Михайло Лабковський: «У житті немає іншого сенсу крім щастя»

Шість правил щасливого життя від психолога Михайла Лабковського звучать так: робіть тільки те, що хочеться; не робіть того, чого робити не хочеться; відразу говоріть про те, що не подобається; не відповідайте, коли не питають; відповідайте тільки на питання; з'ясовуючи стосунки, говоріть тільки про себе. Про них, про секрети щасливого сімейного життя і про те, чому порівнювати себе з іншими – це даремне заняття ми поговорили з психологом.

— Михайло, ваші правила досить прості і зрозумілі. Але як же зрозуміти, чого хочеться насправді?

— Для цього треба кожен день слухати себе, намагатися робити те, що ти хочеш, доводити свої перші бажання до кінця і не міняти їх. Щоб вирішувати серйозні речі, потрібно почати з побутових, звичайно. Наприклад, запитуйте себе щоранку: що я хочу на сніданок? І раптом ви розумієте, що на сніданок хочете устриці і шампанське, а в холодильнику тільки сосиски і яйця. Вам треба буде піти в ресторан, де є устриці і шампанське, і я не жартую.

— Кажуть, що депресія – хвороба XXI століття. Як її розпізнати і вчасно звернутися за допомогою?

— Поганий настрій у людей може бути через якісь негативні обставини. Наприклад, неприємності в сім'ї або на роботі, з грошима або в особистому житті. Але якщо цей стан не проходить, якщо ви себе погано почуваєте, а причин для цього реальних немає, то це привід підозрювати у себе депресію. Перед депресією є ще астенія – це стан, коли вам стає трохи нудно, сумно, нічого не викликає інтерес. Світ стає більш тьмяний, у вас млявість і апатія. Якщо не звернутися в цей час до психолога або до психіатра, тоді це може перерости в депресію. Взагалі діагностувати у себе захворювання дуже важко. Люди не можуть самі зрозуміти, це їм "цегла на голову впала" або вони захворіли. Депресія – це порушення метаболізму нейротрансмітерів в корі головного мозку, тобто абсолютно медична історія. Тому є сенс піти до лікаря. Спочатку просто до психолога. Психолог якщо розуміє, що це не його пацієнт, то направляє до психіатра.

— Але у нас немає культури звернення до психолога або психіатра. Кажуть: "Я ж не псих". Як побороти цей стереотип?

— По-перше, треба зрозуміти, що є проблема. Ми ж самі собі не будемо лікувати зуб або накладати гіпс на зламану ногу в домашніх умовах, а підемо до хірурга або стоматолога. Єдине, що про депресію люди можуть і не підозрювати, думати, що це такі життєві обставини. Їм не приходить в голову що це захворювання. Теж саме, що алкоголізм або наркоманія. Люди не розуміють, що вони хворі. Вони кажуть: "Мене з роботи звільнили, і я п'ю, бо я безробітний". Але хіба всі п'ють, хто безробітний? Відповідь – ні, не всі. Або мене дружина кинула, тому я став наркоманом. Але хіба всі вживають наркотики, коли їх дружина кинула? Ні не всі. Тобто, це не є реальною причиною. Люди повинні це розуміти, і сенс звернутися до фахівця один – це жити щасливо. Але, на жаль, велика частина людей звикла жити нещасливо. Вони не зовсім розуміють, що таке щастя, і тому часто миряться зі своїм станом і нікуди не ходять. Ось це проблема.

— У своїх публікаціях ви пишите, що щастя у нас не популярне, у багатьох воно фактично під забороною. Чому і що робити з цим?

Ви не забувайте, що православ'я не передбачає ніякого щастя, воно передбачає страждання. Це менталітет такий сформований. Але потрібно зрозуміти, що є інше життя – щасливе. Взагалі в житті немає іншого сенсу крім щастя.

— А чи можна щасливо жити з однією і тією ж людиною довгі роки?

— Мій двоюрідний брат у шлюбі близько 45 років, і з кожним роком справи у них все краще і краще. Запорука успіху в сімейному житті – стабільна психіка. Це коли можна не міняти свої емоції і вам постійно подобається одна і та сама людина. Конфлікти зазвичай ведуть до розлучення, а маючи стабільну психіку, все життя можна прожити разом. Тим більше криза зазвичай дозріває не в парі, а в однієї людини. Так як я вже 35 років працюю психологом, то, як правило, до фахівця приходить хтось один. Друга людина не дуже-то зацікавлена у відвідуванні психолога. Це "будівництво стосунків" мені взагалі не подобається. Я вважаю, якщо любиш – живіть разом, не любиш – не живіть. От і все. І ще треба приймати людей такими, як вони є, не намагатися їх переробити. Якщо щось не влаштовує, знайти собі іншу людину і закрити тему.

— Але так можна нескінченно проводити пошуки нового чоловіка …

Давайте розберемося з цією історією. Так думають багато жінок. Але є ж люди, які нікого не шукають, а виходять заміж і все життя живуть разом, і люблять один одного з шостого класу. Секрет в тому, що вони приймають себе повністю, і тоді вони приймають іншу людину. Коли люди мають комплекси, невпевненість, низьку самооцінку, вони не приймають себе і починають пред'являти претензії до другої половини. Далі починаються конфлікти і вступає в силу думка, що потрібно все життя шукати і перебирати. А люди цілісні, зі здоровою психікою і самооцінкою, нічого не перебирають. Вони знають, що хочуть і отримують це.

— Ви часто проводите лекції. Які питання задають жінки, а які – чоловіки?

— На моїх лекціях 90% жінок і 10% чоловіків. Жінок, звичайно, цікавить їх особисте життя, чому у них не складаються стосунки, чому вони не відчувають себе щасливими, чому у них проблеми і з протилежною статтю, і з батьками. Але найчастіше – як побудувати своє особисте життя. Я не кажу щасливо, а хоча б просто побудувати.

— А наявність інтернету, соцмереж допомагає людям в спілкуванні, зближує або навпаки?

Я помітив, що жінки стали більш розкутими, більш вільними, самі можуть знайомитися, чого раніше не було. Нарешті зрозуміли, що можна жити щасливо і це єдине, що змінилося. Але у інтернету є один величезний мінус – люди йдуть з реального життя, вони годинами, днями і роками живуть у вигаданому світі. Через це трапляються проблеми з комунікацією, люди гірше стали спілкуватися. Це ж з дитячого віку вже починається, через це і проблеми.

— Тоді чи можна дозволяти дітям проводити час в інтернеті і як довго?

— Згідно з моїм правилом діти можуть користуватися інтернетом максимум півтори години в день і не більше чотирьох годин у вихідні – це школярі від четвертого класу, а дошкільнята – не більше ніж 40 хвилин в день. При цьому не торгуватися, не домовлятися, а жорстко виконувати правило аж до того, що ви вилучаєте гаджети і виключаєте в будинку Wi-Fi.

— Чому саме такі цифри?

Щоб це було безпечно, щоб діти не потрапляли в інтернет-залежність, не перехвильовувалися, не йшли від реальності, гуляння у дворі і нормального спілкування. Але, в той же час, не відставали від життя і могли якийсь час проводити з гаджетами.

— Як ви вважаєте, чи відповідає сучасна школа вимогам до навчання в сучасних реаліях?

— Українська та російська навряд чи. Зараз на перше місце в світі вийшла фінська школа. Там немає іспитів взагалі ніяких. Немає навіть органів освіти – їх скасували і віддали гроші вчителям. Вони тепер самі формують зміст навчання. Воно у всьому світі вже інше, наближене до реального життя: менше підручників, а більше практичної роботи. У мене подруга своє дитинство провела в Німеччині. Чому там навчають дітей в початковій школі: як економити електрику, як прати білизну, щоб використовувати менше води і так далі. Це реальні предмети в звичайній німецькій школі. Нам до цього далеко, чесно кажучи. Наші діти займаються ще за підручниками позаминулого століття.

— А як ви ставитеся до домашнього навчання?

— Домашнє навчання буває показано дітям, які мають якісь проблеми. Інвалідність, наприклад. А так є величезний мінус, тому що діти позбавляються нормальних комунікацій з однолітками. Були експерименти не тільки з домашнім навчанням, а в 30-ті роки минулого століття хлопчики і дівчатка вчилися окремо. Виявилося, що це дуже погано і шкідливо позначається, зокрема, на їх статевому розвитку. Тому я за те, щоб діти спілкувалися і в школу ходили не тому, що хочуть вчиться. Я взагалі був двієчником, але у нас в школі була тусовка, там були друзі і ціле життя. При домашньому навчанні ви цього не отримаєте.

— Але зараз в колективі діти все частіше стають жертвами буллінга – цькування з боку однолітків. Як справлятися з такими ситуаціями?

— Агресія в школі є. Але, по-перше, треба знайти нормальну школу і брати участь в житті дитини. А, по-друге, треба щоб і батьки, і школа про це думали, відчували, що відбувається з дитиною. Я вам такий приклад приведу. У школі я працював в загальній складності років 10. І ще в радянські часи була міська контрольна з математики, в класі крім російських дітей навчалися поляк і чехословак. Ось приходять батьки, і російські батьки питають у своїх дітей: "Ну, як написав?" А ці запитують про те, як дитина себе почуває, чи не хвилювалася, чи не нервувала чи і так далі. Уже в ті роки була помітна різниця в підходах. Не варто з навчання робити культ. Тому що хороший атестат не впливає ні на що, крім як на найману працю. Люди, які заробляють великі гроші і займаються бізнесом в школі, як правило, погано вчилися. На відміну від відмінників вони вміють програвати. Наприклад, 60% мільйонерів в США не мають вищої освіти. Освіта добра тільки для найманої роботи. Я працюю на себе, наприклад, вже багато років. У мене є вища освіта, але в школі я вчився погано.

— Батьки не сварили за оцінки?

Як не лаяли? Мама взагалі била. Але це ніяк не позначилося на моєму житті.

— На життя часто впливає те, що з дитинства нас з кимось порівнюють. І ми хочемо бути краще "сина маминої подруги". Як з цим впоратися?

— Це велика проблема. Людей взагалі не можна порівнювати, а дітей тим більше. Ви повинні налаштуватися на себе: порівнювати себе сьогоднішнього з вчорашнім, а завтрашнього – з сьогоднішнім. Чому? Тому що в будь-якому іншому порівнянні ви програєте. Завжди є красивіші, молодші, розумніші, багатші і так далі. Так що порівнювання – це даремне заняття.