Ми втратили інтерес до співпраці з Усиком

Сергій Василюк, музикант, лідер рок-гурту "Тінь Сонця"

Ми розмовляємо із Сергієм Василюком в Ужгороді, під час патріотичного фестивалю "Карпатська Україна". Вдень Сергій співає на початку історичного дискусійного заходу гімн ОУН "Зродились ми великої години", на вечірньому концерті фесту "Тінь Сонця" – хедлайнери – виконують як свої відомі хіти, так і новий – "Останні ночі без тебе" разом із Христиною Панасюк.

Ми говоримо зі Сергієм Василюком про знакові пісні гурту, про їхні справжні сенси. Також під час розмови з музикантом дізнаємося, чому насправді гурт припинив співпрацю з відомим боксером Олександром Усиком і той перестав виходити на ринг під пісню "Козаки".

НАЦІОНАЛІСТИ НЕ СЛУХАЮТЬ УКРАЇНСЬКУ МУЗИКУ

— Сергію, хотіла би почати розмову з питання про одну з найзнаменитіших пісень вашого гурту – "Козаки", бо саме завдяки їй пересічний слухач вас ідентифікує, власне. Адже, правду кажучи, не всі в країні настільки патріотично налаштовані, аби бути знайомими більш детально із вашою творчістю, на жаль…

Багато хто з націоналістів, які захищають українську музику, самі її не знають

— Я вам більше скажу: навіть багато хто з націоналістів чи, як ви кажете, патріотично налаштованих українців, мало знайомий із нашою творчістю, та й загалом – з українською музикою. От захищати її – так! Боротися проти засилля російського шансону, року чи попси – так! Але от знати своє, українське – уже чомусь ні.

— Цікава заувага…

— Я неодноразово з цим стикаюся, і мені з того тим більше дивно! От можна просто зараз піти і зробити соціологічне опитування серед націонал-патріотичних організацій. Просто спитати, а які пісні "Кому вниз" ви слухаєте? Або "Вія"? А чи знаєте таких співачок, як сестри Тельнюк, узагалі?

— Будуть кліпати очима у відповідь, гадаєте?

— Ну… От ви спитайте!

— Давайте це залишимо соціологам. Хоча думаю, що хіт "Козаки" таки впізнають. Бо навіть, якщо люди з творчістю "Тіні сонця" зовсім не знайомі, і Сергія Василюка з тисяч не впізнають, то хоч один бій боксера Усика все ж бачили… А зараз іще й збірна з футболу під цю вашу пісню виходить!

— Ну, в цьому сенсі – то так, упізнають. Просто, хотілося б, аби українці більше цікавилися творчістю українських гуртів, бо ми інакше не переможемо своїм українським контентом російське засилля, якщо самі цього контенту навіть не знатимемо.

МИ СПІВПРАЦЮВАЛИ З УСИКОМ ДО ЙОГО ВИСЛОВЛЮВАНЬ ПРО КРИМ ТА БРАТНІ НАРОДИ

Так а що ви хотіли дізнатися про "Козаків"?

— Цікавить, як ця пісня була створена, напевно ж, не для боїв Усика вона писалася…

— Абсолютно! Взагалі, вона писалася ще 2004 року. Був тоді такий гурт "Другий подих" із Кам'янського (колишній Дніпродзержинськ), вони грали дещо схожу на нашу музику, і якось вони сконтактували з нами, бо потребували "розкрутки" в Києві. Я тоді, прослуховуючи їхній альбом, уперше почув "Козаків", то була одна з пісень у тій збірці. Ми витягли їх у Київ, вони зіграли кілька концертів, а потім гурт припинив своє існування – років за два. Але їхній лідер Кирило Момот, який і є автором пісні (власне, музики на слова, які написав його батько), долучився до нашого гурту, і так вона стала нашою. Ми в "Тіні Сонця" зробили оновлене аранжування з бандурою і скрипкою, і пісня отримала таке характерне звучання, за яким відома зараз. Перший запис був зроблений у 2006-му, пісня пізніше увійшла в альбом "Полум'яна рута", а зараз вона добре відома серед наших шанувальників. І не тільки, як ви помітили.

— І ви майже на кожному концерті її виконуєте?

— Так, це така добра традиція. Інколи ми нею починаємо, щоб людям було зрозуміліше, хто приїхав, інколи завершуємо концерти.

— Вона знакова, це ясно!

— І як ми одного разу дізналися – не тільки для нас. Нам просто стало відомо, що український боксер Олександр Усик почав під неї на ринг виходити.

— Цікаво: виходить, у вас, як у авторів, спочатку дозволу на використання не попросили?

— Загалом, так, ми постфактум дізналися, що Усик виходить під "Козаків". Як нам стало пізніше відомо, зі слів менеджерів Усика, свого часу цю пісню боксер вибрав із 10-ти пісень, які йому запропонували. І хоча ми дізналися про цей вибір постфактум, ми були йому раді, у нас із Усиком навіть почалася певна співпраця: нас запросили на "Арену Львів" для виконання цієї пісні й гімну України в 2014 році перед боєм.

Звичайно ж, завдяки Олександру Усику пісня "Козаки" стала популярнішою. Автор пісні Кирило Момот був зацікавлений у тому, щоби отримувати якісь роялті за її використання, і став дедалі гучніше про це заявляти представникам Усика. Але Усику це не сподобалося, і на початку 2016-го року з'явилося його скандальне інтерв'ю, де він зневажливо назвав нас "комерсами", це здивувало навіть його співбесідника-журналіста! Усик тоді сказав, що, мовляв, ми маємо визначитися, – займаємося ми творчістю чи заробляємо гроші. Це, у свою чергу, викликало у нас сарказм, оскільки сам Усик активно займається не лише боксом, а й зйомками в рекламі.

Оце слово "комерси" найбільше зачепило Кирила Момота, і він, фактично, через своїх посередників, заборонив Усику виходити на ринг під цю пісню. Після того вже на мене, як лідера гурту, вийшли менеджери Усика і попросили залагодити цей конфлікт у той чи інший спосіб. Спершу я таки був на це налаштований. Але коли побачив інше інтерв'ю Усика, де він говорив, що "Крым – это Крым", що не розділяє «наші народи, бо ми – слов'яни», то я просто втратив інтерес до співпраці з цим боксером із міркувань власної репутації.

— То як – ви просто забрали в Усика цю пісню?

— Я не забирав. По суті, ми не продовжили співпрацю. А пісня й після Усика живе своїм життям. Вона і до нього добрі позиції мала, і зараз – непогані. Під неї виходила на Євро-2016 українська збірна з футболу.

— Що у ній є таке, у цій пісні?

— Думаю, мелодія особлива – чіпляє і тримає. Ну, і досить простий текст – у порівнянні з іншими нашими піснями.

ЩОБ ПОТІМ НЕ ХОВАТИ СИНІВ, МАТЕРЯМ ТРЕБА ПРАВИЛЬНО ОБИРАТИ ВЛАДУ

— Якщо вже ми про творчість так детально заговорили – то перейду до іншої вашої пісні, яка так само стала знаковою, щоправда, зовсім не з таким посилом, як у "Козаків". Маю на увазі "Ніколи не плач", що стала символом Майдану в 2014-му…

— Це уже моя пісня, авторська. Вона, загалом, присвячена бою під Крутами. Але, на жаль, стала дуже актуальною у 14-му…

— Там такі слова, які чіпляють кожну українську жінку, тим більше сьогодні, коли матері вже п'ять років ховають синів. Я про "ніколи не плач, рости козаків, бо ще вистачить всім нам цієї борні". Боляче, знаєте, це усвідомлювати…

— Ця пісня писалася як присвята бою під Крутами, за рік до нинішньої війни, ще у 2013-му. Ну, а нашим матерям я би радив просто більш правильний політичний вибір робити – щоб потім не ховати синів. Щоби у нас в державі змінювалася система, треба робити так, аби весь наш устрій був здоровіший. Якби так було в 14-му і задовго до того, тоді не було би війни, на яку зараз треба відправляти синів.

МИ ЯК КРАЇНА ВСТОЯЛИ ЗАВДЯКИ ДОБРОВОЛЬЦЯМ І ОЛІГАРХАМ!

— Сергію, ви от, наче, маєте таке уявлення, як треба цю систему змінювати – адже кілька разів брали участь у виборах, здається, від "Свободи". Чи найближчим часом знову плануєте похід у владу? Серед співаків же це зараз тренд – от колега ваш у президенти мітить…

— А знаєте, це ідея: мені вже є 35 років, я вже теж можу ( сміється ).

— Збирайте мільйон – і вперед!

— Якщо я назбираю мільйон, то, повірте, знайду, де його подіти. Наприклад, зроблю на ці гроші якісний тур Україною, якомога більше міст захоплю. А щодо походів у політику, цей досвід дозволив мені для себе дещо зрозуміти.

Скажу вам таку цікаву річ. Ми як країна встояли свого часу завдяки хлопцям-добровольцям та олігархам. Коли почалася війна, то найсміливіші патріотичні хлопці пішли на фронт одразу – це були ті, для яких життя без України неможливе. І в той же час, на щастя та на жаль, нашою країною так само дорожать олігархи.

— А в якому сенсі – на щастя?

— У тому, що вони також без неї не можуть. Тобто, якби Путін захопив країну, вони би втратили Україну як свою базу, де вони роблять гроші. Тому олігархи могли допомагати армії, фінансувати батальйони, але це не значить, що система життєдіяльності України як держави від цього змінилася. Тому, що наша економіка так і лишається в руках кількох сімей, тому що суди у нас і надалі не працюють. Але це наша історична проблема, бо якщо говорити про те, як Україна виникла – маю на увазі голосування 1 грудня 1991 року – то це не значить, що всі українці раптом прийшли до якоїсь супер-свідомості і одночасно вибрали долю країни. Просто більшість вирішила, що їм на той момент так буде вигідніше. Маленький відсоток інтелігенції все це ініціював – інші підтримали, і комуністи в тому числі. Але й завдяки цим людям Україна тоді також відбулась. Так само, як і завдяки олігархам, – у 2014-му.

Ну й ще одне, що у нас не міняється – це низький рівень свідомості загалу.

Тому, відповідаючи на ваше питання – чому я йшов у політику і чи буду йти ще, – скажу так: я ішов туди, аби мати можливість змінити саме це, рівень свідомості. У мене були певні уявлення, як це зробити, та й зараз є.

Хочу сказати, що у цьому сенсі нема суттєвої відмінності між українцями Закарпаття чи Галичини: значна більшість все-таки залишається на низькому рівні свідомості, незважаючи на п'ятий рік війни. Люди собі думають: уже п'ятий рік іде війна, а лінія фронту не змінюється. Це значить що? Це значить, що обидвом сторонам так вигідно, вони не можуть або не хочуть просуватися далі.

ТА ТИ З 1983-ГО РОКУ, ЧОГО Я ЗА ТЕБЕ ГОЛОСУВАТЬ БУДУ!

— А кожен день війни – це мінус 2-3 життя…

— Так. І з цим треба таки щось вирішувати. І я в цьому сенсі на стороні тих, хто каже, що треба ці окуповані землі повертати. Але – повертаючись до рівня свідомості народу і до виборів. От ти говориш про свої ідеї з виборцями, а тобі у відповідь: "Та ти мені спочатку дорогу побудуй! Та хто ти такий! Та ти 1983-го року народження – а чого я буду за тебе голосувать?"

— Це цитати ваших розмов із виборцями, я так розумію?

— Так. А ще був випадок: даю, значить, свою агітку чоловікові, це Кіровоградщина, а він каже – добре, але я за вас голосувати не буду. Чому – питаю, ви щось таке знаєте про мене? "Та мені нічого про вас знати не треба, – відповідає. – Ви молодий, а це значить, що у владу йдете для того, аби скористатися моментом і заробити грошей, розкрадаючи наш бюджет". Питаю, чому у вас такі переконання, невже якби ви потрапили у владу, ви би так само робили? "Звичайно, робив би, – відповів той чоловік, – усі так роблять".

Отак. Наше суспільство досі голосує ідеологічно, я вважаю. Люди можуть розуміти, що і цей кандидат поганий, і цей – теж, але голосуватимуть за "свого" поганого: чи того, хто агітує за ЄС і НАТО, чи за того, хто наголошує на захисті російської мови.

— А як треба, по-вашому?

— А треба, на моє переконання, якщо серйозно, – аналізувати, як голосували ті кандидати, за яких ти збираєшся голосувати у минулих політичних сезонах. Чи збігалися їхні обіцянки з їх роботою? Якщо людина обіцяла одне, а голосувала за інше – то голосувати за неї вдруге, це вже, вибачте, плювок собі у вічі. Але, на жаль, це з роками чомусь у нас не робиться, тому ситуація не міняється – ми бачимо ті ж обличчя у владі.

Тому я, зокрема, краще буду займатися музикою, хоча я йшов у політику саме тому, що вважаю, – однією музикою нічого не зміниш. А мені хочеться змінювати!

Бо зараз, коли їздимо на Схід із концертами останнім часом, якось прикро і соромно стає.

— У якому сенсі?

— У тому, що ми приїжджаємо і даємо людям якусь надію, а в державі нічого не змінюється.

КОЗАЦЬКИЙ РОК – ЦЕ, МОЖНА СКАЗАТИ, УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РОК!

— Козацький рок — це термін, який пов'язують із вашим гуртом. Скажіть, це ваше ноу-хау ?

— Узагалі, це не власне наше формулювання. Так, зрештою, нашу музику свого часу назвали журналісти. Але подібні характеристики я чув й у стосунку до гурту "Кому вниз", і до «Гайдамаків». Тому тут треба, напевно, говорити про те, що козацький рок – це більше ідеологічний напрямок у музиці, а не, власне, музичний стиль чи щось на кшталт цього. Маю на увазі напрямок року саме за тематикою текстів, за звучанням з елементами народних інструментів.

— Маєте на увазі бандуру?

— Не тільки – практично будь-які народні інструменти: скрипка, наприклад, сопілка може бути. От "Гайдамаки" тривалий час так працювали, схоже працюють хлопці у "Kozak system". Але до нас ця характеристика все ж раніше прикріпилася. І треба сказати таки, що у нас – один козацький рок, у них – інший. Загалом, це музика, скажімо так, сміливих українців, які таким чином виказують свою патріотичну позицію, це музика, наповнена генетичним кодом, національними символами. Я би сказав навіть, що це – національний український рок.

— Що ви для себе черпаєте в козацькій тематиці? Що вам дає цей пласт культури?

— Коли "Тінь Сонця" вже набувала сучасної форми та ідеології, я зачитувався Яворницьким, його роботами про козаків. Але ми на козацтві не зациклюємося, слухайте наші пісні – там є багато іншої цікавої тематики.

— Упродовж останніх двох років українська музика – в тренді. Ви це "покращення" на собі відчули, мається на увазі, – як гурт?

— Ну, щоб ви не думали, що я якийсь песиміст, скажу так: от пісня "Казки" "Плакала" крутиться зараз на кожному кроці. Але це заслуга не квот, а цього гурту.

— Бо воно зайшло!

— Так, якщо воно класне, то в будь-якому разі вистрелить – і без квот.

— То, кажете, у вас справи з квотами не пішли?

— З квотами – ні, бо, знову ж таки, вони стосуються саме мови, але не «формату». Тобто, це може бути відверта попса, така, що аж вуха в'януть, але вона українською, тому її візьмуть в ефір. Ми граємо важкий рок, це, начебто, не завжди формат. У нас у суспільстві є стереотипи щодо формату, є певні музичні рейтинги, які формуються за рахунок певної музики, і на них усі рівняються. Тобто, наші музичні продюсери замість того, аби виховати населення на якісному і зробити якісний контент популярним, рейтинговим та трендовим, просто роблять, як простіше. І заробляють гроші.

А щодо "Тіні Сонця", то покращення (в сенсі, суспільний запит на наші виступи та пісні) для гурту почалося в 2014-му році, коли Україну сколихнула тема війни. Ну й ще – й це вже, певною мірою, наша заслуга – зіграло свою роль те, що ми роками не відходимо від свого стилю, бо багато гуртів просто припиняють існування або стрибають з одного жанру в інший.

— Це ви про кого?

— Із тих, хто, за великим рахунком, припинив своє існування, будь ласка, – "Ірій", "Самі свої", ті ж "Фолькнери". Та багато кого можна згадати! Ну, от "Плач Єремії": вони як би і є, але виступають дуже рідко, водночас – публіка знає від сили дві-три їхні пісні. Це ще одна проблема: у нас люди не спраглі до змістовної рок-музики. З доробку "Плачу Єремії" у народі знають пісню "Вона" і "Лента за лентою". Це ж просто жах, бо там цілий пласт унікальної музики! Але українці не помічають високу поетичну планку в стилі «рок». І, зрештою, виходить так, що люди, які не налаштовані на українську музику, теж її не почують, бо на неї самі українці не звертають уваги. Тому лишається пласт закордонний – для "вищих" потреб. І "нижча" за смисловим наповненням українська рок-музика. От, для порівняння: "Брати Гадюкіни" набагато популярніші, ніж той же "Плач Єремії", хоча це музика одного і того самого часу. Але "Гадюкіни" людям зрозуміліші. На жаль, отака тенденція.