«Нестандартный донецкий» писатель Чупа в Херсоне: «Украина – страна, в которой хочется жить»

Затишна Кав’ярня на Поштовій, смачна кава та поезія українською: саме такою запам’ятається херсонцям зустріч із відомим українським письменником Олексієм Чупою, який завітав у місто із презентацією свого роману-антиутопії «Акваріум».

Письменник із Макіївки (Донецька область) Олексій Чупа за свої 29 років встиг здобувати освіту на філологічному факультеті, попрацювати на заводі у рідному місті, захопитися польською мовою та перекладами, написати кілька романів та видати збірки поезій, а також потрапити у перелік премії Книга року BBC 2014 року. Через воєнний конфлікт на сході України був змушений покинути рідне місто. І от у прохолодний жовтневий вечір херсонці мали чудову нагоду поспілкуватись із письменником, розпитати про цікаві моменти з нового роману та почути «наосліп обрані» поезії із збірки «КОМА».

Про роль мистецтва у час війни, про «шизофренію в університетах» та «вірші-х*їрші» Олексій Чупа розповів в інтерв'ю кореспонденту «Херсонские вести». 

«ХВ»: Сьогодні Ви розповіли про своє життя у Макіївці, саме там були зроблені перші поетичні кроки. Тож, що надихало, ставало, так би мовити, джерелом натхнення?

Це моє оточ ення в усіх смислах та значеннях цього слова: це мої друзі та ті, з ким я працював на заводі. Зіткнення цих двох світів – це було щось неймовірне, це щось типу, коли зіштовхуються різні світи та стається вибух супер нової збірки. З того можна зробити багато неймовірних висновків, можна побачити якість несподівані для себе речі. Саме так сталося зі мною: я одночасно перебував у двох світах. Я, наче кіт, який ходить із одного двора в інший, у нього певно багато вражень від побаченого … так і у мене.   «ХВ»: Мистецтво і війна. Чи має мистецтво відбуватись у контексті війни?   Звісно, мистецтво має бути. Мистецтво – це безпосередня відповідь на те, що зараз відбувається із нашою реальністю. А те, що наразі відбувається із українською реальністю – це серйозні деформації. І якби митці на це не реагували, то було б дуже дивно.
Суть мистецтва – відповідати чи допомагати знайти відповідь на конфліктні питання. В Україні наразі воно виконує свою пряму роль. Я вважаю, що найближчі п’ять років Україну чекає літературний та музичний вибух.
 
«ХВ»: Питання надто актуальне та надто болюче, але все ж таки: В яку Україну хочеться повертатися? З якої України хочеться тікати?
Для мене основний критерій – це готовність людей брати на себе відповідальність. З країни, у якій люди не хочуть брати на себе відповідальність,  хочеться валити. У країна, де люди розуміють та мають силу брати на себе відповідальність, хочеться жити. Зараз у нас приклад такої країни, у якій хочеться жити. Мені здається, що у людей з’явилася потреба брати на себе відповідальність, адже вони стали усвідомлювати, що господарі власного життя.      Я оптимістично налаштований. Нещодавно мені запропонували залишитись у Польщі, але сказав, що повертаюсь. В Україні такі речі відбуваються … не можна залишатись осторонь.
«ХВ»: Не страхає таке найменування, як «донецький» письменник?
Ну я ж з Донбасу. Чого воно мене має страхати? Я ж нестандартний донецький, розумієш … і це згладжує усі можливі конфлікти. Ніколи не було такого: а, донецький…ну все. Ні, ні фіга … коли я почав писати вірші, то це було своєрідним способом зацікавити українського читача: о є такий чувак у Донецьку, пише українською. Така собі «діковінка», екзотика.
«ХВ»: Звідки така власна творча іронія: це ж ваше визначення вірші-х*їрші, проза-х*йоза?   У Донецьку у мене в оточенні були «обєзбашениє» люді, такі-собі «роздолбаї», воно веселились та одержували задоволення від усього. Якось мій товариш побачив картинку із написом «гусі-х*юсі» … нам це дуже сподобалось, почали ржати та, навіть, свої прізвища таким чином відмінювати. Потім з’явилося уже поняття «слова х*йоніми» … от так і римували (ред. – сміється).
А те, що я назвав так (ред. – вірші-х*їрші, проза-х*йоза) свій паблік у соціальній мережі – дійсно самоіронія. Та загалом я ставлюсь до себе достатньо іронічно. У цьому й моя донецька безпосередність … це дає можливість швидко переходити «на коротку ногу» з читачем та оточенням у спілкуванні.   
Але у своїх творах я майже не використовую нецензурну лексику. Із усіх книг, що вийшли, кілька матюків набереться, але там просто такі герої, які не лаятись не могли. Були кілька й у віршах. Але я від того уже відійшов.   Колись Жадан говорив, що якщо читач реагує на слово «*уй» у поезії, а не на поезію, то значить ну от такий читач. Але коли я то із матом писав?.. Мені було 22 роки. Це такий своєрідний спосіб епатувати.
«ХВ»: Як Вас про говорять в літературних колах?
Питання до критиків літературних. Але я намагаюсь працювати у різних жанрах та методах. Усі книжки, які вийшли, різні. Намагаюсь шукати свій стиль …  
«ХВ»: Пишуть, що Ви засновник «Донецького слему» … Розкажіть, що це?
Це конкурс на краще читання віршів: збирається група людей, у кожного по три хвилини на виступ … Далі виходить людина, читає вірші у визначені часові межі, а публіка вже оцінює. Хто краще прочитав, той і чемпіон.
Знаю, що центри слему в Україні – це Львів, Київ, Харків, Дніпропетровськ, Тернопіль. У Донецьку ми провели два чи три таких потужні слеми, а потім усе скотилося … У Херсоні такого не було.
«ХВ»: Ви в одному із своїх інтерв’ю вжили визначення «шизофренія в університетах» … Що варто робити, щоб уникнути «шизофренії у школах, університетах, на роботі»?
Необхідно просто працювати над цим: вчити молодь адекватно себе оцінювати, давати їм можливість визначити із тим, чого вони прагнуть та хочуть у житті. Уся ця «шизофренія» виникає з того, що людина отримує освіту, але не розуміє куди вона далі із тим піде. Це вже роздвоєння особистості.
  «ХВ»: Питання по стандарту: як протидіяти інформаційній війні?
У нас багато енергійних молодих людей, які чогось прагнуть, у яких є цікаві інформаційні проекти. Просто треба зробити так, щоб держава дозволяла їм це робити, бо не завжди ж можна існувати на гранти західних компаній. Держава має сприяти розвитку та існуванню чистого та незалежного інформаційного простору.
  Але проблема вирішиться невдовзі сама собою … сьогодні молодь все більше черпає інформацію з інтернет простору, а телебачення вже поступово відходить на другий план як інформаційний ресурс. Із таким «…**бнутим» сусідом, як у нас, нам треба реагувати швидко. А кожний рік гальмування, може нам дорого коштувати.   «ХВ»: У п’ятницю херсонське студентство планує патріотичну ходу з нагоди 25-річчя Революції на граніті. Що б їм побажали – сучасним студентам?     Я їм хочу побажати, щоб їхнім дітям не довелося виходити на революції.   Додамо, що за зустріч із письменником маємо дякувати організаторам Євгенії Вірліч та Марії Мороз.  
Спілкувалась Юлія Соломахіна