«Якщо вчитель не зміниться, «Нової української школи» не буде» — заступник міністра освіти

Заступник міністра освіти і науки України Павло Хобзей

440 тисяч школярів України цього року пішли в перший клас. Вони першокласники у квадраті, адже йдуть не просто в школу, а в «Нову українську школу». Ту, яка даватиме не тільки набір знань, але й уміння їх застосовувати на практиці. Ту, яка замість авторитаризму в навчанні, сповідуватиме дитиноцентричність.

Громадське поспілкувалося із заступником міністра освіти Павлом Хобзеєм про те, коли «Новою українською школою» стане кожна школа України, як міністерство контролюватиме впровадження реформи та що зміниться для батьків і дітей.

Скільки першокласників пішли в «Нову українську школу» з новими партами, дидактичними матеріалами й новими підручниками? Де готові до запуску НУШ краще, а де гірше?

Підготовка складається з кількох аспектів, кількох чинників. Для мене головний чинник — це там, де підготовлені вчителі. Адже вчитель — це основна людина в «Новій українській школі». Я завжди казав: якщо вчитель не зміниться, то й «Нової української школи» не буде.

Усі регіони пройшли навчання, але якими будуть результати, це вже інше питання. І тому ми запроваджуємо десь від жовтня наставництво — викладачі, тренери, які навчали вчителів, зможуть відвідати школу і подивитися наскільки вчитель зрозумів суть цієї школи. Тому що загальні форми — перестановка парт або ранкові зустрічі на килимку — це теж повинно бути, але основні зміни — це ставлення вчителя до дітей.

Це партнерство, невидиме лідерство, коли діти через діяльність, а не послух розвиваються, коли висловлюють власні думки, і коли вчитель правильно скеровує дитину. Я думаю, що це зроблять. Можливо, не всі вчителі з 1 вересня, адже поміняти підходи, які були 20 років твого вчителювання не так просто.

Чому виникли затримки із закупівлею обладнання й підготовкою шкіл? Це проблеми місцевих рад, які не можуть ухвалити рішення чи управлінь освіти, яким складно тендер провести?

Я б не шукав винних, тому що уряд ніколи не виділяв стільки коштів на покращення матеріально-технічної бази. Що це означає? Наші виробничі потужності не були розраховані на таку суму, адже навіщо тобі ці лінії робити, якщо ти не маєш збуту.

Ми провели кілька нарад з виробниками меблів, говорили, що ніхто не зможе виконати всі замовлення, але давайте робити якісно. Тоді суспільство це побачить, підтримає й уряд виділятиме кошти й надалі.

4 квітня уряд ухвалив рішення про скерування субвенційних грошей у регіони. Щоб перерозподілити гроші на райони, повинні були зібратися облради й вирішити, як їх розподіляти. Не завжди є кворум, не завжди можна організувати, є певні протистояння в областях, тому теж були затримки. 

Основна затримка була через те, що коли вже провели тендери й підписали угоду, виробники почали відтермінувати час — не могли забезпечити якісну продукцію. І ми казали: те, що ми робимо — це на кілька років. Шкода, що немає на 1 вересня, але краще зробіть на 1 жовтня або 1 листопада. Водночас це будуть справді нові, сучасні й добрі меблі, ніж якщо візьмете те, що є на складах, аби лише відрапортувати, що все виконали.

Як Міністерство освіти, що розробляє державну політику і стежить за її впровадженням, контролюватиме впровадженням «Нової української школи» в регіонах?

Іще всередині липня з’явилося доручення уряду: щомісяця до 10 числа регіони звітували нам про використання субвенційних коштів. Те саме говорилося на серпневій конференції за участі президента і прем’єр-міністра. Тобто ми скеровуємо, але за великим рахунком важелів не маємо. Тільки говоримо, повідомляємо й спонукаємо.

Перед тим, як запустити «Нову українську школу», міністерство пілотувало її на 100 школах у всіх регіонах України. 

Пілот дав переконання, що ми на правильному шляху. Я хочу уточнити, що пілотні школи — це не середньостатистичні школи. Ми відібрали кращі школи, кращих учителів. Отож, так легко в усіх школах не піде.

У пілотних школах теж виникали труднощі. Але підтримка була набагато більшою, адже їх було 100, а тепер маємо 16 тисяч. Спроможності і на рівні області, і на рівні міністерства, звичайно, не безкінечні.

Які основні плюси цього експерименту? Перший — діти хочуть ходити до школи, їм не відбили охоту від навчання. Другий — діти розкуті. Коли я відвідував регіони, завжди заходив у пілотні школи і спілкувався з дітьми. Вони ставлять питання, вони інакші.

Є такий приклад. Не називатиму регіон, я там був цього місяця. Заходжу до вчительки. Кажу, ну як, готові до 1 вересня, до «Нової української школи»? А вона відповідає із сумом: я люблю, коли тиша, коли є порядок, коли всі слухають, всі рівно сидять. І вона розуміє, що цього всього вже не буде. Але людина звикла.

У цьому ніби хаосі, в якому все відбувається, діти проявляють себе. Нам важливо, щоб діти себе виражали. Ясно, що вчитель повинен скеровувати, але не пригнічувати, не вимагати повторень і всіх цих нудних речей, а надто коли йдеться про 6-річних дітей.

Є питання щодо стандартів. Адже нам закидають, що ми через гру, через забави спричиняємо деградацію нації. Ніхто нічого не буде знати, таблицю множення не буде знати, додавати, рахувати не зможуть тощо. Насправді це не так. Я не можу сказати, що результати НУШ дуже високі, вони відповідають середньостатистичним у компетентностях писання, читання і так далі. Але те, що це інші діти — факт. Те, що батьки в інших класах кажуть, що ми теж хочемо бути в «Новій українській школі» — це добре.

Чи коригували ви щось у програмі за результатами пілоту?

Стандарт уже не поправляється, його ухвалили постановою уряду. Але на основі пілоту робилися матеріали для підготовки і написали частину підручників.

Природне перше питання батьків першокласників: що для моєї дитини в «Новій українській школі» безкоштовно, а за що я повинен платити?

У «Новій українській школі» все є безкоштовним. Якщо директор школи каже, що йому потрібні гроші на парти, повідомляйте його адресу і прізвище.

На ремонт класу в школі можуть збирати гроші, якщо місцеві органи влади їх не виділили. На меблі, до речі, теж не було стільки грошей, щоб забезпечити всіх стовідсотково. Але і не було потреби в усіх міняти. Ми казали закуповувати й міняти меблі там, де вони найбільш убиті. Адже освіта в нас нерівномірна. Є елітні школи і є просто школи. У простих школах фінансовий стан батьків нижчий, ніж в елітних школах. І тому гроші з державного бюджету ми просили розподіляти саме в школи, де не було інвестицій в класи і батьки не можуть допомогти створити кращі умови для навчання.

Отже, якщо громада неспроможна і не має доходів, ремонт я допускаю. Але щодо меблів, я б не квапився це робити  (здавати гроші на закупівлю — ред.).  І так само на матеріали, на підручники. Вони будуть. Не потрібно шукати й купувати. Хоча батькам кажуть купувати зошити — вони одноразові, зошити ми не друкуємо.

У будь-яких реформах важливо отримувати зворотній зв’язок від тих, хто впроваджує реформу і тих, на кого реформа націлена, щоб можна було щось виправити. Як міністерство планує отримувати зворотній зв’язок від директорів, вчителів і батьків?

Питання моніторингу дуже складне. Я хочу спершу говорити на глобальному рівні. Міністерство освіти разом із Центром оцінювання якості освіти провело моніторинг досягнень у 4-му класі початкової школи. Ми давали компетентнісні задачі на розуміння. Україна цього року вперше взяла участь в міжнародному моніторинговому дослідженні PISA. Результати, щоправда, оголосять аж у грудні 2019 року.

Так бути, як було раніше, не може. І тут важлива роль лідера школи — директора, його заступника. Ми не можемо недооцінювати ролі директора і його заступника — це надзвичайно важливі фігури, які повинні підтримувати, допомагати й відслідковувати проблемні питання НУШ.

Учитель може пояснювати, може робити. Якщо вчитель з цим не справляється, немає іншого способу, лише подякувати йому та шукати нових учителів. У регіонах це простіше, а в Києві це проблема через різницю в зарплаті вчителів і в середньому по місту.