«Його хотіли зняти у Москві. Я сказав — тільки в Україні»

З 25 жовтня була у прокаті картина "Чорний козак" режисера-аматора Владислава Чабанюка з села Легедзиного на Черкащині. Її назвали "першим українським народним фільмом". Усі ролі, крім головної героїні Ганни Шулячки, виконали непрофесійні актори — мешканці села та гості режисера. Події фентезі відбуваються у ХVII ст. Козацькій вдові Ганні хтось починає вночі допомагати по господарству.

 З поміччю чарів вона підстерігає козака в чорному і закохується. Фільм зібрав із прокату понад 500 тис. грн. Витратили на нього 2 млн грн. Більше про картину Gazeta.ua розповідає його сценарист Олександр Власюк, відомий як казкар Сашко Лірник.

Як люди ходили на "Чорного козака"?

Не так багато пішло. Кінопрокатник ставиться до фільму, як до товару. Вирішили, що наш фільм продаватиметься гірше. Тому поставили, де були шпаринки — одинадцята ранку, коли усі на роботі, чи одинадцята вечора, коли усі сплять. Також не було реклами. Тому багато відгуків про фільм такі: "А ми не знали".

Хто подивився, каже, що хочуть ще передивлятися і передивлятися. Бо там багато шарів. Щоразу щось нове відкриваєш. Це той фільм, який переглядатимуть родинами на свята, і він не набридатиме.

Спеціально поїхав до Умані додому, щоб маму повести на нього. Мама погано бачить. Розказував їй, що відбувається. Була повна зала. Люди мене пізнали і не розходилися. Ми ще годину стояли говорили.

У фільмі нема спецефектів, трюків, супер-костюмів. Він — любительський. Але там повсюди українські маркери, які зачіпають душу. Для людей російської культури цей фільм буде дуже далеким.

Чим зачепити душу українського глядача?

Треба розуміти ментальність. Якось у Мурманську (Олександр Власюк жив там більше 10 років. — Gazeta.ua) ми дивилися фільм Бориса Івченка "Пропала грамота" в українському центрі. Проводили спільний вечір із білорусами, литовцями. Були і росіяни. Білоруси з фільму дуже сміялися, як і ми. Росіяни не розуміли.

На Амазонці є дуже шумний водоспад. Біля нього живе плем'я. Всі дивувалися, як вони у такому шумі спілкуються. А вони цього водоспаду просто не чують. Так у них від народження пристосований слух. Так само і тут: бачать якусь дію, але жодних струн вона не чіпляє.

Коли побачили кінцевий варіант "Чорного козака", що зробили б інакше?

Ми зняли матеріалу на цілий серіал. Знімали у різний час, на різні камери — що могли знайти, бо грошей нема. Тому вийшло багато браку, помилок у звуці.

Не було можливості якісно поставити шабельний бій. Не мали таких каскадерів. Професійних акторів не було принципово. Крім Марини Юрчак, — виконавиці головної ролі козацької вдови Ганни Шулячки. Тому актори не грають, а живуть. Душевність відчувається.

Знімали за свої кошти. Допомогли горизонтальні зв'язки. Треба бронежилети — волонтери привезли. Попросив "Даху Браху" знятися, дати пісню — будь-ласка. Рало для оранки волами взяли в музеї під чесне слово Сашка Лірника. І ніхто грошей не просив. У нас — фільм-толока.

Наприкінці, коли всі залишили і не вірили, що буде діло, ми сіли з Владом у селі за комп'ютером, і я 3 дні розписував кожен кадр. Бувало, вже не було акторів, то ми дознімали фільм, ніби їх нема у кадрі.

Ви граєте роль московського найманця у татарів. Самі її обрали?

Спершу це не був московський найманець. За сюжетом — татари нападають на село. Я запросив кримських татар на цю роль. Із Меджлісу пообіцяли, що 12 чоловіків буде. Ми приїхали, а вони — ні. Виявилося, що прочитали сценарій і вирішили: не хочуть бути нападниками, бо татари не повинні з українцями сваритися. Довелося комусь їх грати. Кому? Мені. Потім випадково побачив Наомі Умань (американська режичерка, яка переїхала до Легедзиного 2006-го. — ). Була брита налисо. На голові — татуювання. На переніссі — пірсинг. Я сказав: "Це — мурза". Наклеїли їй вуса.

Коли матеріал був відзнятий, почалася війна на Донбасі. Показувати, як українці ворогують із татарами було би неправильно. На озвучці я запропонував, щоб це були не татари, а банда людоловів — татари, українці, поляки. Такі банди дійсно колись існували. Навіть козаки цим займалися. "А з мене давайте зробимо москаля", — додав я. І мій персонаж заговорив російською. Образ вийшов комедійний.

Що дало сил завершити стрічку?

"Чорний козак" — казка за правдивою історією, яку розказав мені батько. Коли починали знімати, він ще був живий. Все допитувався: ну, коли вже? Тому для мене було принципово його закінчити.

Під час роботи над фільмом на мене була велика травля в інтернеті. Наробили фотожаб мене з "Чорним козаком". На роботу присилали анонімки. Розповсюджували слухи, що я краду гроші з фільму. А я поклав туди свої кошти. Дещо отримали від американського фонду Девіда Лінча. Тому змогли орендувати коней для битви.

Яким був для вас це творчий рік?

У мене багато проектів розпочато. Час збирати каміння, яке порозкидав. Хочу зняти ще пару фільмів. Зараз йде озвучка "Пекельної Хоругви" — козацької різдвяної комедії за моїм сценарієм. Він вигравав пітчинг як найкращий сценарій країни. Його читали у Франції, Англії. Казали: геніальна річ, світового рівня, віддай нам. Ще до війни за сценарієм хотіли поставити фільм у Москві. Я сказав — тільки в Україні. Не хотів, щоб зробили чергову шароварну фігню.

До Нового року продюсер має віддати готову "Пекельну Хоругву" в Держкіно. Це — культова штука, типу "Вечорів на хуторі біля Диканьки".