Науковець розповів про життя на українській станції «Академік Вернадський»

Науковець 30-річний Ігор Савчин зі Львова двічі був на єдиній українській антарктичній станції "Академік Вернадський". Розташована на мисі Марина острова Галіндез, за 7 км від західного узбережжя Антарктичного півострова.

Перша експедиція Ігоря тривала 30 днів, із них 10 він був на станції. Торік — 90 днів, із них на станції — 70.

З чого усе почалось?

Щороку Національний антарктичний науковий центр подає програму, які дослідження треба робити в наступній експедиції. Науковці пропонують свої проєкти. Центр їх підтверджує або ні.

В Антарктиді маємо три основні напрямки досліджень: метеорологія (він найпотужніший), біологія і геолого-фізичний, якраз мій. Кожен з них має кілька розгалужень. Ми займались геодинамікою, тобто дослідженням руху тектонічних плит, і гляціологією. Це наука, що вивчає льодовики. Інститут геодезії "Львівської політехніки", де я працюю, у таких антарктичних програмах бере участь з 2002 року. В останній експедиції ми за допомогою фотоапарату, дронів, БПЛА знімкували льодовики, будували їхні 3D-моделі, рахували поверхневі об'єми. також проводили геодинамічний моніторинг тектонічного розлому вздовж протоки Пенола.

Хто це фінансує?

Дорогу, харчування покриває держава. Ми там вважалися науковцями сезонними, тому спорядженням і особистими речами забезпечували себе самі.

Основна маса — обладнання. Речей багато не брав. Дві пари взуття, два комплекти термобілизни, лижні водовідштовхувальні штани. Три тонких кофти, бо це краще, ніж одна груба. Дві куртки: одна легка, інша тепліша. Шапка, рукавиці, балаклава, обов'язково окуляри, краще лижні. В Антарктиді дуже тонкий озоновий шар, сонце може легко зіпсувати зір. До слова, в літак не можна брати акумулятори до БПЛА, тому їх докупили уже в Чилі.

З Києва до станції дорога зайняла 10 днів. Три години перельоту до Риму, 16 годин до Сантьяго-де-Чилі. Звідти — до найпівденнішого міста світу Пунта-Аренас. Там пробули три дні, поки судно завантажували усім спорядженням, продуктами, матеріалами для дослідників на увесь рік. І потім через найнебезпечніший на планеті морський шлях — протоку Дрейка — чилійським транспортним кораблем BETANZOS — на станцію. Пливли 5-6 днів.

За кожним членом експедиції зберігається зарплата за основним місцем роботи. Плюс кожен отримує добові.

Я на станцію їхав на місяць, а потрапив на три: ми не запитували, а нам і не казали. Вже в "Борисполі" в аеропорту побачив на квитку, що повернення у квітні.

Вигляд на станцію Вернадського

Як влаштований побут?

Чіткого розпорядку дня не існує. Кожен сам вирішує, коли йому зручніше працювати. На старті начальник станції розподілив кожному місця, де працювати. Ми зайняли кабінет електрика. О 08:00 прокидалися. Визначеного часу для сніданку немає. З ночі кухар розставляє масло, сир, хліб і т.д. Кожен, коли хоче, встає і снідає. Обід о 13:00. Харчувалися у дві зміни по 20 людей. Усе, звісно, готується із завезених продуктів. На перше, стандартно, суп, борщ. До гарніру обов'язково м'ясо чи риба. Іноді є молочне. Молоко, звісно, штучне — морожене чи сухе. Часом кухар випікав десерти. Вечеря також стандартно о 19:00, це гарнір і салат. Стандартної порції немає. Скільки хочеш, стільки накидаєш. Трохи в дефіциті кава, адже для такої кількості людей пачка на один присід.

По світлу обмеження відсутні, неофіційно є обмеження на воду, адже прісної там немає. Але це швидше просто розумне й раціональне споживання ресурсів. Технічну воду і для приготування їжі отримують методом опріснення води з океану. Нагрівається вона у бойлерах. Потрібно розуміти, що справді спальних місць там є 24. У важкий сезон, коли приїздять такі сезонні, як-от ми, людей стає близько 40. А умови ж розраховані на тих 12, які живуть там увесь рік.

Щоп'ятниці відбувається загальне прибирання. Тиждень чергує перша зміна, тиждень — друга. Найважче прибирати кухню.

На станції є 6 спальних кімнат по 4 місця. Вони мають вигляд, як купе у потязі: з двох боків двоповерхові ліжка, 4 тумби, вмонтовані у стіни, і маленьке віконечко. Там живуть зимівники і люди постарше. Ми жили на горищі. Нам дали матраци, постіль. На станції тепло, а на горищі навіть трохи свіжіше і легше дихати.

Офіційної заборони на алкоголь немає. Але в усіх багато роботи, тому алкоголь зовсім не в пріоритеті. Щосуботи усі дослідники й дослідниці збираються у барі, він розташований на другому поверсі. Одягають костюми, святковий одяг. Організовують собі невеличке свято. Тоді ж відкривають чисто символічно вино і усім по трохи розливають. Вино пакетоване, його закуповує держава. Також на день народження кожного зимівника розрахована пляшка шампанського і торт, який вже там випікає кухар.

Вільний графік мають усі, крім кухаря. Коли дослідників лише 12, то на кухні він один. Коли більше, то кілька людей йому допомагають. У неділю кухар не готує, обирають когось одного з команди, і готує він. Посуд за собою кожен миє сам. Сміття на станції сортують.

Для міцної заморозки продуктів є окрема кімната, 3 х 4 м. Овочі, фрукти зберігаються просто в закритому приміщенні.

Як на станції зі зв'язком з "великою землею"?

2018 року можна було писати листи. Усі, хто хотів, скидали їх в один документ, який електронкою пересилали до Києва. Там відповідальна людина розсилала їх уже отримувачам, також електронкою. Тобто секретиків там писати не будеш.

2019-го мали годину інтернету раз на два дні після обіду. Але, якщо хоч хтось один, наприклад, надіслав фотографію, то на тому інтернет закінчувався. Швидкості вистачало лише для надсилання повідомлень. Визначив для себе, що найкраще працюють Messenger і WhatsApp. Зв'язок супутниковий, його насамперед використовують у робочих цілях, для щоденного надсилання даних і т.д.

Розкажи про найбільше свято полярників та зимівників

Це Мідвінтер — середина зими, день зимового сонцестояння 21 червня. День тут починає збільшуватися, а ніч — зменшуватися, на відміну від України, адже інша півкуля. Того дня всі купаються, попри те, що вода може мати й мінусову температуру. Хто не купався, той не полярник , умовно кажучи. Адже наша станція не за полярним кругом, та все ж. Також організовують різні турніри, змагання, чемпіонати з футболу, перетягування канатів. Того дня їжу готує керівник експедиції, кожен зимівник замовляє, що хоче.

Антарктиду можна назвати туристичним регіоном?

За три місяці літа станцію відвідало 2000 туристів. Що два-три дні приходив корабель. Подорожуючих багато, бо клімат не дуже різкий, адже станція близько до материка. Перші туристи приїжджають у грудні. Хтось на яхтах, хтось на кораблях, зазвичай приносять зимівникам подарунки. Пиво, ту ж каву, овочі, фрукти. У відповідь можуть скористатися, наприклад, душем. Адже якщо вони прийшли на яхті, то таких зручностей не мають.

Науковці з каміння і дерева роблять сувеніри — статуетки пінгвінів, магніти. Кухар може з соленого тіста пінгвінів наліпити, розфарбувати. Є час, є бажання.

Зараз найбільше туристів приїжджає з Китаю. Раніше було більше британців, американців, німців. На станції треба роззуватися, а китайці усі в однаковому взутті приїжджають. Тому на кожну пару вішають ярличок з ім'ям власника. Цікаво, якщо хтось один із них із кимось сфотографувався, то всі інші теж так сфотографуються. Один купив сувенір — всі купили сувеніри.

Пінгвіни "Аделі"

Що там у пінгвінів?

На острові Галіндез площею 0,8 кв. км, де розташована станція Вернадського, живе колонія з 1500 пінгвінів Аделі. Саме вони, до речі, були головними героями мультфільмів "Мадагаскар". Вони ростом нам по коліна. Дорослі виростають максимум до 50 см. І вони дуже погано пахнуть. Бо де їдять, там живуть, там випорожняються. Їдять крабів, червоних рачків, рибу. На фото чи відео ми їх часто бачимо чистими тому, що вода легко змиває з них бруд. Але не запах, запах залишається.

Раз на місяць їх перераховує біолог. Оглядає також гнізда, скільки в них яєць. Зазвичай там по одному яйцю, але буває, що й по два.

Деякі кам'яні острови мають заввишки метрів зо 200, і на них живуть пінгвіни. Це ж поки спустяться, поїдять і вже йдуть назад догори. Не встигають і акумулювати той жир. Нераціонально придумали вони собі побут. На нашій станції таких перепадів нема, тому пінгвіни поїли-полежали, не треба нікуди викарабкуватися.

Пінгвіни й тюлені неагресивні. Тюлені взагалі, коли лежать на крижинах, то стають готовою їжею для якихось, наприклад, касаток, морських леопардів. Хто агресивні, то це морські котики. Окрім звичайних зустрічали також тюленів Ведделла, вони рідкісніші. Кілька разів бачили китів.