«Жодного механізму для відміни Закону про мову немає», – Володимир В’ятрович

Як змінить українців президентство Зеленського, чому "Закон про мову" не скасують і що переможе російсько-радянський спадок від топоніміки – про це та інше розповів голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.

— Пане, Володимире, цікавий час випав для нашого спілкування, адже кілька годин тому депутати прийняли закон про мову (розмова відбулася 25 квітня після голосування у Верховній Раді за "Закон про мову"), показали і відео звернення, і гімн заспівали, і Філарет у залі парламенту… За лаштунками цих урочистостей лишилося, наприклад, те, що каральну частину Закону за порушення мовних прав українців відклали на 3 роки. Чи не вийде це святкуванням прийняття чергового посібника з гарних намірів?

— Нічого побідного. Закон містить багато інструментів задля утвердження української мови, як державної. Очевидно, що частину норм доведеться запроваджувати у практику поступово, але головне, що закон дає єдиний правильний напрямок для розвитку мовної політики країни, і це невідворотній момент історії.

Звісно, що ухвалити цей закон мали б ще 20-25 років, тому й тоді нинішня політична ситуація б кардинально відрізнялася від тої, що маємо сьогодні. І вплив Росії на нашу країну був би непорівняно менший. До речі, ці заяви Путіна про паспортизацію громадян окремих регіонів Донецької та Луганської областей я вважаю певною реакцією саме на закон про мову, бо головним аргументом стало заїжджене – "бо там живе рускагаварящеє населєніє". У нас багато хто так і не має чіткої позиції з мовного питання, а от для Путіна російська мова – це зброя, і захищатися від цієї зброї ми можемо лише посиленням позицій української мови.

Я вбачаю прийняття закону про мову важливим в контексті певної розгубленості суспільства на тлі обрання президентом Володимира Зеленського. Поки він мовчить про власні позиції в питаннях гуманітарної політики, ми бачимо, як починають піднімати голови проросійські реваншисти, мовляв, "тепер відповісте за Майдан", "тепер буде знов поворот до Росії"… Чіткий прояв спільної позиції парламенту та громадянського суспільства у відстоюванні інтересів держави, змусить будь-якого президента рахуватися з цим.

— Наскільки закон є точкою неповернення у формуванні політики національної пам'яті?

— Це продовження цього процесу. Декомунізація була першим кроком ширшого процесу – деколонізації країни, подолання російсько-імперської спадщини. Закон про мову – це дуже міцний стовп, на якому в подальшому будуватиметься цей процес деколонізації.

— Ви вже згадали про невизначеність позиції нового президента, однак, прозвучала принаймні одна заява в цьому контексті, а саме, що "закон про мову треба проаналізувати".

— Дуже дивна заява. Насамперед відзначу позитив у тому, що ми нарешті побачили заяву саме за підписом "Зеленський", бо це формулювання "команда Зеленського" чи "у Зеленського" мене останнім часом просто бісить. Це ж формування інформаційних симулякрів. Чим більше майбутньому президентові приписуватимуть різні позиції, тим більше посилюватиметься образ, який може не відповідати дійсності.

Загалом, це якраз і є заява про наміри, але і це не точно, як ідеться у відомому жарті. "Щось переглянемо, можливо, щось скасуємо" – це абсолютно пустопорожня заява, яка разом із тим містить натяки на імовірну відміну цього закону. Поспішу заспокоїти як самого пана Зеленського так і його "людей": жодного механізму для відміни Закону про мову немає. Він прийнятий, буде підписаний спікером і ще чинним президентом Порошенком, на цьому крапка.

Єдина загроза цьому закону – це формування проросійської більшості у новому парламенті, який обиратимуть восени, але у такий сценарій я теж не вірю.

— Але ж ми маємо парадоксальну ситуацію: з однієї сторони, назвати проросійськими всі 73% громадян з тих, що прийшли на вибори, аж ніяк не можна, а з іншої – бачимо розгойдування саме теми "проросійськості" майбутнього президента.

— Важко про це поки говорити. Є проросійськість Зеленського як актора з його творчістю та елементами антиукраїнських пошловатих жартів, що для мене, як для історика і громадянина є вкрай образливими. Якщо згадати жарти про Голодомор – для мене це абсолютна червона лінія, за яку не має права заходити ніхто. Я очікував від вже кандидата Зеленського вибачень за це.

Що стосується Зеленського-політика, то його гуманітарна політика – це абсолютний чистий аркуш. Ми не уявляємо, що він бачить у цьому напрямку, крім поодиноких заяв тих самих "членів команди". Рано чи пізно, скоріше рано, ми побачимо перші конкретні кроки та заяви з цього приводу, які чітко покажуть наскільки правдиві чи хибні побоювання щодо проросійськості пана Зеленського.

73%, про які ви кажете, це результат мовчання кандидата Зеленського з більшості питань, зокрема, і щодо питань гуманітарної політики. Кожен побачив у ньому те, що хотів: хтось голосував за продовження українізації та проєвропейського курсу, хтось проголосував за розворот убік "матушки Росії". Залишатися в подібній розвилці ніяк не вийде, і вже перші дії Зеленського на посаді президента якраз і покажуть – яку частину свого електорату він обманув своїм мовчанням.

— Саме суспільство в контексті формування власної ідентичності вже пройшло точку неповернення?

— Не впевнений. Процес формування ідентичності – це їзда на велосипеді, поки крутимо педалі – їдемо, як перестанемо крутити – впадемо. Наведу простий приклад: Росія десь до кінця 1990-х років в питаннях подолання комуністичного минулого була флагманом, вони першими відкрили архіви КДБ, кількість публікацій на тему репресій та навіть фільмів була колосальною, особливо, у порівнянні з Україною. Однак, за кілька років активної роботи Путіна з його командою КДБістів все це швидко згорнули.

Не думаю, що аж до такої катастрофи може дійти Україна, але разом із тим нам не можна розслаблятися. Повторюся: в класичний проросійський реванш в Україні я не вірю, але запобігти цьому може лише потужне громадянське суспільство. Тоді незалежно від власної позиції президент Зеленський буде змушений рахуватися з цим.

Україна добре вміє перевиховувати власних президентів. З червоних Кучми і Кравчука зробили синьо-жовтих, з бандита Януковича пробували зробити європейця, як не вийшло, відкинули, хай навіть із кров'ю.Порошенко теж починав свій шлях у політиці далеко не як проукраїнський політик. Тому підстав для паніки немає, але відомий салоган "Боротьба триває" лише набув нової актуальності.

— На вашу роботу обрання нового президента яким чином вплине?

— Безпосереднього впливу не буде, бо Інститут національної пам'яті є окремим органом виконавчої влади, вертикаль уряду, і ми погоджуємо окремі питання з Міністерством культури. Мене призначили в березні 2014 року директором Інституту без конкретного терміну і контракту. Зміна керівника Інституту національної пам'яті можлива лише за рішення Кабінету міністрів України. Тому заяви Вілкула нічого крім посмішки у мене не викликають, бо це – лише примітивний політичний піар, який не може мати жодних наслідків.