Лікарня – це найбезпечніше місце в Італії, у нас – навпаки

У квітні група українських медиків побувала з гуманітарною місією в Італії, яка вважалася на той час епіцентром спалаху коронавірусу в Європі. У групі з 20 осіб був і лікар-реаніматолог із Чернівців Микола Рихліцький. Сьогодні він поділився з кореспондентом Укрінформу своїми враженнями від побаченого за кордоном і розповів про українські реалії боротьби з коронавірусом.

— Чи були міністерством або органами місцевої влади після того, як група українських медиків повернулася з Італії, організовані якісь семінари для передачі набутого досвіду нашим лікарям?

— Коли я повернувся з Італії, то наш профільний департамент ОДА організував кілька майстер-класів, лекцій, на яких я виступав. Але після кількох таких заходів і моїх виступів у ЗМІ, мене чомусь перестали запрошувати на подібні лекції. Просто я відкрито розповідав про ту прірву, яка існує між українською та італійською системами охорони здоров’я. А більше нічого не було організовано.

Крім того, 10 із 20 медиків, які їхали з нами в Італію, працюють у відомчих лікарнях МВС і фактично не лікують хворих на коронавірус. Лише один із цих десяти мав відношення до інфекціології, усі решта — лікарі суміжних спеціальностей. Від МОЗ до Італії поїхали також 10 медиків, з яких лише я і ще один лікар безпосередньо працюють із хворими на COVID-19. І хоч в Італії далеко не найкращий медичний захист пацієнтів у Європі, та навіть до їхньої системи нам іще тягнутись і тягнутись.

— У чому це проявлялося?

— Та практично в усьому. Від сучаснішого і якіснішого обладнання до, на перший погляд, дрібних але важливих деталей, як-от правильне носіння захисних масок. Якщо носити маску із клапаном видиху, то потрібно поверх неї або під нею одягати ще і звичайну медичну маску. Бо клапанна маска захищає лише того, хто її носить, але не оточуючих. Також у лікарнях розроблені й розмальовані відповідними стрілками та кольорами схеми руху для медиків лікарні. Саму лікарню ділять на відповідні зони, все це чітко зображено та відмежовано.

— Якщо повертатись до коронавірусної хвороби, чи поповнились ваші знання про неї під час перебування в Італії?

— Звичайно. Я укорінився у своїй думці та переконався, що в Україні відсутня епідеміологічна служба як така. А в Італії вона дуже чітко спрацювала. Вони так організували свої медичні заклади, що найбезпечніше місце в Італії — це лікарня. У нас все навпаки. Лікарня стала найнебезпечнішим місцем і для пацієнта, і для його родичів, і для медиків. У нас броунівський рух вірусу – всередині лікарень. Немає розмежування, нема напрямків руху. Хіба те, що наші лікарі, начитавшись, побачивши в інших країнах, самі для себе організували і зробили, те й маємо. А щоб якесь чітке спрямування наших дій, – цього нема.

— Наші медики часто говорять про велику різницю у тривалості отримання результатів ПЛР-досліджень в Україні та за кордоном.

— З власного досвіду можу підтвердити. В Італії я отримав результат протягом 24 годин. По поверненню до України мені робили дослідження 6 діб. Результат виявився негативним. Але за цей час очікування я міг би заразити усіх своїх рідних, колег із двох лікарень, де зараз працюю, своїх неінфікованих пацієнтів, яких обслуговував. А якщо говорити про пацієнта з критичною формою перебігу хвороби? Ми ж не можемо призначити йому лікування від коронавірусу, не маючи підтвердження його інфікування. За цей час людина може й померти.

— Як гадаєте, причина – лише у кращому обладнанні в тій же Італії чи в чомусь іще?

— В обладнанні й у руках. Брак і одного, й іншого. Не вистачає кадрів для швидкого та якісного проведення досліджень. Фактично, ми не були готові ні до чого. Єдине, що вчасно зробили – це ввели карантин.

— А з послабленням карантину може знову зрости кількість нових випадків інфікування COVID-19?

— З одного боку, неможливо проконтролювати дотримання самоізоляції великої кількості контактних осіб. Не кажучи вже про підтверджених хворих, які лікуються амбулаторно. Тому ріст хворих можливий. Але з іншого боку, в нас бракує реагентів, не вистачає рук, щоб робити більше досліджень. А відтак, офіційна статистика навряд чи підвищиться.

— Знаю, що в Україні де факто лікування від коронавірусу частково покриває держава, а частину ліків пацієнти чи їхні родичі купують за власний кошт. А як лікують таких хворих в Італії?

— У нас приблизно 30% вартості лікування покриває держава, а 70% – це кошти пацієнтів. В Італії усе повністю покриває держава. Незалежно від соціального статусу чи віку, чи наявності шкідливих звичок, або супутніх хвороб тощо.

— Чи не було в Італії після початку епідемії масових звільнень лікарів? Як вони вирішували проблему браку кадрів?

— Не чув про звільнення, чув про заохочення, преміювання, про переманювання з південних регіонів у північні, де було більше хворих. А про звільнення – ні.

— Чи підтримуєте після повернення в Україну зв’язок із кимось з італійських колег? У них наразі ситуація покращується?

— Ситуація в Італії почала покращуватись ще з другого тижня нашого перебування там. І зараз продовжує.

— Як гадаєте, чи немає у нас потреби запрошувати когось з італійських або німецьких медиків до України для допомоги нашим медикам?

— Якщо говорити про лікарів, то у нас достатньо і своїх. Просто потрібно, щоб лікарні, які не були переформатовані під опорні для лікування хворих на коронавірус, й їхні головні лікарі дозволяли своїм працівникам допомагати у боротьбі з коронавірусом. Бо зараз існує таке неофіційне попередження нашим колегам, що у разі їхньої допомоги опорним лікарням, вони можуть позбутися свого основного місця роботи. Ось це проблема.

— На початку пандемії нашим лікарням більше допомагали волонтери і меценати. Чи щось змінюється зараз? Відчуваєте більшу підтримку держави?

— На прикладі наших лікарень я не відчуваю суттєвих змін. Наші місцеві органи виконавчої влади звітують лише про допомогу від волонтерів, а від влади допомоги мало. Єдине, що сподобалося, це рішення Чернівецької міської ради доплачувати медикам, які борються з коронавірусом, досить потужні премії. Обласна влада таких рішень не ухвалювала.

— А після цього стимулювання – не почали активніше приходити випускники наших медичних вузів чи лікарі з приватних клінік?

— Наприклад, в обласній нашій лікарні на місце двох звільнених медиків прийшли два молоді спеціалісти, нещодавні випускники. У міській лікарні на місце чотирьох лікарів, які «випали» через хворобу, прийшли на допомогу я і ще один лікар. Ми працюємо за сумісництвом.

— Чи відрізняється алгоритм виявлення та госпіталізації хворих із коронавірусом в Італії й Україні?

— Наскільки я знаю, то алгоритм дій приблизно такий самий. Єдине, що у нас був момент, коли всі міські лікарні Чернівців були переповнені «важкими» пацієнтами та хворими середньої важкості. Тоді «швидка допомога» могла просто не виїхати на виклик до хворого. Але, на щастя, зараз лікарні вже трохи розвантажились, і все працює, як і раніше. Місця наразі є.