Крім хворих, треба тестувати професійні групи – лікарів, поліцейських, продавців

Людмила Мухарська.

нформації про коронавірус все більше, а питань у населення не меншає. Деякі дані взагалі заплутують: чому роблять одне, а вчора казали геть інше? Українці призвичаїлися реагувати на ці протиріччя жартами в соцмережах. Але що насправді відбувається, дуже цікаво.

Як контактувати з людьми і не заражатися, чому саме легені любить коронавірус і якої кількості хворих вже не «переварить» українська система охорони здоров’я — про це розповіла Людмила Мухарська, голова правління Всеукраїнської спілки громадських організацій "Українська санітарно-епідеміологічна спілка".

— Останнім часом багато розмов про те, що карантин якийсь «неправильний»: в супермаркет ходити можна, в парк – ні. Де більше шансів заразитися? Чи виправдані ці заходи?

— Обмежувальні карантинні заходи виправдані. Головна мета – мінімізувати спілкування між людьми, контакти. В парках гуляти ніби й можна, особливо наодинці, по двоє осіб. Але саме там усі попередні вихідні ми бачили скупчення людей – мами з дітьми, гурти, і ніхто не дотримувався правил карантину. Я вже не кажу про спроби смажити шашлики, проводити час у компаніях. Тому заборонили й знаходження в парках. Це місця, де зазвичай є лавочки, столики, пристосування, щоб розгорнути пікнік, щось поїсти тощо. Наші люди не розуміють, що коли вже вийшли погуляти, то гуляйте, не контактуйте і не збирайтеся разом.

З іншого боку, щоб потрапити в парк, треба зайти в ліфт, натиснути кнопки, взятися за поручні, проїхати в ліфті з сусідом, поспілкуватися, а це теж певний ризик. Щоб обмежити ці ризики, наразі навіть у критично необхідні продуктові магазини й аптеки дозволено ходити не далі ніж за 2 км від дому. Питання лише, чи будуть люди дотримуватися правил.

Крім того, нещодавно в Україну заїхали тисячі людей з країн, де дуже розповсюджений цей новий збудник, вони направлені на самоізоляцію. Але люди, приїжджаючи в свої сім’ї, дотримуються режиму відносно: контакти з родиною – це вже не дуже самоізоляція. Члени родини одразу стають контактними першого ряду, а вони ж також йдуть кудись за потреби з дому, контактують з іншими (а це вже контакти другого ряду)… В результаті дуже велика кількість людей поряд з нами (самі не знаємо скільки) може вважатися потенційно інфікованими.

— А що вважається небезпечним контактом поза домом?  

— Спілкування з людиною, яка може бути хвора, контактувала з хворим або приїхала протягом останніх 14 днів з країн, де є активне захворювання. Небезпечно знаходитися біля такої людини на відстані менш ніж 1-1,5 метра, спілкуючись протягом 15 хвилин. Це що стосується крапельного шляху передачі, а ще ж є контактний…

— Але карантин сам по собі не лікує. Країна має розуміти, заради чого вводить його і виграє час: щоб залучити лікарів-інтернів, розгорнути польові госпіталі… А в Україні, подейкують, ресурсів для всього цього немає і насправді владі нічого запропонувати людям, крім суворого карантину. Хоча тестів не побільшає і навіть апарати ШВЛ, придбані за кошти спонсорів, у деяких лікарнях стоять у підвалах не залучені, бо до них ще потрібен навчений персонал, витратні матеріали.

— Ви абсолютно правильно говорите. Але карантин потрібен, щоб підготуватися, і певним чином ця підготовка йде. Все-таки закуповуються засоби індивідуального захисту лікарів, обладнання, розгортаються і перепрофілюються госпіталі. Всі регіони готуються до можливого, я повторюю – можливого збільшення випадків захворювання. Карантин потрібен, щоб не було одночасного заповнення лікарень хворими, бо всі розуміють, що великого навантаження наша система охорони здоров’я може не витримати.

— А правда, що наразі в Україні госпіталізується процентів 50 всіх інфікованих при тому, що важкими вважаються всього 15% випадків?

— Спочатку в нас госпіталізували всіх пацієнтів, у яких були і легкі, й середні, й важкі симптоми. Коли кількість хворих значно збільшилась, ввели алгоритм сортування – хворих з легкими симптомами не госпіталізують, вони отримують медичну консультативну допомогу амбулаторно, знаходячись на самоізоляції. Хворих, які дійсно потребують апаратної або терапевтичної допомоги, госпіталізують. Скільки це у відсотках, точно не скажу, але сортування хворих працює. Лікар, до якого звернувся пацієнт, приймає рішення, якої форми захворювання і чи потрібно до лікарні.

— При цьому у нас проводиться дуже-дуже мало тестів, і це турбує.

— На мій погляд, тестів дійсно проводиться мало. Наскільки знаю, тести у нас з’являються і масштаб тестування буде розширюватися, а досі тести робили лише людям, які вже захворіли. І лікарям, яким треба підтвердити або спростувати діагноз, це підходило.

А як лікар-епідеміолог я бачу, що в Україні не тестуються групи ризику. Це необхідно, щоб дивитися, чи є циркуляція збудника серед населення, яке не хворіє. Це мають бути люди, по-перше, які приїхали з-за кордону, ті, хто контактував з ними. По-друге, треба тестувати лікарів або професійні групи, які багато спілкуються з населенням – наприклад, поліцейські, працівники торговельних мереж. І щоб побачити реальну картину інфікування, треба визначити групи епідемічного ризику, медичного ризику (люди літнього віку, або ті, хто переніс свого часу чи має наразі пневмонію, ознаки респіраторних хвороб). Адже близько 80% випадків протікають безсимптомно або симптоми проявляються слабо.

— Тобто наші зафіксовані більш як 1600 випадків – це не легкі й не безсимптомні?

— Це люди, яких госпіталізували, і пацієнти, які мали легкі симптоми і звернулися до лікарів. Інші мають незначні симптоми і не звертаються.

— Якщо у нас такі непевні статистичні дані, як орієнтуватися в епідемії, як виходити з карантину? Як розуміти – у нас пік захворюваності чи спад?

— Поки що ж не прийняте рішення виходити з карантину. Перед тим, як його приймати, треба провести аналіз даних, розібратися, які групи хворіють. Тільки після цього закривати карантин.

— Але даних замало, на чому ж ґрунтуватися?

— Так, нема даних, яким можна 100% довіряти…

— Чула, що й статистика інших країн – спірна річ: у кожній своя система підрахунку і тестувань. Десь рахують летальні випадки до кількості госпіталізованих, десь – відносно до всіх виявлених інфікованих, навіть безсимптомних.

— Усе залежить від того, які спроможності країни щодо тестування, а стовідсотково поставити діагноз без нього неможливо. Тому статистику ведуть в залежності від алгоритму локального тестування. Те ж стосується статистики летальних випадків: деякі країни, як-от Італія, враховують до цієї категорії померлих від інших хвороб або симптомів лиш тому, що у них діагностували коронавірус. Людина померла від інфаркту, але лабораторне дослідження показало, що в неї був цей збудник, і її автоматично зараховують до жертв COVID-19. Думаю, коли мине ця ситуація, вони ще розберуться.

— Існує гіпотеза щодо зв’язку між високим рівнем захворюваності і масовою вакцинацією від грипу, яку нібито проводили нещодавно, зокрема, літнім людям у північній Італії. Що думаєте про це?

— Замало таких країн, де вакцинацію від грипу робили хоча б понад 70% населення. Але знаю, що вакцинацію від грипу ще на початку пандемії ВООЗ пропонували робити разом з вакцинацією від пневмококової інфекції саме з метою протидії пневмоніям грипозної і пневмококової етіології. Щоб зручніше було диференціювати типи пневмоній у пацієнтів, якщо буде така собі мікс-інфекція.

— У чому ж особливість цього вірусу, що він так стрімко і нещадно вражає саме легені?

— Це властивість цього вірусу. Він має такі рецептори, які полюбляють саме клітини, розташовані в легеневій тканині. В них є фермент специфічний, на який реагує цей вірус і прикріпляється до них, потрапляючи в легеневу тканину. Він тропний саме до цієї тканини.

Загадка, яку вчені мають ще розкрити – чому в одній родині хтось хворіє, а інший – зовсім ні. Перший інфікований з Чернівецької області захворів, а його дружина – здорова, хоча вони й подорожували, і жили разом. Багато залежить від стану кожного організму.

— За законами епідемій, скільки вірус ще буде циркулювати?

— Якщо говорити про всю земну кулю, то вважається, що поки 70-80% населення не перехворіють, вірус буде циркулювати. Це не значить, що всі мусять перехворіти протягом місяця, процес може тривати 1-3 роки. Вірус буде циркулювати взимку в нашій півкулі, коли у нас літо – в південній, і так, можливо, роками. А коли людство отримає імунітет, вірус стане рутинним і викликатиме одне з респіраторних банальних інфекційних захворювань на кшталт тих, що спричиняють аденовіруси, риновіруси. Зрештою, ми знаємо й 4 види коронавірусів, які викликають у нас просто легкі симптоми респіраторного захворювання.

— А поки заспокойте нас, будь ласка: українська система охорони здоров’я поки ще здатна з ним впоратися?

— Наразі ще – так. Система може давати збої, коли доведеться госпіталізувати більше 10-12 тис. пацієнтів. Сьогодні лікарні поки справляються, будемо сподіватися, не дійдемо до колапсу.