Іванна Климпуш-Цинцадзе: «Уряд може стати гарантом продовження всіх реформ»

Віце-прем'єр з питань євроінтеграції бачить кілька причин того, що Україна недовиконуємо зобов'язання щодо Асоціації з ЄС.

Інтерв'ю з віце-прем'єр-міністром з питань європейської інтеграції Іванною Климпуш-Цинцадзе сайт "Сегодня" записав на полях Київського безпекового форуму, що відбувся незадовго до другого туру президентських виборів.

Зрозуміло, тоді ще не були відомі результати народного волевиявлення. Але точно було відомо, що країна стоїть на порозі змін – більших чи менших. Чинний президент Петро Порошенко в своїх виступах неодноразово підкреслював, що має намір змінити свою кадрову політику, ініціювати економічні та соціальні реформи, спрямовані на боротьбу з бідністю. Його опонент Володимир Зеленський також йшов на вибори, декларуючи майбутні зміни.

Крім цього, восени країну очікують парламентські вибори, після яких політичний ландшафт країни, очевидно, зміниться. Чинний уряд піде у відставку, на його місце прийде новий Кабмін, призначений новою коаліцією, сформованою новим парламентом. Загалом, так чи інакше, зміни грядуть.

Уряд України, за можливості, дистанціювався від політичного процесу виборів президента. Що само по собі – позитивний результат і ознака справді демократичного функціонування державних інституцій. У західних демократіях саме держінститутів забезпечують спадкоємність державної політики при зміні політичних еліт, несуть тягар "містка" між керівниками, які йдуть і приходять. А для цього необхідна рівновіддаленість держінститутів і незалученість їх до політичних процесів. Що – чи в вперше в українській історії – і сталося на нинішніх виборах.

Але дистанціюватися від процесу – лише половина справи. Чи готові держінститути забезпечити спадкоємність державної політики? Чи достатньо вони міцні, щоб витримувати задані вектори розвитку в умовах політичної турбулентності?

— Уряд України як структура, якій президентські вибори, по суті, жодним чином не стосувалися, готове забезпечити спадкоємність курсу реформ. Зокрема, тих реформ, які необхідні в контексті виконання Україною Угоди про Євроасоціацію?

— Я на це дуже розраховую. Сподіваюсь, команда уряду може стати гарантом продовження всіх реформ, які ми почали, і виконання всіх тих зобов'язань, які Україна взяла на себе.

— Скажіть чесно: виборчий процес якось завадив уряду вирішувати поточні завдання і виконувати план з реформ? Не було відчуття, що той же парламент останнім часом надзвичайно політизований, що не приймаються рішення, які могли і повинні були прийняти за інших обставин?

— Я неодноразово вже пояснювала, що я бачу кілька причин того, що ми недовиконуємо свої зобов'язання і плани щодо Асоціації. Одна з причин: незважаючи на те, що багато партій зайшли до парламенту на гаслах європейської, євроатлантичної інтеграції, багато, на жаль, не завжди готові конструктивно обговорювати деталі того, як ми йдемо до Євросоюзу. Більш того, ви починаєте ставити під сумнів, куди ми йдемо.

Тому що як тільки ми, реалізуючи плани, відкриваємо ті чи інші процедури, які руйнують ті або інші схеми, включаються вже інтереси. Тому далеко не всі ми можемо провести, на жаль, через парламент. Таке часто трапляється, і це одна з проблем.

Інша проблема – ми досі відбудовували і вибудовуємо інституційну спроможність міністерств. До Угоди про асоціацію дійсно закладений великий і амбітний порядок денний. І для того, щоб його реалізувати, є велика необхідність в серйозному кадровому забезпеченні. Яке ми тільки зараз почали отримувати, в тому числі і в результаті реформи держуправління. Тобто це ті виклики, на які ми повинні дати відповідь, щоб отримати можливість рухатися ефективно.

Знаєте, мені хотілося, щоб ми діяли, як, наприклад, поляки чи румуни. Де політичні сили підписували меморандуми, в яких ніхто не ставив під сумнів курс, в яких всі чітко висловлювалися за європейську або євроатлантичну інтеграцію. І згодом ніхто не ламав списи навколо цих стратегічних цілей. Серед українських політиків я наразі такої свідомої єдності не бачу. Там, де якимось чином зачіпаються їхні особисті інтереси, дуже часто політики починають керуватися насамперед цими особистими інтересами замість державних.

— Восени вибори до парламенту, після яких уряд складе свої повноваження. Що хотілося б встигнути зробити до цього часу?

— Мені здається, мені вже багато вдалося залишити після себе. Починаючи з того, що ми повністю змінили підхід завдяки великій системній роботі моєї команди і команді Урядового офісу з координації європейської та євроатлантичної інтеграції. І щодо планування. І щодо моніторингу виконання Угоди про асоціацію. І в плані створення системи, що не допускає порушення Угоди виконавчою владою. Це одна історія.

Інша історія – ми повністю змінили підхід до формування Річної національної програми під егідою Комісії Україна – НАТО. Минулого року президент Петро Порошенко підписав указ, яким абсолютно змінювалися принципи планування. А нещодавно була затверджена сама програма – вже на нових принципах. Це документ абсолютно нового рівня, що дозволяє поставити в тому числі середньострокові цілі і окреслити конкретні завдання і заходи для їх виконання. Затверджена Річна національна програма дає можливість ставити чіткі завдання і контролювати їх виконання. Тобто це якісно новий рівень.

І я пишаюся цим результатом, оскільки знаю, скільки нам довелося працювати над новими підходами, скільки ми зробили для того, щоб підготувати різний людей в різних міністерствах до роботи в іншій парадигмі. Сподіваюся, ці якісні зміни буде складно відкатати назад.

— А загалом проведені в Україні реформи безповоротні?

— У нас були зруйновані повністю державні інститути, ми їх тільки почали відбудовувати. І вони слабкі. І, на жаль, багато хто доклав зусиль до того, щоб ці інституції не мали довіри – починаючи від законодавчої, судової, виконавчої влади, інституту президентства і так далі.

Тому я вважаю, що ми дуже вразливі до несистемних впливів. У будь-якій країні, де вигравали несистемні кандидати, їм забезпечували політику або ж чинили опір несистемним дій інституції, яка базувалась свої дії на державному та національному інтересах. На жаль, я сумніваюся, що українські інституції досить зміцніли, щоб бути здатними утримувати ситуацію.