у різних категорій. І вона менше, ніж в поліції. Тому у нас є проблеми з відтоком кадрів і набором нових.

Іноді не дуже сумлінні наші опоненти дорікають нас: мовляв, ось, скорочують кадри, закривають установи, а в цей час в інших місцях недобір! Повинен сказати про ситуацію, що склалася. За останні 5 років "населення" наших установ зменшилася більш ніж вдвічі. Звільнилося велика кількість площ (саме установ для відбування покарань, в СІЗО ситуація інша, там наповнення близьке до максимального, адже з 54 тисяч наших "підопічних" майже 20 тисяч в ізоляторах). Утримувати їх – велике навантаження для бюджету, тобто для нас з вами, платників податків. Тому треба ущільнюватися, а вивільнені гроші направляти на розвиток системи. Як і кошти, що залишаються внаслідок використання енергоефективних технологій (наприклад, LED-лампи, замість звичайних на освітленні периметрів), інших новацій.

— Який стан справ з переведенням засуджених з місць позбавлення волі, які перебувають на непідконтрольних територіях?

— Ми в цьому процесі лише учасники, головну роль грає офіс омбудсмена України. Наша справа – прийняти тих, кого переводять. Спочатку їх визначаємо в найближчому до точки передачі СІЗО – це або Старобільськ, або Маріуполь, там вони проходять карантин, потім розподіляються по установах виконання покарань, залежно від рішень суду щодо кожного засудженого, тобто від отриманого свого часу вироку.

— Чи є сьогодні в установах з виконання покарань злодії в законі? І чи впливають "законники" на життя ув'язнених.

— Злодіїв в законі там немає, вони не сидять. Але вплив певний, безумовно, на кримінальний світ взагалі і на тих, хто в ув'язненні, вони мають. Ми з колегами з правоохоронного блоку намагаємося цей вплив мінімізувати. Чи виходить? Скажу так: у різних регіонах і закладах по-різному.

— Останнім часом, як відомо, в системі було кілька бунтів ув'язнених. Принаймні, в П'ятихатках і Одесі. Розкажіть докладніше про причини і наслідки. В Одесі, кажуть, до того ж кілька ув'язнених втекли. Правда? Спіймали їх? Чому закрили заклад?

— Насправді в 51-й установі ніхто не втік. Я раніше утримувався від коментарів, але тепер розповім, як усе було. Адже спочатку ваші колеги звідкись отримали інформацію нібито про 12 втікачів, трьох убитих і шістьох заручників! Мені того дня багато разів телефонували з проханням підтвердити цю інформацію, я не коментував. До кінця дня розібралися: ніхто не втік, не загинув і не було заручників.

Що ж дійсно сталося? Там насправді був бунт, інспірований кримінальними елементами. Спочатку пред'явили претензії: мовляв, погано годують, не влаштовують умови утримання і гігієни. Підпалили матраци, потім чергову частину, а згодом і баню. Це, погодьтеся, нелогічно, скаржитися на гігієну і спалити лазню! Коли прибули пожежники, побили їх, розікрали магазин… Ми викликали, зрозуміло, і поліцію, і Національну гвардію, і прокуратуру з СБУ, почали вести переговори. Запросили і представників офісу омбудсмена, щоб не було потім до нас претензій, наприклад, в надмірному застосуванні сили. Ситуацію взяли під контроль і за два дні привели в норму.

Потім оцінили завдані збитки. Вони становили 2-3 мільйони гривень. Але відновна вартість набагато більше, до 10 мільйонів. Де їх взяти? Та й відновити, скажімо, баню, потрібен час, не менше місяця, а мити людей треба щотижня. Тому прийняли інше рішення, обумовлене тим, що недалеко знаходилися не заповнені до кінця установи. В'язнів (їх було близько 450 осіб) розвезли переважно по колоніях Південного регіону, щоб вони залишилися в максимальному наближенні від своїх соціальних зв'язків. 51-й заклад закрили, сьогодні він пустує, там працюють до 30 осіб наших співробітників, які здійснюють охорону. Далі держава вирішить, що з колишньою колонією робити. Співробітникам запропонували службу і роботу зовсім поруч, там на одному "п'ятачку", в радіусі 500 метрів, розташовано ще 3 наших установи. Хто захотів, перевівся туди.

У П'ятихатках теж були скарги на побут, що дивно, бо там раніше нічого подібного і близько не було. Спочатку ув'язнені не вийшли на вечірню перевірку. Це грубе порушення дисципліни і я не згоден з деякими правозахисниками, які стверджували, мовляв, подумаєш, не вийшли, нічого страшного… А як ми переконаємося, що всі люди на місці, що ніхто не втік? Потім підпалили матраци, але цим все і закінчилося. Ми виявили двох підбурювачів, призвідників бунту, їх вивезли з колонії, за свої дії вони постануть перед судом. Решта ув'язнених на місці, продовжують відбувати свої терміни.

— А взагалі були втечі цього року?

— Ні, була минулого року спроба в Лук'янівському СІЗО, коли хлопець заховався у вентиляційному колодязі, але його знайшли. Більше нічого не було. Скажу, що за три роки ми побудували 54 км сучасних огорож навколо наших установ. Це при нульовому фінансуванні, використовуючи різні можливості: спеціальних фондів, допомоги партнерів і так далі. Ось якби не побудували, можливо, втечі і були б…

— У місцях позбавлення волі в'язні можуть вчитися навіть у вузах. Як це все організовано?

— Процедура така ж, як у звичайних умовах, отримати освіту може кожен бажаючий. Атестат або диплом наші підопічні отримують без всяких спеціальних позначок. Звичайно, навчання дистанційно, з використанням інтернету. Ми прагнення до освіти заохочуємо, це один з елементів ресоціалізації. А в системі пробації, коли умовний термін, якщо у людини немає середньої освіти, вона зобов'язана її отримати, щоб могла потім претендувати на гідну роботу.

— Поговоримо про довічно ув'язнених. Наскільки знаю, не вдалося поки втілити в життя ідею про те, щоб жінок у нас не засуджували до подібного покарання. Чи не відмовилися від такої думки?

— Ні. Існує на цю тему законопроект, поки, дійсно, він не прийнятий. Жінок-довічниць у нас всього 22 особи із загального числа більш ніж у півтори тисячі ув'язнених. Чи є сенс тримати їх в ув'язненні до кінця життя? Я вважаю, немає. За багато років вони психологічно змінюються і небезпеки для суспільства не становлять. Про це говорить і досвід інших країн. Навіть в Росії, Казахстані, Білорусі вже для жінок немає такого ув'язнення, ми поки відстаємо. Думаю, що 15 років не у всіх випадках досить, можливо, слід іноді давати терміни і в 20, і в 25 років, що потребують зміни законодавства, але не довічно.

— Поки, як відомо, помилувана в незалежній Україні лише одна жінка-довічниця – Любов Кушинська. Про її подальшу долю щось відомо?

— Ми зрідка спілкуємося. Вона побачила своїх рідних, про що мріяла всі роки ув'язнення, займається невеликим бізнесом. Наскільки знаю, разом з адвокатом Кушинська подала заяву до суду про перегляд своєї справи (поки вона вважається винною у вбивстві, її лише помилував президент, але суд не виправдав. – Авт.). На якому етапі ця справа, не знаю.

— Розкажіть про міжнародне співробітництво пенітенціарної системи України. Що це нам дає?

— Ми дуже серйозно працюємо як з експертами, так і з донорами, не соромимося просити допомоги, адже йдеться про наших людей. Спектр співпраці дуже широкий. Це і Міжнародний Червоний Хрест, і Глобальний фонд ООН, уряди Канади та Норвегії, багато інших організацій. Наприклад, минулого року було реалізовано 9 проектів тільки з Червоним Хрестом на півмільйона доларів. Починаючи від поставок термосів для гарячої їжі до СІЗО і закінчуючи банями і аптечними пунктами з ліками. Практично всі центри ювенальної (тобто підліткової) пробації були відремонтовані і наповнені обладнанням, меблями за рахунок проекту уряду Канади. Норвегія теж багато допомагає у вирішенні проблем пенітенціарної пробації. Глобальний фонд ООН – щодо поставок для України загалом і нашої системи зокрема ліків від туберкульозу, ВІЛ-СНІДу. Список можна продовжувати. Ми всім партнерам дуже вдячні.