Людмила Батуро: «Людей мотивує відчуття успіху»

Волонтери – важлива складова громадянського суспільства в цілому та розвитку неурядових організацій зокрема. 

В рамках місячника «Кадри вирішують все» ми вирішили не обмежуватися досвідом України і поспілкувалися з Людмилою Батуро, кураторкою Мінського хабу архітекторів майбутнього в 2017-2018 роках і учасницею «Стипендіальної програми для громадянського суспільства країн Східного Партнерства» про те, як успішно розвивати діяльність організації, що складається винятково із волонтерів.

— Розкажіть, будь ласка, про Мінський хаб архітекторів майбутнього. Що це за ініціатива?

— Мінський хаб архітекторів майбутнього виник три роки тому. Це молодіжна організація, що складається із людей різних професій, – архітектура, мистецтво, ІТ, – які вже досягли певного рівня в своїх сферах діяльності. Нас об’єднує прагнення діяти на користь білоруського суспільства і залучати до цього молодь.

Хаб є частиною всесвітнього співтовариства Global Shapers, створеного Всесвітнім економічним форумом. Ми дотримуємося принципу відкритості. Кожного року оголошуємо набір і залучаємо декілька нових волонтерів, котрі впродовж певного часу проходять випробувальний період. Якщо вони проявляють активність і включаються в роботу, стають членами хабу. Потенційні учасники мають розділяти наші цінності.

— Які основні напрямки діяльності хабу?

Серед наших безпосередніх інтересів зараз – створення дискусійних майданчиків на актуальні політичні, соціальні й економічні теми. Перша зустріч була півроку тому і стосувалася інструментів інвестування, криптовалют і диверсифікації доходів молоді. Впродовж другої зустрічі обговорювали приєднання Білорусі до Болонського процесу. Одним із завдань хабу ми вважаємо актуалізацію важливих питань у свідомості білоруської молоді.

Також робимо багато освітніх проектів. Наприклад, ми були першими, хто в Білорусі провів неконференцію «EdCamp» для викладачів шкіл, коли вони збираються і самі визначають тему, порядок денний, спікерів і в такій неформальній атмосфері обмінюються досвідом. Цієї осені плануємо провести другий «EdCamp».

Ми прагнемо налагоджувати міжсекторальний діалог громадянського суспільства, бізнесу й влади. У нашій команді є учасники із потужними науковими напрацюваннями, тому хочемо розвивати дослідницький напрямок, аби суспільство отримувало актуальну інформацію, а також щоб приносити в Білорусь унікальний міжнародний досвід та експертизу. Однак цей напрямок у нас тільки зароджується.

— Як організована робота всередині хабу?

— У нас є чітка структура, запропонована Всесвітнім економічним форумом. Кожного року ми обираємо куратора з числа членів хабу, які працюють із нами більше року. Впродовж перших трьох місяців він вступає у свої обов’язки, а попередній куратор ознайомлює з ситуацією та передає справи. В серпні-жовтні вибраний кандидат їде на всесвітню зустріч кураторів. Це гарний спосіб надихнути, дати йому нові ідеї, контакти, можливість поділитися досвідом, зрозуміти, що проблем не варто боятися, показати історії успіху.

З вересня куратор розпочинає активну роботу. Вона побудована на основі робочих груп. Ми розуміємо, що нас багато і ми маємо різні інтереси. Раз на рік зустрічаємося для проведення стратегічного планування. На сьогодні в нас уже є нові люди, які прийшли з останнього набору. Ми розповідаємо про результати і пропонуємо подумати, чим будемо займатися в майбутньому. Після обговорення, як правило, 3-4 ідеї отримують найбільшу кількість голосів і стають пріоритетними на наступний рік. Навколо них утворюються робочі групи. Люди обирають, до якої із них приєднатися. Можна долучитися до максимум двох груп, щоб не розпорошувати зусилля. Призначається лідер групи, котрий звітує куратору про результати щомісяця. В куратора є заступник – віце-куратор, обраний разом із ним. Під час прийняття рішень у них трохи більше повноважень, ніж у звичайних членів. Але, як правило, всі рішення приймаються більшістю.

Коли організація волонтерська, дуже важливим є тімбілдінг, аби в людей виникала довіра та бажання спільно працювати. Ми не мотивовані зарплатнею. Щоб підтримувати рівень співпраці, щомісяця проводимо зустрічі членів хабу: обговорюємо важливі питання, ділимося напрацюваннями.

— Чи всі учасники хабу є волонтерами?

— Так, ніхто з нас не отримує зарплатню. Ми вважаємо, що поки достатньо успішно розвиваємося на волонтерських засадах. В майбутньому, якщо буде більше проектів, можливо, виникне потреба в особі, котра отримуватиме зарплатню, щоб приділяти більше часу діяльності хабу. Зараз у нас 16 активних членів. Ми вважаємо, волонтерство – це правильно і в дусі наших цінностей: коли успішні в своїх сферах люди прагнуть зробити щось для суспільства і роблять це безкоштовно.

— Як часто ви залучаєте нових волонтерів?

— У нас є кістяк, який із нами вже декілька років. Щороку ми оголошуємо додатковий набір і, як правило, до нас приходить 12-15 людей, згодом частина з них відсіюється – із 15 волонтерів залишається близько п’яти. Активна участь у діяльності хабу – обов’язкова умова. Ми постійно оновлюємося, і це дуже правильно: люди, які приходять, надають позитивний імпульс і приносять нові ідеї.

— Як мотивуєте членів хабу?

— Більше всього людей мотивує відчуття успіху: коли ти до чогось довго готувався, а потім спостерігаєш позитивний результат. Наприклад, той самий «EdCamp»: ти бачиш вчителів, які вважають захід корисним, які отримали новий досвід. Після успіху люди по-новому ставляться до своєї роботи, з новою силою починають займатися проектами.

Також як мотивацію можна розглядати членство у Всесвітній мережі архітекторів майбутнього. Учасники додають цей аспект у резюме, відвідують заходи Всесвітнього економічного форуму, знаходять нові контакти. Але передусім головна мотивація – бажання змінити щось у країні. Це те, що спонукає приєднуватися до нас.

Більшість населення вважає, що суспільні проблеми мають вирішувати депутати. Однак волонтерство все більше поширюється в Білорусії. Люди підключаються до програм Еразмусу (програма Європейського Союзу Erasmus+, – ред.), здобувають новий досвід і повертаються з новими ідеями. Останнім часом на волонтерські позиції приходить більше заявок. Але все одно ми поки не можемо оцінити це як широкомасштабне явище.

— Як створити новий хаб архітекторів майбутнього?

— Щоб створити хаб, потрібно відправити заявку на Всесвітній економічний форум. Саме вони надсилають процедури й проводять попередні співбесіди. Після схвалення можна розпочинати процес набору людей і використовувати логотип архітекторів майбутнього. Вас вносять у список, який зберігається в Женеві, з’являється можливість подавати заявки на зустрічі Всесвітнього економічного форуму, брати участь у соціальних конкурсах. Це достатньо формалізований процес, зосереджений в Женеві, однак менеджери співтовариства відкриті й завжди раді новим учасникам.

— На вашу думку, як досвід волонтерства може вплинути на професійне зростання?

— Волонтерську діяльність у пострадянських країнах досі недооцінюють. В ЄС волонтерство часто стає першим кроком на кар’єрному шляху. Молодь обирає професію, попередньо спробувавши себе в ролі волонтера у цікавій для них сфері. Волонтерство – унікальна можливість отримати професійний досвід, потренуватися проходити співбесіди. Це можливість розширити контакти, отримати рекомендації для роботи. В розвинутих країнах ці речі активно використовуються, люди розуміють важливість соціального капіталу, унікального професійного досвіду, який вони отримують як волонтери. У пострадянських країнах люди не звикли, що вони можуть щось винести із волонтерської діяльності. Вони не розуміють, що багато людей виходять із університету з пустим резюме і їм немає що запропонувати роботодавцю.

— Якою була ваша діяльність на посаді куратора Мінського хабу архітекторів майбутнього?

— У 2017 році в рамках «Стипендіальної програми для громадянського суспільства країн Східного Партнерства» я написала проект, спрямований на організаційний і професійний розвиток хабу як поточний куратор. Тоді в нас була нова команда, й ми практично не знали один одного, в нас не були налагоджені бізнес-процеси, у кожного різне бачення, куди має рухатися хаб. У стипендіальній програмі я побачила можливість розвинути нашу діяльність і виділила для себе два завдання: перше – розвиток професійних навичок членів хабу, друге – просування хабу серед потенційних стейкхолдерів і бенефіціарів.

Як у молодої організації, в нас було багато проблем із розвитком: команда погано скоординована, ми маловідомі, відсутня стратегія розвитку і чітке бачення подальшої діяльності. У рамках стипендіальної програми я запросила ментора, який допоміг розвинутися організаційно і знайти потенційних партнерів. Ми провели стратегічне планування та оцінку того, що відбувається в хабі, визначили точки зростання. Завдяки йому прописали пріоритетні напрямки та те, що нам потрібно покращити для ефективної роботи. Ми все-таки люди з різних сфер: хтось працював у бізнесі, ІТ, хтось – у некомерційному секторі, тож не знали, як створити команду чи реалізувати проект. Ми проводили тренінги з мистецтва переговорів, встановлення соціальних зв’язків, розробили низку брендових матеріалів, прописали стратегію зовнішньої комунікації.

Після цього організували подію, щоб популяризувати діяльність хабу, де розповіли всім зацікавленим про нас. Щоб не бути нудними, зробили це у вигляді вікторини з історії Білорусії, культури, мистецтва, а остання тема стосувалася Мінського хабу. Люди могли розважитися і заодно дізнатися більше про нашу діяльність. Саме такий вільний формат дозволив залучити представників із різних сфер. Тому стипендіальна програма стала поштовхом для розвитку організації. Саме після проекту ми запустили дискусійний клуб, написали декілька заявок, частина з яких вже отримала позитивні відгуки.

— Як у хабі приймаються рішення?

— Прийняття рішень у хабі – доволі складний процес, оскільки всі учасники самостійні, успішні професіонали. У кожного з них є своє бачення, що потрібно робити, є власні ідеї, які вони прагнуть реалізувати. У нас немає чіткої організаційної структури, де одна особа приймає всі рішення. Через це потрібно домовлятися, а це складно, оскільки всі хочуть відстояти своє бачення та проштовхнути власні ідеї. Однак, на мою думку, це невідворотній процес у горизонтальній організації, де всі рівні. Крім того, це дає нам додатковий запал і розвиває навички переговорів.