Ми не втримали епідемію, так би мовити, «за хвоста» — і наразі не встигаємо за перебігом подій

Днями україномовний науково-популярний онлайн- журнал «Куншт» опублікував мегасоковиту і точну статтю під назвою «Вони дочекалися, або чому COVID-19 перший, але не останній». Авторка – зоолог Наталія Атамась. Детальніше — тут.

Читаєш – і, що називається, волосся стає дибки. Віруси співіснують з різними видами кажанів – потім переходять на тварин, і через них – призвичаюються проникати до людського організму. А втім, варто  заспокоїтись і замислитись про питання, які порушує Наталія Атамась. Насамперед, йдеться про глобалізацію та спроби розвернути її назад (це неможливо), про волання науковців та ігнорування широкими колами в усьому світі їхніх попереджень, про те, як нам мешкати на Планеті далі, адже спалах подібних інфекцій – очевидно не останній. І не перший: війна світу вірусів з людством не з COVID-19 почалася. Вірус Хендра. Вірус Ніпах. Ебола. Марбург. SARS. MERS. Денге. Чикунгунья. Геморагічна лихоманка Крим-Конго (так-так, український Крим). «Усі вони лише чекали свого часу. Здається, дочекалися…» — пише Наталія Атамась. Укрінформ звернувся до вченої з проханням про інтерв’ю… 

Пані Наталіє, у своїй статті ви намалювали апокаліптичну перспективу для людства. Чи є якісь інші варіанти?

— Порозумнішати, нарешті. Адже ця пандемія – не найтяжчий можливий варіант. Від COVID-19 вмирає приблизно 1-3% тих, хто захворів. Від деяких інших «людських» коронавірусів вмирає більше. Але пандемія викрила дуже багато вад у нашій організації науки та її фінансування, у процесі створення та клінічних випробувань вакцини, нових методів лікування. От вам приклад: коли у 2003 році зупинили епідемію SARS, викликану близьким родичем нинішнього коронавірусу, то за деякий час припинили спроби створити вакцину від нього. Вирішили, що за дорого це та невигідно, адже небезпека пройшла. Якби ми зараз мали цю вакцину, можливо вона спрацювала б і проти COVID-19, або спростила б створення специфічної вакцини, яка потрібна просто зараз.

Ми не втримали епідемію, так би мовити, «за хвоста» — і наразі не встигаємо за перебігом подій.

Сподіваюся, будуть зроблені певні висновки, адже попередити пожежу набагато легше і дешевше, ніж потім її гасити. Вже зараз вчені випробовують нові варіанти співпраці та організації робіт, аби якнайшвидше розібратися з COVID-19 – винайти вакцину або ефективне лікування.

Людство у минулому перебороло, чи помістило «за грати», страшні хвороби – чуму, оспу, холеру… Ясно, що в їхніх збудників зовсім інша природа. Але ж проти вірусів медицина бореться уже 100 років – і практично нічого істотного не може вдіяти. Чому так? Чи є надія?

— Віруси дуже різні і часто дуже мінливі. Деякі ми вивчили дуже добре і розібралися, що необхідно для того, аби їх зупинити. Але візьмемо грип. Скільки його не вивчай, але щороку штам, від якого роблять сезонне щеплення, трохи різний, бо грип постійно мутує, змінюється. Ми знаємо, яким чином це відбувається, ми багато знаємо про грип, але ми не можемо запобігти виникненню нових, у тому числі вкрай небезпечних його різновидів, таких, як «пташиний», «гонконгський» грип і тому подібне. Його, як віспу, не винищиш і не посадиш у клітку. Окрім того, нові віруси, джерелами яких є дика природа, еволюціонують і пристосовуються до нових хазяїв та шляхів передачі, і ми маємо справу з наслідками. У еволюціоністів є гіпотеза Червоної Королеви. У Льюїса Керола, в «Алісі у Задзеркаллі», Червона Королева каже: «Необхідно бігти щодуху, щоб залишатися на одному і тому ж місці». Ця фраза точно описує еволюційну «гонку озброєнь» між будь-яким паразитом та його хазяїном. У нашому випадку вона відображає стосунки людства та вірусів. Ми вводимо у певні прийнятні рамки один вірус, як ВІЛ, наприклад, але виникають нові захворювання, ми маємо боротися вже з ними. Аби бути постійно готовими до нових викликів, наука та системи охорони здоров’я людства мають нестись вперед не просто «щодуху», а «удвічі швидше».

Є така думка, що ледве ще не до часу створення першої вакцини вірус вже мутує — і від нового штаму щеплення буде неефективним. Наскільки виправдані подібні побоювання у випадку РНК-вірусів? 

— Знову таки, РНК-віруси дуже різні. Я не вірусолог, але загалом налаштована оптимістично. Зокрема, коли у 2009 році почалася пандемія грипу H1N1, виробники вакцин проти звичайного сезонного грипу доволі швидко перебудували своє виробництво під моновалентну пандемічну вакцину.  А це була саме зміна штаму. Наразі розробка вакцин пішла далеко вперед у порівнянні з 2009-м, наразі найкращі наукові та виробничі групи світу пробують різні варіанти вакцин та лікування. Проблема у тому, що у нас немає жодних готових вакцин від людських коронавірусів, нема аналогів. Вакцини та терапія випробовуються під час пандемії, яка вже тут і палає.

Covid-19 сильно відрізняється від «попередників», в чому його особливість? Цей вірус мутував сам (причина – кажани?) чи все таки «втік з лабораторії»?

— Фейк про те, що Covid-19 ніби-то був створений у китайській лабораторії, а потім з неї «втік», дуже полюбляють різні конспірологи та російські ЗМІ. Наразі його спростовано беззаперечними науковими дослідженнями. Вірус має природне походження, природнім резервуаром його є кажан, і у подальшому еволюціонував він у природному середовищі. Наразі є дві гіпотези, де саме він мутував. Згідно першої, він перейшов від кажанів до панголінів, і мутував у них. Згідно іншої, він, перейшовши від кажанів, а, можливо, іншої тварини, до людей, певний час існував у людській популяції, а потім мутував і став небезпечним.

Особливості, які зробили його таким – зміна певних амінокислот у структурі білків вірусу, які допомагають йому зв’язуватись з відповідними рецепторами у клітинах легень, а потім проникати у середину та заражувати їх.

А послабнути Covid-19 може, стати іншим? Перестати бути таким заразним чи небезпечним, перейти в розряд «звичайного грипу», яким люди звикли хворіти? Наскільки це ймовірно?

— Наразі складно відповісти на це запитання саме щодо COVID-19. Віруси ведуть себе по-різному. Є моделі, які дійсно демонструють зростання вірулентності («заразності». — Ред.) вірусів на початковій стадії взаємодії з новим господарем, а у подальшому еволюція починає працювати у бік зменшення небезпеки зараження та передачі. Деякі збудники також з часом еволюціонують у бік зменшення летальності для своїх хазяїв, інші, наприклад та ж віспа – ні. Треті еволюціонують у бік зростання вірулентності. Загалом, це залежить від великої кількості факторів, у тому числі від характеристик популяції «хазяїв».

Як щодо України? Наскільки відомо поруч із нами «живе» вірус геморагічної лихоманки Крим-Конго. Що про нього відомо, до яких небезпек варто готуватися? 

— У нас в Україні доволі багато небезпечних інфекційних захворювань, які мають «вогнища» у дикій природі. Це означає, що вони чітко локалізовані у просторі. Має сенс регулярно моніторити їх поширення, через моніторинг їх хазяїв та носіїв – кліщів, бліх, гризунів. До таких захворювань відноситься туляремія, лептоспіроз, кліщовий енцефаліт, кліщовий бореліоз. У Криму до цього додаються марсельська лихоманка, лихоманка Ку та геморагічна лихоманка Крим – Конго. Остання особливо небезпечна, але, на щастя, поки її випадки одиничні і вкрай рідкісні, зафіксовані на Керченському півострові, можливо тому, що один з двох видів кліщів роду Hyalomma, які є переносниками цього захворювання, розповсюджений саме там. Загалом з лихоманкою Крим – Конго нам поки щастить, у сусідніх південних областях Росії – Ростовській, Астраханській і так далі вона фіксується частіше. Найбільшу небезпеку серед інфекційних зоонозних захворювань для України все ж таки поки несе сказ.

Проблема таких зоонозних (ті, що передаються людині від тварин, птахів та комах. — Ред.) захворювань, що їх спалахи та поширення майже завжди залежать від тонкої рівноваги між умовами навколишнього середовища, біологією носія, наприклад, того ж кліща чи блохи, та популяційними процесами у «господарів» носія, зокрема, гризунів чи великих копитних. Класична історія – це стрімке поширення кліщового бореліозу, або хвороби Лайма, у Сполучених Штатах. Смішно, але щодо нього теж були підозри, що він вирвався з американської секретної лабораторії, або американська «воєнщина» спеціально випустила зараженого кліща у рамках нелюдських експериментів над власним населенням. Звісно, що справа було не у цьому маренні конспірологів, а в різкому збільшенні щільності у природі основних носіїв кліща-поширювача  — білохвостого оленя та деяких мишовидних гризунів. Але розбиратися у складних взаємозв’язках різних організмів та умов середовища у природі, аби виявити звідки пішов спалах захворювання і за яких умов він почне поширюватись, набагато складніше, ніж видумати ідіотську історію у дусі голивудського бойовика.

Зараз за кількістю хворих у світі на першому місці США — більше 300 тисяч. Але, наприклад, в Німеччині близько 70 тисяч хворих і 1500 смертей. У Франції хворих так само близько 70 тисяч, але більше смертей – понад 8 тисяч (цифри по США, Німеччині, Франції — станом на 10:00 06.04.20). Може здатися, що коронавірус поводить себе по-різному в різних країнах. Це так?

— Я думаю, що така різниця на даному етапі викликана скоріше особливостями підрахунку заражених та хворих у різних країнах, а також інтенсивністю карантинних заходів на першому етапі епідемії.. Але з часом не виключено, можуть з’явитися і якісь регіональні особливості протікання хвороби. 

Ви, загалом, вірите в можливість людства перемогти у війні проти світу вірусів?

— Перемогти – ні. Співіснувати – так.