На 6-й рік війни нам нарешті треба сісти й відпрацювати єдину стратегію повернення окупованих територій

Інтерв'ю з Постійним представником президента України в Автономній Республіці Крим Антоном Кориневичем, відбулося одразу після презентації в Укрінформі ґрунтовного аналітичного дослідження під назвою «Окупація Криму: без знаків, без імені, ховаючись за спинами цивільних». Його автор та ініціатор – Антон Кориневич, але робота над дослідженням розпочалася ще до того, як він обійняв нинішню посаду. Тема окупації Криму зацікавила його, перш за все, як юриста-міжнародника.

— Антоне Олександровичу, чим вам була цікава тема реалізованого проєкту? Хто повинен насамперед прочитати це дослідження і як мають працювати висновки з нього?

— Це аналітичне дослідження насправді торкається тих питань, які ми раніше не обговорювали, не досліджували, які є досить рідкісними і специфічними, зокрема й для міжнародного гуманітарного права (права збройних конфліктів). Наприклад, питання використання живих щитів із цивільного населення для здобуття військової переваги. Це і питання віроломства при окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, і питання використання так званих “зелених чоловічків”. Тобто ми проаналізували протиправність всієї цієї діяльності й, по суті, подивилися, у чому може міститися склад воєнних злочинів тих чиновників Російської Федерації, цивільних чи військових начальників, які планували і, власне, здійснювали таку діяльність.

Дуже важливо розуміти, і ми особливо наголошували на цьому під час пресконференції, що це не просто дослідження заради дослідження, а що ця робота, включно із певною закритою для загалу інформацію, була підготовлена і надіслана як повідомлення в Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду. Там зараз, власне кажучи, вивчають ті факти, які, зокрема, висвітлені в цьому дослідженні. Ми сподіваємося, що в результаті цього дослідження, а конкретніше – того повідомлення, яке пішло в Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду, Офіс прокурора швидше вирішить відкрити повноцінне розслідування ситуації в Україні, а зокрема в Криму, і зможе включити в перелік відповідних воєнних злочинів, вчинених у Криму, і діяльність, про яку ми говоримо в цьому дослідженні.

— Уже більш як пів року ви працюєте на посаді постійного представника президента України в Криму. Чи змінилося за цей час ваше бачення проблем Криму і шляхів повернення АРК в Україну?

— Я би скоріше сказав, що прийшов якийсь досвід, розуміння певних процесів, а чи змінилося бачення, важко сказати, бо я як був абсолютно переконаний у тому, що Крим – це Україна, що ми повинні робити все для того, щоб відстоювати цю позицію, так і далі переконаний у цьому. І оскільки мені випала доля працювати на цьому фронті, то й намагаюся робити все, що можу, для Криму. Так, я працюю вже більш як пів року, але ми сформували команду Представництва тільки нещодавно. У листопаді були призначені два заступники, і сьогодні ми справді є командою, ми дивимося в один бік, ми є ідеологічними однодумцями, якщо можна так сказати. Тож повноцінною командою ми працюємо з листопада. Але ми всі заточені на результат, хочемо мати хороший бекґраунд, щоб ми могли показати справді хороші результати діяльності цього органу, який працює для Криму й України.

— Питання стосовно вашої команди. Обидві ваші заступниці прийшли на державну службу з громадської правозахисної роботи. У зв'язку з цим, чи не постраждає дуже важливий міжнародний вектор у вашій діяльності?

— Я вважаю, що дві заступниці, які зараз працюють у Представництві – Дар’я Свиридова і Таміла Ташева – це найкраще, що могло статися з цим державним органом. Не бачу проблеми з міжнародним вектором. Зокрема, я очолював делегацію України на сьомому раунді консультацій Україна-ЄС щодо правових наслідків тимчасової окупації Криму, чого до цього ніколи не було. А зараз, коли ми з вами розмовляємо, Таміла Ташева у Вашингтоні спілкується з американськими конгресменами, сенаторами. Що це, якщо не міжнародна діяльність? Не хочу говорити заздалегідь, але у нас є декілька запрошень (і ми обов’язково їх реалізуємо) у ключові європейські столиці, де в лютому-березні 2020 року будуть говорити про Крим. Ми до міжнародної діяльності дуже уважно ставимося, тож я справді вважаю, що це питання у нас теж закривається і що цією командою ми можемо досягти результатів.

  — Тобто ставка на міжнародну спільноту у вирішенні питання деокупації Криму зберігається? А як, на вашу думку, деокупація Криму – це насамперед повернення території чи людей?

— Ми повинні постійно говорити про увагу міжнародної спільноти до Криму, тому що самотужки нам буде важко його повернути під наш контроль. Нам, власне, юридично його повертати не треба, Крим – це Україна, нам фактично треба відновити контроль нашої держави над Кримом. Тому міжнародна діяльність, підтримка міжнародних партнерів, є дуже важливою, самотужки, безумовно, нам із цим впоратися буде дуже-дуже важко, а то й неможливо.

Мені видається, що ми повинні як деокуповувати території, так і реінтегрувати наших громадян. Тому реінтеграція людей і підтримка зв’язків із нашими громадянами там – це дуже важливе завдання для нас. Я не можу сказати, що ми маємо повертати території, але не повинні повертати людей, чи навпаки. Це спільні питання, та безумовно – щоб повертати території, ми повинні мати якусь базу, підґрунтя, а це наші громадяни, тому все ж, напевно, перше – це спілкування, зв’язки з нашими громадянами, інакше нам буде важко деокупувати територію.

— До речі, ми повідомляли, що на адміністративному кордоні з Кримом поліпшується ситуація з наданням мінімальних сервісних послуг на контрольно-пропускних пунктах в ’ їзду і виїзду. Хотілося би почути вашу оцінку роботи центрів із надання адмінпослуг, так званих ЦНАПів, чи є сьогодні у людей можливість розв’язувати проблеми з документами в межах території, що прилягає до КППВ?

— Так, уже побудовано режимну і сервісну зони двох КПВВ – «Каланчак», «Чонгар».

— Причому досить швидко.

— Так, швидко, оперативно. Тому виникає питання, чому це не робилося п’ять років поспіль, якщо це можна зробити за кілька місяців; і це дійсно позитивний результат. Чому? Тому що це належні людські умови. Як казав Дмитро Кулеба, коли ми разом із ним і Юрієм Гусєвим були на КПВВ «Каланчак», Європа починається зі ставлення, людського ставлення, до свого громадянина. Тому, безумовно, це важлива річ. Щодо центрів надання адміністративних послуг на території Херсонської області, звичайно – покращенню немає меж, але ми знаємо, що саме в Херсонській області ЦНАПи працюють найшвидше, тобто вони є ефективними, плюс відкриваються нові в тій же Чаплинці, тому є позитивна динаміка. Зараз ЦНАПи на КПВВ «Каланчак» і «Чонгар» діють у так званому тестовому режимі, тож коли вони запрацюють повноцінно, я сподіваюся, це набагато спростить життя нашим громадянам із Криму, тому що багато з них зможуть здавати документи вже безпосередньо на КПВВ.

— Так і передбачалось же насправді.

— Абсолютно, зараз це тестовий режим, там є питання, на чиєму балансі перебуватимуть ці об’єкти й автостанція, і власне, сервісна зона, сподіваюся, що найближчим часом буде рішення – і ці ЦНАПи запрацюють повноцінно.

— Чи не вважаєте ви, що Херсонську область потрібно посилити, наприклад, кадрами, фінансами, оскільки потік кримчан, зокрема і внутрішньо переміщених осіб, створює навантаження й на бюджет, і на міграційні служби?

— Це питання можна обговорити, зокрема, з місцевою владою, у нас хороший робочий контакт із Херсонською обласною державною адміністрацією, з головою Юрієм Гусєвим, у нас уже було декілька спільних заходів і плануються ще. Від кримчан ми чуємо, що Херсонська область багато в чому надає їм послуги краще, аніж інші області, тобто вже є практика, є розуміння, як це робити. Але так, можливо ви праві, хоч і міграційна служба, і прикордонники намагаються робити все, що можуть. Усі розуміють ту ситуацію, у якій перебувають наші громадяни з Криму. Тут я хочу зауважити дуже важливу деталь, якщо ми вже починаємо говорити про посилення потенціалу в Херсонській області. Треба розуміти, що глобальні важливі питання щодо Криму ми в Херсонській області не вирішимо, нам потрібно багато чого вирішувати в столиці, в Києві, та ще й за участю інших світових столиць. Тож, посилюючи потенціал там, де сьогодні пролягла тимчасова адміністративна межа, ми повинні також постійно працювати в Києві з усіма органами державної влади, щоб до всіх достукатися з питаннями Криму. Крім того, якщо ми кажемо про послуги, про сервісний трек, то представництво президента – це не сервісний, а політичний орган.

— Мені здавалося, що представництво президента – це орган, що об'єднує всі ці напрямки.

— Безумовно, але ми – не сервісний орган, тому, коли говоримо про сервіс і послуги, то це Херсон, Херсонська область, і ми за те, щоб там посилювався потенціал, але Представництво президента – це також законодавча і політична робота. Це Київ, а не Херсонська область, тому що ти можеш із Херсона подати проєкт указу чи законопроєкту і надіслати його фельд’єгерською службою у будь-який орган у Києві, але якщо не ходитимеш і не нагадуватимеш про себе, то твоя ініціатива ніколи не пройде, от і все.

— До речі, представницькі органи і громадські правозахисні організації вже щось рекомендували вам для прийняття змін у законодавстві?

— Ми працюємо з певними речами, у нас є законодавчі ініціативи, перш за все, законопроєкт про соціальний і правовий захист осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України. Це, по суті, законопроєкт про політв’язнів і військовополонених, він зараз перебуває на розгляді в Офісі президента, ми ведемо цей законопроєкт, це не тільки наша робота, а й робота громадських організацій, Міністерства ветеранів, тимчасово окупованих територій. Маємо надію, що він буде внесений до Верховної Ради і в нього є світле майбутнє.

Це також проєкт, але вже не закону, а указу президента щодо концепції перехідного правосуддя, який теж зараз в Офісі президента на розгляді, ми підтримали його на засіданні робочої групи з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Комісії з питань правової реформи. Сподіваємося на те, що спільними зусиллями зможемо отримати цей важливий указ, тому що перехідне правосуддя – це питання одне з перших, які ми повинні на законодавчому рівні вирішувати. Ми також маємо певні напрацювання щодо співробітництва органів центральної влади з представницькими органами кримськотатарського народу, з Меджлісом зокрема. У нас є й певні ідеї щодо фіксації на державному рівні 26 лютого – як дня спротиву кримчан окупації. Загалом ми правову, законодавчу роботу розцінюємо для себе як один із ключових напрямків.

— На початку свого перебування на цій посаді – у відповідь на питання про автономію кримських татар у Криму – ви говорили, що воно вимагає публічної дискусії та суспільного дискурсу. Як по-вашому, чи є кримськотатарська автономія частиною стратегії деокупації Криму, чи це словосполучення найближчим часом розглядати не варто?

— Я ніколи не скажу, що його не варто розглядати, бо розумію, наскільки це питання важливе для корінного кримськотатарського народу. І я особисто вважаю кримськотатарський корінний народ одним із ключових факторів і однією з ключових груп, на яку держава Україна може покладатися, коли ми говоримо про реінтеграцію Криму. Тобто, коли ми говоримо про ті групи, які підтримують Україну як державу, підтримують повернення контролю України над Кримом – кримськотатарський народ безумовно тут № 1.

І тому я особисто з величезною повагою ставлюся до кримськотатарського народу, до представницьких органів, до його лідерів, і ви від мене ніколи не почуєте, що це не важливо.

Як ви зазначили, я говорив, що це питання вартує публічної дискусії й дискурсу. Вважаю, що це важливо, тому що є три ініціативи: про корінні народи, про статус кримськотатарського народу і про внесення змін до Конституції щодо автономії. Ми знаємо, що є підхід і бажання, щоб ці три законопроєкти були прийняті одночасно. Можливо, варто обдумати інший підхід, коли, наприклад, ми запровадимо справжню повноцінну формулу корінного народу – і це буде перший законопроєкт як пробний, подивитися, як воно далі піде. Тобто, я не є апологетом того, що та формула АРК, яка є сьогодні в Конституції, повинна залишатися на віки вічні. Ні, тим більше, ми – чи не єдиний кримський державний орган, який не вітав нікого з Днем Автономної Республіки Крим 20 січня, тому що нема з чим вітати. Я не можу сказати, що АРК стала причиною, але це було ще одним таким лакмусовим папірцем, що призвело потім до окупації. Тому ми нікого з цим 20 січня не вітали.

Ми готові працювати з кримськотатарськими представницькими органами щодо автономії, готові працювати над цим питанням з органами державної влади. Але це питання потребує публічного дискурсу і спілкування з кримчанами про це. Я часто про це говорю, коли йдеться і про Крим, і про Донбас, бо ми ж працюємо в робочій групі з реінтеграції тимчасово окупованих територій Комісії з питань правової реформи. У жодному разі не можна допустити, щоб те, що придумають і напишуть у Києві, не було сприйнято тими людьми, які є реципієнтами. Тому я за те, щоб рухатися в цьому напрямку, обговорювати це питання, але щоб включати в ці дискусії громадськість тут, органи державної влади тут і людей, які проживають на тимчасово окупованій території.

— Отже, дискусія на цю тему триватиме?

— Так, але як я вже сказав, ми готові працювати в цьому напрямі.

— Поговорімо про Стратегію реінтеграції окупованих територій.

— Це, звичайно, не дуже правильно, що у нас немає єдиної стратегії на 6-й рік окупації і збройного конфлікту. Це неправильно. Ми нещодавно з колегами з РНБО говорили про те, що нам треба зрештою сісти за стіл – і працювати над цією стратегією.

— Тобто початку роботи ще нема?

— Ми працюємо в цьому напрямку, але документа зараз показати не можемо, на жаль. Це, звичайно, величезне упущення, величезне.

— А що має бути головним у цій стратегії, що первинне, що вторинне, на яких треках вона повинна базуватися?

— Я думаю, це комплексна річ. Там точно має бути частина для службового користування, для конкретних органів, які відповідають за безпеку нашої держави. Ви розумієте, про що я говорю. Вочевидь, там має бути певний безпековий трек із обмеженим доступом. Має бути також трек, який стосуватиметься прав людини при реінтеграції громадян. Вочевидь, там має бути трек, який стосується корінних народів та їхніх прав, зокрема кримськотатарського народу, але також і караїмів, і кримчаків, якщо ми говоримо про Крим. Там має бути розписано і хто за що відповідає: де кримінальна відповідальність людини, а де, наприклад, обмеження можливості працювати на державу Україна. Тобто це такий комплексний має бути документ, напрацювання його вимагає залучення багатьох людей із різних сфер.

— Скажіть, от як ви бачите реальну картину повернення Криму? Коли це буде, як це буде? Взагалі, ви були в Криму?

— Звичайно. Так, я не кримчанин, але я займаюся міжнародним правом, і саме це, вочевидь, стало причиною того, що мені запропонували працювати на цій посаді, адже право окупації є складовою частиною міжнародного гуманітарного права, права збройних конфліктів. Але я все своє дитинство провів у Криму. Я пам’ятаю все про Гурзуф, «Артек», Алупку, Лівадію, Кореїз, Кацивелі, Форос, у мене багато спогадів. І є в мене такий теж із дитинства дуже чіткий спогад, коли я питаю свого батька, у мене україномовна родина, я українець етнічний, питаю батька: “А чому в Криму роздають газету «Русский Крым»?” От я не розумів, чому в місті Алупка біля пляжу роздають газету «Русский Крым». Це відчуття досі залишилося в мені. Безумовно, Крим для мене – це, по-перше, служіння державі. Якщо я потрібен державі на цій посаді зараз, я готовий робити все, що від мене залежить, щоб їй належним чином служити. Разом із тим, мої заступниці – і Дар’я, й Таміла – є кримчанками, вони мають оцю емоційну дуже важливу складову – відчуття дому. І я бачу, наскільки їм важливо те, що вони роблять, те, чим вони займаються. Як ми повернемо Крим? Вочевидь, політично-дипломатичним шляхом. Тобто нам треба примусити Російську Федерацію звідти піти. Це дуже важко, дуже складно, але зрештою окупації закінчувалися. Питання тільки – коли?

— У це важко повірити…

— Так, у це важко повірити, але, по-перше, якщо говорити вже зовсім про якісь моральні основи: зло не може перемагати, воно не може тривати вічно. Ну не може таке бути вічно, колись має настати світанок. А те, що російська агресія проти України – це зло, у мене нема жодних сумнівів. Скільки війн, окупацій було у світовій історії, але всі вони завершувалися. Деякі тривали довго, але ми розуміємо, що певні політичні, суспільні зміни можуть відбуватися й всередині російської держави. Тож нам треба працювати заради деокупації, заради реінтеграції. Нам треба працювати заради міжнародного тиску на державу-агресора, державу-окупанта, і треба бути готовими до того моменту, що нам необхідно буде повертатися в Крим.

— А якщо завтра треба повертатися до Криму, Україна готова?

— От якщо агресор, Російська Федерація, завтра йде з Криму, Українська держава не готова. Вона має бути готова, але те, що зараз ми бачимо, – нам ще працювати й працювати.

— З чого треба починати?

— Наприклад, із того, хто що робить у Криму. Хто заходить у Крим, хто починає працювати на рівні місцевої влади, хто – на рівні центральної. Тобто готовності наразі справді немає і над цим треба активно і тяжко працювати, у тому числі й нам, але не тільки. Я думаю, й РНБО, і Міністерство тимчасово окупованих територій, і силовики повинні мати розуміння, що саме зробить Україна, коли отримає сигнал із Криму.

— Офіс Представництва президента України в Криму переїхав до Києва. Чи стали ви ближчими до президента, до розв’язання проблем Криму?

— Перша річ – я не хочу і не буду казати, що ми переїхали в Київ, бо наш державний орган працює у двох містах. Якщо ви відкриєте новий Указ президента України про Представництво президента в АРК (Указ 758 від 17 жовтня 2019 року), там написано, що Представництво тимчасово розміщується у місті Києві, а окремі структурні підрозділи – в місті Херсоні. В Указі президента – два міста, тобто сьогодні середа, 29 число, я сьогодні з вами спілкуюся в Києві. У понеділок, 27-го й у вівторок, 28-го я був у Херсоні. Ніхто не залишає Херсон, ніхто не говорить, що там не треба бути. Ми працюємо у двох містах за певною схемою. Все, що стосується послуг і сервісів, звернень громадян, – це Херсон, тому що це оперативно, зручно і комфортно для громадян. Все, що стосується стратегічної роботи, – це Київ. Якщо ви у мене запитаєте – чи стало нам легше працювати, коли більшу частину часу керівництво державного органу перебуває в Києві, – так, легше. Нам легше працювати з нашими ініціативами. І ще раз кажу: Херсон важливий, його ніхто не залишає і не забуває. Але з Херсона ми ніколи не зможемо ставити питання Криму на загальнодержавний і міжнародний порядок денний.