Кожний українсько-польський конфлікт завжди використовував хтось третій

Фото Юрія Банахевича

У Варшаві напередодні відбулася презентація книги-інтерв'ю польською мовою з главою Української греко-католицької церкви Святославом Шевчуком "Діалог лікує рани", в якій Блаженніший апелює до необхідності справжнього діалогу між українцями і поляками та обома державами.

У презентації книги взяв участь екс-президент Польщі Броніслав Коморовський. В інтерв'ю Укрінформу колишній польський лідер оцінив нинішній стан українсько-польських відносин та розповів про своє бачення шляхів виходу з кризи.

— Сьогодні українсько-польські відносини, м'яко кажучи, не є найкращими. Як ви бачите можливість виходу з цього глухого кута?

— Ви вжили дуже правильне визначення – глухий кут, тобто відбулося не лише замороження, а й погіршення польсько-українських відносин – фактично, в усіх сферах. Навіть в офіційних міждержавних відносинах щось зупинилося, адже немає такої інтенсивності відносин і позитивних емоцій, підтримки українського шляху на Захід, і це погано. Однак, ще гірше те, що маємо справу з регресом теж і в суспільному, громадському вимірі.

— Останнє опитування громадської думки центру СBOS в Польщі показало, що рівень позитивного сприйняття поляками українців за рік знизився на 12%.

— Це мене дуже непокоїть. Тим більше, що це супроводжується також і сигналами, що і в Україні спостерігається певне націоналістичне піднесення, яке має свій антипольський вимір. Тому кожна така ініціатива глави Української греко-католицької церкви, його книга, його слово, його голос, також і в рамках українсько-польського церковного і світського діалогу, має величезне значення. Зараз такий момент, коли усі прихильники українсько-польського примирення, які мріють про співпрацю між Україною і Польщею у стратегічному вимірі, повинні інтенсифікувати свої дії. Це стосується міждержавних контактів на найвищому рівні, але, насамперед – на рівні суспільств, простих громадян обох країн.

На щастя, є органи місцевого самоврядування обох держав, які співпрацюють між собою, є церкви, неурядові організації, а також журналісти, які також відчувають вагу проблеми відбудови процесу польсько-українського поєднання понад історією. Історію не можна змінити, але можна зі складною історією жити. Я дуже хотів би, щоб поляки й українці жили краще, попри складну історію, не стаючи її заручниками, оскільки сьогодні це дуже важливо. Історію треба знати, сприймати взаємні аргументи, але не можна через історію блокувати процес будови і взаємодії українського і польського народів. І це не лише питання того, що ми усі відчуваємо, і що кожний польсько-український конфлікт завжди використовує хтось третій.

— Ми всі знаємо, хто є цим третім…

— Усі знаємо, оскільки історія нас цього навчила. Зараз настав відповідний час, аби виступити на захист процесу польсько-українського примирення.

— Як ви оцінюєте поправку про "українських націоналістів" в польському законі про Інститут національної пам'яті?

— Я її взагалі не розумію. Думаю, що це щось повністю помилкове. Закон прийнято у найгірший з можливих моментів. Це дуже дивна справа. Я не розумію, як це взагалі могло статися і як до цього допустило нинішнє керівництво Польщі, включно з маршалком Сейму (Мареком Кухцінським –  ред .), який поставив це питання на голосування.

— А що зараз можна зробити: скасувати поправку, змінити її, заморозити дію цих змін до закону в цілому?

— З польського боку цю поправку до закону необхідно ще раз переглянути і змінити, аби вона не псувала польсько-ізраїльські та польсько-українські відносини, але захищала добре ім'я Польщі. Це можливо. Крім того, необхідно докладати більше зусиль з обох сторін, аби показати повагу одне до одного. Наприклад, завдяки розблокуванню проведення ексгумацій польських жертв в Україні чи врахуванню аналогічної потреби з української сторони на польській території.