Ірина Пасічник: «Вільна боротьба — мій квиток у майбутнє»

Фото з архіву Ірини Пасічник

Ірина Пасічник на вищій сходинці п’єдесталу пошани.

Мені давно хотілося поспілкуватися з цією дівчиною, що захоплюється не зовсім «дівочим» видом спорту – вільною боротьбою. І ось у Києві завершився Кубок України з вільної боротьби серед жінок, де Ірина Пасічник перемогла у ваговій категорії 76 кілограмів.

— Ірино, прийми вітання. Як складалися для тебе ці змагання?

— Ми дуже старанно готувалися до Кубка України. Ці змагання практично останні в цьому році. Тому зі своїм нинішнім тренером Віктором Федоровичем Лушниковим багато працювали. Допомагала і подруга по команді Алла Белінська.   Я налаштовувалася на перше місце. І у мене вийшло перемогти у всіх чотирьох поєдинках. Я була впевнена, що за майстерністю переважаю дівчат, але головне було здолати хвилювання.

— А як склався цей рік?

—  Не зовсім вдало. Я була другою на чемпіонаті України. Срібна нагорода — це непогано, але не те, чого я хотіла.

Ірина після перемоги на турнірі пам’яті Героя Радянського Союзу Іллі Кулика. (Фото Олександра Крупіци)

— Однак тобі є чим пишатися?

— Так. Я вже майстер спорту. Бронзова призерка чемпіонату Європи серед молоді до 23-х років. Срібна призерка чемпіонату світу серед військовослужбовців. Маю кілька нагород з чемпіонатів країни з різних вікових категорій.

— Розкажи про себе

— Народилася 26-го грудня у селі Борозенському Великоолександрівського району Херсонської області. Там навчалася у школі. Після восьмого класу вступила до Херсонського вищого училища фізичної культури. Закінчила його. А зараз навчаюся на третьому курсі Херсонського державного університету на факультеті фізичного виховання.

— Як захопилася вільною боротьбою?

— Як що чесно, то не сподівалася і не думала, що буду займатися цим видом спорту. У 2010 році в нашому селі хлопців та дівчат запрошували до спортивного залу на  змагання з вільної боротьби. Ми з сестрою Вікторією, яка на рік і два місяці молодша за мене, пішли подивитися. Потім ми стали тренуватися у Валентина Володимировича Банчука. Поступово ті, хто не дуже серйозно ставилися до спорту, відсіялися. А ми з сестрою так захопилися, що ходили на кожне тренування, не пропускаючи жодного. Бувало, що не могли прийти, то телефонували тренеру і попереджали його.

— За що тобі подобається цей вид спорту?

— Це можливість проявити себе.   Хоча бувають такі періоди, що дуже втомлююся. І тоді думаю: ну, навіщо оце ходити, втрачати час. А потім стає соромно, адже віддала багато років тренуванням. Чогось уже досягла. Щоб б я робила у нашому селі і чого б досягла? Нічого. А так уже побувала   за кордоном. Побачила світ. Тому не жалкую, що доля мене пов’язала з вільною боротьбою. Це стало моїм квитком у майбутнє. Усі хочуть пробитися в люди. Мати умови для цікавого життя. Я задоволена вибором. Я думаю, що мною пишаються мої батьки.

Ірина на фото у календарі на 2018 рік (Фото Олександра Крупіці )

— А як  вважаєш, вільна боротьба для дівчат, чи все ж таки більше для хлопців?

— Звісно, боротьба більше підходить для хлопців. Але  має право бути і жіночим видом спорту. Тим паче, зараз дівчата захоплюються багатьма видами, які раніше вважалися чоловічими. Кращим підтвердженням тому, що на килимі і поза ним жінки залишаються жінками, ми побачили на календарі, випущеному на 2018 рік Асоціацією спортивної боротьби України. Його присвятили Національній збірній країни з вільної боротьби.   Ми нічим не відрізняємося від інших жінок: мріємо стати чемпіонками,  створити сім’ї і хочемо бути просто щасливими.

— Багато конкуренток у твоїй ваговій категорії?

— Багато. Я веду щоденник,  занотовую, з ким проводила поєдинки, хто може бути моїм суперником у майбутньому. Аналізую, на що здатні конкурентки, які найчастіше застосовують прийоми. На міжнародному рівні кожна зі спортсменок може на килимі показати хорошу техніку і створити сильний супротив. До кожної суперниці потрібно знаходити підхід. Вони ж кращі у своїй країні. Тому розслаблятися не можна ні на мить.

Стережіться сестричок Пасічник: Ірину (справа) та Вікторію на килимі (Фото з архіву Ірини Пасічник).

— Ви з сестрою виступаєте у різних вагових категоріях. Тому є час на змаганнях уболівати одна за одну?

— Так. Якщо на килимі Віка, я дуже переживаю за неї. Кричу. Підказую. Коли я проводжу сутички, то вона вболіває за мене. Теж гучно вигукує. Емоцій багато.

— Ти для неї  приклад?

— Стараюся бути прикладом. Але у мене така сестричка, що сама частенько вчить мене…

 — А чим  захоплюєшся окрім вільної боротьби?

— Захоплень було багато. Я вишивала, танцювала, співала і малювала. Але більше за все люблю малювати пейзажі. У нас дуже гарна природа. Здається, виходить непогано.

— А в житті не доводилося застосовувати  майстерність проти хуліганів?

— Взагалі не доводилося. Хоча після того, як розпочала  займатися боротьбою та ще жила у селі, до мене почав чіплятися хлопчик.   Я йому   зробила задню підніжку. Він навіть не впав. Але це побачила шкільна чергова і доповіла директору, що я била цього хлопця. Директор мене викликав і сказав, що більше я на вільну боротьбу ходити не буду. Дуже нервувала. Розповіла тренеру. Він заспокоїв. Сказав, що як займалася, так і буду займатися. Неначе впав камінь з мене. Потім я їздила на змагання, привозила нагороди, а директор на лінійці хвалив. Було дуже приємно.

— Які більше подобаються люди?

— Відкриті.   Я з ними  спілкуюся з задоволенням.

— А як поставилися до занять вільною боротьбою батьки?

—  Не заперечували. Мама казала, щоб займалися. Головне, щоб не було поганих звичок. А тепер каже, що це мій вибір у житті і ним потрібно дорожити.

— Яких успіхів мрієш досягти?

— Коли була меншою і боролася на чемпіонатах України, потрапляючи до трійки призерів, хотіла вийти на міжнародний рівень. А зараз я дивлюся вище, бо вже потрапляю на міжнародні змагання. На кожному турнірі планую увійти до трійки призерів,  але завжди хочеться стати чемпіонкою. На міжнародних змаганнях намагаюся не підвести команду.  І як усі спортсмени,  мрію потрапити на Олімпійські ігри і піднятися на п’єдестал пошани.

Ось така вона, Ірина Пасічник: студентка, спортсменка, красуня (Фото з архіву Ірини пасічник).

— Бажаємо, аби всі твої мрії здійснилися і ти стала чемпіонкою Європи, світу і, звісно, Олімпійських ігор.

-Дякую.