Кордон має з’єднувати, а не ділити український і польський народи

Минулий рік був доволі інтенсивним в українсько-польських відносинах. Вже традиційно Польща дуже активно підтримує Україну на міжнародній арені. Утім, між країнами є й деякі проблеми та невирішені питання, на чому Києву й Варшаві треба буде зосередитися в 2020 році.

В інтерв’ю Укрінформу Надзвичайний і Повноважний Посол України в Польщі Андрій Дещиця розповів про те, як сьогодні виглядають відносини між країнами і якими є плани на їх розвиток у найближчому майбутньому.

— Пане посол, нещодавно глава МЗС України Вадим Пристайко провів у Берліні нараду з українськими послами у Західній Європі. Під час неї він, зокрема, заявив, що в наступному році робитиметься акцент на прагматизицію й економізацію зовнішньої політики України. Який це може мати вигляд, якщо говорити про польський напрямок?

— Насамперед, ми постійно ставимо питання про те, щоб наші відносини з важливих для України питань розглядалися обома державами прагматично. Ця прагматика в останні кілька місяців переважає у наших відносинах. Сподіваюся, що такий тренд зберігатиметься й надалі.

Що стосується розвитку торговельно-економічних відносин, у рамках українсько-польської співпраці товарообмін постійно зростає: в 2019 році він становив приблизно 7 млрд доларів, що на понад 10% більше, аніж у 2018 році.

Однак, нам бракує зростання обсягів польських інвестицій в Україну. Тут є простір для дій на найближчу перспективу. До певної міри, це безпосередньо пов’язано зі зростанням динаміки контактів на рівні уряду. Ми сподіваємося, що в 2020 році зростуть польські інвестиції в Україну, а зацікавленню польського бізнесу Україною сприятиме візит глави уряду Польщі в Україну.

— До речі, польський прем’єр Матеуш Моравецький перебуває на своїй посаді вже третій рік, але ще жодного разу не був в Україні. Давно не зустрічалася також Українсько-польська міжурядова комісія з питань економічного співробітництва. Чи можемо ми очікувати на проведення такої зустрічі?

— Між обома прем’єрами існує постійний канал телефонного зв’язку. Брак візитів до певної міри спричинений об’єктивними факторами. Йдеться, зокрема про вибори, які відбувалися в Україні та Польщі торік, та формування урядів обох країн. Ми сподіваємося, що засідання Міжурядової комісії, яке, як правило, передує зустрічі прем’єрів, відбудеться якнайшвидше. Варто зауважити, що ця комісія є дуже громіздкою, вона складається з близько десяти підкомісій.

У випадку України ми вже виконали своє домашнє завдання: після формування уряду був призначений її співголова – це віцепрем’єр-міністр Дмитро Кулеба. Очікуємо, що з польського боку буде призначено або перепризначено співголову комісії. До цього часу це була міністр Ядвіга Емілевич, яка зараз є міністром розвитку в новому уряді прем’єра Моравецького.

Ми пропонуватимемо не чекати на проведення засідань усіх підкомісій, а провести зустріч у Варшаві чи Києві, аби опрацювати актуальний порядок денний двостороннього, торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва. Потім, у залежності від того, які напрямки потребують вирішення, можна буде проводити засідання цих підкомісій.

— Тобто візитові польського прем’єра в Україну чи українського до Польщі має передувати зустріч цієї комісії?

— Досі існувала така практика. Однак, не думаю, що потрібно сильно прив’язуватися до неї. Зараз є потреба у візиті польського прем’єра, і наголошуватимемо, щоб візит відбувся не у прив’язці до проведення засідання цих підкомісій чи комісії. Ми зацікавлені у тому, щоб між прем’єрами зав’язалися безпосередні робочі контакти.

— На чий візит варто розраховувати насамперед: Моравецького до Києва чи українського прем’єра Олексія Гончарука до Варшави?

— Існує практика черговості візитів. Останнім був робочий візит експрем’єра Володимира Гройсмана до Польщі на Економічний форум до Криниці (у 2016 році – ред .). Після цього візитів польських прем’єрів до України не було. Цю ситуацію потрібно виправляти.

— Польща обігнала Росію по рівню товарообміну з Україною. Але попри те, що зростає експорт, польський уряд просить Єврокомісію накласти квоти на певні види сільськогосподарських товарів з України, наприклад на кукурудзу. Власне, наскільки Україна і Польща партнери, а наскільки – конкуренти в Європі?

— Це дуже добре питання, адже до певного часу ми не створювали конкуренцію польським виробникам. Зараз Україна, модернізувавши свою економіку і змінивши вектор свого експорту, стає об’єктивно конкурентом Польщі. У ринкових умовах це нормальне явище. Очевидно, що у такій ситуації польські виробники, автоперевізники чи фермери намагаються добитися якихось обмежень, аби захистити свій ринок.

Але якщо обидві країни є членами СОТ, учасниками зони вільної торгівлі з ЄС, то у такому випадку ми маємо діяти відповідно до правил, які там діють, правил, що базуються на конкуренції й вільному ринку: хто кращий, того товар і купляють.

Очевидно, що слід чекати на змагання між польськими та українськими виробниками. Однак, конкуренція йде на користь споживачам, тому її не слід боятися.

Зараз, наприклад, ми бачимо проблеми, пов’язані з вантажними автоперевезеннями: ми потребуємо більшої кількості польських автодозволів для українських перевізників, котрі транспортують продукцію з України в держави ЄС.

— У якомусь сенсі, це також ланка вишезгаданого ланцюга.

— До певної міри так, адже польська сторона має певні обмеження з боку ЄС, Європа запроваджує свої правила. А тут з’являються українські автоперевізники, які готові на умовах, які вже невигідні польській стороні, реалізовувати замовлення. Це – конкуренція.

І знову повертаємося до питання зміни вектора українського експорту, який переорієнтувався на Захід. Мова йде не лише про те, що ми перевозимо товари до Польщі, а й про те, що через Польщу транзитом доставляємо їх далі – на Захід. Тому, треба бути готовими до переговорів щодо розширення присутності українських виробників, українських перевізників, українського експорту в Європі, наскільки це дозволяє нам угода про зону вільної торгівлі з ЄС.

— Коли буде наступний раунд переговорів із Польщею щодо квот для України на автомобільні вантажоперевезення, адже проблему остаточно ще не вирішено?

— На останньому засіданні на рівні міністрів інфраструктури було домовлено, що аналіз використання дозволів буде проведено в середині цього року, коли буде зрозуміло – скільки дозволів і як використовуються. Водночас, з нашого боку потрібно зробити систему, яка була б прозорою і зрозумілою, і не створювала підстав для якихось корупційних дій. Хоча з корупцією у цій сфері наші правоохоронні органи справляються: якщо з’являються якісь підозри, то вони одразу реагують відповідним чином, притягуючи до відповідальності тих, хто зловживає при видачі цих дозволів. Але обом сторонам треба попрацювати для покращення умов для вантажоперевезень. Можливо, українській стороні – навіть більше. Це стосується покращення якості доріг, зменшення черг на кордоні, обслуговування автоперевізників на території України й збільшення кількості прикордонних пунктів – що в інтересах обох сторін.

— Чи є шанси, що кількість дозволів на вантажоперевезення збільшиться з нинішніх 160 тисяч до рівня кількарічної давності у приблизно 208 тисяч?

— Ці дозволи видаються на засадах взаємності. Кількість цих дозволів може зрости за кількох умов: якщо польські перевізники використовуватимуть таку ж кількість дозволів (а вони сьогодні використовують не 160, а близько 100 тисяч), якщо в Україні будуть цікаві та конкурентні замовлення для них, не буде черг на кордоні, від чого вони вже відвикли, подорожуючи по Європі, і кращою буде якість доріг.

— Ви згадали про кордон. Кінець грудня показав, що у таких форс-мажорних ситуаціях як свята, коли різко збільшується кількість подорожуючих, люди стоять у чергах по 15-20 годин. Що можна зробити вже зараз, аби зняти цю напругу на кордоні й покращити ситуацію з перетином кордону?

— Насамперед, треба говорити про оптимізацію роботи пунктів пропуску і різні форми прискорення прикордонного та митного контролю осіб. Це може бути автоматизація системи пропуску, різні електронні черги, електронні митні декларації, які можуть висилатися на кордон заздалегідь, ще до приїзду товару на кордон. Сподіваюся, що українська нова митниця знайде вирішення цих проблем.

— Це комплексна проблема з обох сторін…

— Так, дуже велике значення має також культура обслуговування. Дуже часто фіксуємо невдоволення осіб, які перетинають кордон, подекуди ставлення прикордонників та митників до подорожуючих на кордоні є хамським. А люди дуже роздратовані, коли вони стоять на кордоні по 15-20 годин, і це призводить до напруження.

Кілька років ми вже говоримо про поширення практики спільного прикордонного і митного контролю у всіх пунктах пропуску. Така практика вже тривалий час існує в чотирьох пунктах з восьми на українсько-польському кордоні. Сьогодні на це потрібна згода не лише польської сторони, а й європейських інституцій. Запровадження такої форми митниць, де українська функціонує біля польської (як це зараз відбувається на чотирьох пунктах пропуску), показує свою ефективність.

Ми також маємо потенціал щодо модернізації пунктів пропуску. Наприклад, йдеться про “Корчова-Краківець” (Львівська область), про який ми вже багато часу говоримо. Його можна розширити принаймні у кілька разів, привівши нашу інфраструктуру у відповідність до тої, яка існує з польського боку.

— 100 млн євро польського кредиту до України вже почали використовувати для покращення інфраструктури на кордоні?

— На даний момент затверджено вісім проектів на загальну суму приблизно 68 млн євро. На сьогодні вже використано з нього майже 5 млн євро, тобто процес пішов.

— Чи у питаннях спільного кордону в 2020 році ми можемо очікувати на якийсь якісний прорив, хоча б по якомусь напрямку?

— Я сподіваюся, що так. Прорив може бути у покращенні наявної інфраструктури, зокрема на пункті пропуску “Краківець-Корчова” і розмежування руху легкового і вантажного транспорту. З польського боку відповідна інфраструктура є (вона простоює), з українського боку її також частково зроблено.

Ми також обговорюємо питання про створення пункту “Нижанковичі-Мальховіце” (Львівська область). Зараз триває робота по затвердженню проектно-кошторисної документації, на це в бюджеті на 2020 рік виділено кошти. Крім того, на цьому пункті пропуску йдеться про створення пішохідного переходу.

— Аналітичний центр “Українська призма” підготував дослідження за результатами цього року – й у ньому до п’яти найбільш дружніх до України країн потрапила й Польща. Це – позитивне явище, особливо беручи до уваги, що два роки тому Польща, за цим же опитуванням, була серед найменш дружніх країн. В чому полягає цей прорив зі знаком плюс?

— Польща займає послідовну позицію по підтримці України, і вона не змінюється попри зміну урядів Польщі. Це стосується стратегічно важливих для України питань: територіальної цілісності, протидії російській агресії й продовження санкцій проти Росії, європейської та євроатлантичної інтеграції України, підтримки українських ініціатив на міжнародній арені та ініціатив польської сторони на міжнародній арені щодо підтримки України. Зокрема, йдеться про проведення слухань в Раді Безпеки ООН, співавторство резолюцій по Криму, тверду позицію Варшави по протидії будівництву Nord Stream 2. Ми також вдячні польським партнерам за підтримку Варшавою реформ в Україні.

Ця послідовна політика Польщі відчутна в Україні, а тому вона відповідно оцінена українськими експертами. Польща також, зважаючи на велику кількість українців на її території, залишається країною, яка налаштована позитивно до наших співвітчизників. Трапляються, звісно, інциденти, які негативно сприймаються як у Польщі, так й в Україні – як правило, вони стосуються негативного ставлення польських працедавців по відношенню до українських працівників. Але, зважаючи на велику кількість українців, Польща є країною, яка створює умови, щоб сюди українці приїжджали, легально працювали, жили – і це також позитивно оцінюється в Україні.

— Чи вплинули на це потепління у двосторонніх відносинах зустріч президента Володимира Зеленського зі своїм польським візаві Анджеєм Дудою наприкінці серпня у Варшаві й розблокування проведення пошуково-ексгумаційних робіт щодо польських жертв на території України?

— Так, це – елемент постійного діалогу між сторонами, який якісно змінився. Хоча історичні питання залишаються в переліку порядку денного двосторонніх відносин, але їх знято з топагенди двосторонніх відносин. На це вплинули рішення про зняття заборони на пошуково-ексгумаційні роботи в Україні, що реалізовано після візиту президента Зеленського до Польщі. Це розблокувало ведення діалогу в багатьох інших площинах і зняло напруження, яке існувало в переговорах на офіційному рівні. До цього складні історичні питання завжди було якщо не першими, то одними з перших, що обговорювалися на офіційних зустрічах. Зараз ситуація змінилася.

— Чи планується найближчим часом візит президента Польщі Анджея Дуди в Україну?

— Усе залежатиме від того, яким буде графік президента Польщі на початку наступного року. Незабаром у Польщі розпочнеться президентська виборча кампанія і, зрозуміло, що чинний президент, як один із кандидатів, зосередиться на ній. Побачимо, як буде з графіками президентів до початку кампанії. Можливо, відбудеться така зустріч. Нещодавно відбулася телефонна розмова президентів – дуже довга, інтенсивна з обговоренням багатьох питань, які є на порядку денному двосторонніх відносин, міжнародної політики. Очевидно, що є зацікавлення продовжувати цей діалог.

— Нещодавно у Львові відбулася зустріч співголів Консультаційного комітету президентів України й Польщі Ігоря Жовкви і Кшиштофа Щерського. Після цього ОПУ інформував про очікування української сторони щодо вирішення проблеми з відбудовою легальних українських місць пам’яті, які було зруйновано на півдні Польщі упродовж 2014-2017 років. Якою є реакція польської сторони?

— Мої зустрічі й переговори з польськими посадовими особами, які відповідають за питання історичного минулого, свідчать про те, що польська сторона має намір взятися за питання впорядкування легальних українських місць пам’яті в Польщі. Це вимагає певного часу, процедур. Зрештою заява президента України також не означала негайного розблокування пошуково-ексгумаційних робіт. Вона прозвучала у серпні, а робота розпочалася наприкінці листопада. Є певні процедури, які потрібно виконати. І такою є позиція польської сторони.

Водночас, ми маємо усвідомлювати, що є особи, інституції, можливо й треті сторони, які зацікавлені, щоб це питання й надалі було предметом розбрату між українцями й поляками. Але якщо ми переконані у важливості українсько-польського стратегічного партнерства, то ми маємо стояти вище таких спроб і провокацій, поводитися цивілізовано, виходячи з принципу, що потрібно вшанувати тих осіб та воїнів, які загинули. І це правило має бути застосовано до всіх. У нас існує двостороння угода від 1994 року про збереження місць пам’яті, й зараз ми хочемо, фактично, відновити консультації в рамках цієї угоди – для того, щоб врегульовувати усі питання, пов’язані з місцями пам’яті як у Польщі, так і в Україні. Тобто, ми маємо правову базу для такої співпраці – й лише потрібно її використовувати.

— За останні п’ять років різко зросла кількість українців, які проживають і працюють у Польщі – приблизно у п’ять разів. Зростає і кількість викликів, наприклад, пов’язаних із порушенням їхніх трудових прав тощо. Українці також усе частіше потрапляють у Польщі в різні нетипові ситуації. Можливо, є потреба збільшити кількість українських консулів та генконсульств у Польщі?

— Так, ми відчуваємо збільшення кількості українців і зростання навантаження на консулів. Зараз у Польщі ми маємо чотири консульські установи: три генконсульства та консульський відділ у Варшаві, а кількість українців у Польщі – на рівні міста-мільйонника. Це дуже багато. Крім того, значно зросла кількість різноманітних незапланованих ситуацій, у які потрапляють українці в Польщі. Це, зокрема, ДТП, нещасні випадки, в яких людям потрібно надавати допомогу. Більша кількість випадків, пов’язаних із порушенням трудового законодавства Польщі, також пов’язана зі зростанням кількості українців, які тут працюють. Тому є необхідність у збільшенні української консульської присутності у Польщі, зокрема у відкритті генконсульства у Вроцлаві. Це природно, адже кількість українців у Нижньосілезькому воєводстві Польщі (адміністративний центр – Вроцлав) та цьому регіоні Польщі загалом є значною, і це дало б можливість нашим співвітчизникам, яким потрібно добиратися до інших генконсульств 3-4 години, приїжджати туди.

Необхідним є також збільшення кількості консульських працівників і, відповідно, видатків. Ми працюємо над цим. Зокрема, у Варшаві хочемо створити кращі умови для відвідувачів, оскільки консульський відділ у столиці Польщі, який було створено в 1990-х роках, був розрахований на 10 відвідувачів, а зараз їх – близько 100 в день. Тому, якщо ми маємо на одного консула більше, то все одно не можемо прийняти людей в гідних умовах. Відтак, ставимо собі завдання створити тут, у Варшаві, в наступному році кращі умови, перенісши консульство до нового корпусу посольства, ремонт над яким завершується.

— Коли відкриється новий корпус посольства у Варшаві?

— Сподіваюся, що в цьому році. Ми над цим працюємо. Зараз там завершується капітальний ремонт згідно з графіком, і сподіваємося, що весною ми зможемо ввести цей корпус посольства в експлуатацію.

— У новому корпусі, крім консульства, здається, планується також розмістити філію Українського інституту?

— Так, ми на це сподіваємося. Ми створюємо умови для того, щоб це приміщення можна було використати також для промоції України. Чи це буде у вигляді філії Українського інституту чи відділу посольства – вирішуватимемо після того, як створимо для цього умови.

— А коли конкретно можна очікувати на відкриття генконсульства у Вроцлаві?

— Це залежатиме від рішення МЗС, адже для цього потрібні фінансові й кадрові ресурси. Варто зазначити, що ми маємо зараз 11 почесних консульств, не маємо їх лише у трьох воєводських центрах Польщі – містах Кєльце, Білосток та Ольштин. Я сподіваюся, що знайдуться достойні представники, які зможуть репрезентувати Україну в цих воєводствах, таким чином покриваючи адміністративно всю Польщу.

— Зі зростанням кількості українців зростає також і потреба забезпечення їхніх базових потреб, зокрема освіти українських дітей…

— У Польщі діють кілька шкіл з українською мовою викладання. Але звичайно, що збільшення кількості українців у Польщі вимагає більш професійного і стабільного забезпечення освітніх потреб. Відкриття української школи з українською програмою навчання – це процес, який вимагає спільних зусиль української дипломатичної служби, місцевих органів влади, польської держави, і батьків.

Як показує міжнародна практика, такі школи фінансуються або співфінансуються приватними джерелами, фондами, державою і за рахунок дотацій з місцевого бюджету. Ми маємо запевнення з усіх сторін, що буде сприяння у цих питаннях. Як посольство, ми надаємо кошти на певні проєкти для тих суботніх шкіл, які функціонують у Варшаві. Якщо буде ініціатива про реєстрацію інституції – «українська школа», яка матиме відповідну фінансову, матеріальну і кадрову базу, то ми будемо готові з нею співпрацювати, допомагати і розвивати. Але для цього потрібні спільні зусилля і бачення кількох сторін.

— Якими є ваші основні пріоритети на 2020 рік?

— Це відкриття відділення Українського інституту у Варшаві, що створило б умови для більшої української присутності завдяки промоції української культури та бізнесу. Це також створення умов, аби між Україною і Польщею були безперешкодні контакти, щоб кордон з’єднував, а не ділив нас і наші народи.