Нова військова операція Кремлю не потрібна — економіст

Україна виживе у протистоянні з Кремлем, якщо досягне значного економічного зростання. Воно має перевищувати п'ять відсотків на рік, – каже економіст Сергій Алексашенко.

— Закінчується наприкінці року контракт України з Газпромом. Росія відтягує переговори щодо нового. Чим це закінчиться?

– Чи станеться в Україні взимку газова криза, слід запитувати в Нафтогазу. Київ має готуватися, закачати пальне у сховища. Треба підписати хоча б попередні угоди про постачання з Росії чи реверсне з ЄС.

Скільки ще в Москви засобів економічного тиску на нас?

– Із 1 липня припиняє експорт нафтопродуктів. Може змусити Білорусь зробити те саме. Фантазія у Кремля багата, він може піти на будь-що. Наприклад, влаштувати кібердиверсії на українських підприємствах. Питання, чи захоче цього Москва і чи потрібно їй це?

— Росія збирається запустити "Північний потік-2" – газогін до Німеччини в обхід України. Директиви ЄС передбачають необхідність розділити компанії видобувача газу і постачальника. Також можливі санкції США щодо учасників проекту. Це може суттєво вплинути на ситуацію?

– Поки що немає реальних дій, які перешкодили б утіленню цього задуму. Законопроекти США передбачають санкції для компаній, що прокладають труби по дну Балтійського моря. Але якщо вони будуть не європейської, а, скажімо, російської чи монгольської юрисдикції, то ефект буде нульовий.

Завершити будівництво мають до кінця цього року, за планом. Єдина перешкода: Данія не дала дозволів на прокладання труб у своїх територіальних водах. Це не відмова, а затягування часу. Якщо газопровід добудують не цьогоріч, то до кінця 2020-го.

Газові директиви ЄС не заважають будівництву та експлуатації, бо для "Північного потоку-2" зроблено винятки. Він вважається позатериторіальним. Не до кінця зрозуміло, наскільки Євросоюз тиснутиме, що половина палива в газогоні має бути не газпромівського. Газпром може домовитися з іншою російською компанією, щоб видобуток був за ними. Або постачатиме цією трубою газ із Туркменістану.

Імовірність, що "Північний потік-2" запустять, як запланував Газпром, перевищує 80 відсотків. Тоді за нинішніх обсягів експорту газу в Європу йому не потрібна буде українська газотранспортна система. Їй залишиться лише забезпечення України.

— Чи посилиться тоді залежність ЄС від Росії?

– Українською трубою РФ може постачати в ЄС палива на 60–70 відсотків більше, ніж досі. Із новим газогоном можливості ще зростуть. Проте обсяги продажів залежатимуть від контрактів.

Ситуація складається сприятливо для Газпрому. Нідерланди після двох землетрусів зменшують видобування на основному родовищі. Не зросте видобуток і на норвезькому шельфі. А потреби Євросоюзу збільшуються.

— Наскільки цей трубопровід потрібний Німеччині?

– Він забирає з ціни витрати на довше транспортування і транзит через треті країни. Ідеться про різницю в кілька мільярдів євро на рік.

— Соціологи фіксують зниження рейтингу президента Росії до 31 відсотка. Коли востаннє він упав нижче за 50, Путін анексував Крим і почав війну на Донбасі. Яка імовірність нової агресії проти сусідів?

– Агресія проти України 2014 року не пов'язана з падінням рейтингу Путіна. Спецоперацію давно й ретельно спланували. Але розпочали, коли відкрилося вікно можливостей. У листопаді ­2013-го його не було. У цьому сенсі Путін – опортуніст, користає з нагод. У Криму й на сході України він зробив це цинічно, нахабно й безсоромно.

Крім того, російське керівництво вже виправило ситуацію. Соціологам "пояснили", що вони неправильно рахували (показник довіри до президента РФ у травні зріс із 31% до 72%. Всеросійський центр вивчення громадської думки замінив відкрите опитування: "Назвіть політиків, яким довіряєте" на закрите: "Довіряєте або ні Володимиру Путіну?" – Країна).

Нова військова операція Кремлю не потрібна.

Володимир Путін і білоруський президент Олександр Лукашенко доручили урядам опрацювати розвиток інтеграції в рамках союзної держави.

– Ні Лукашенко, ні білоруська громадська думка не готові до тісної інтеграції з Росією аж до розчинення в ній. Решта форм інтеграції – умовні. Юридично сьогодні дві країни входять в єдину державу. Проте обидві самостійні. Можна придумати для цієї союзної держави нові обгортки чи назви. Але ключове – це єдність влади, грошової системи, податків і кордонів. До цього Білорусь не готова.

— А спецоперація Росії на зразок анексії Криму можлива?

– Не скажу, що ні. Але в такому разі це називатиметься військовою анексією.

— В Україні новий президент Володимир Зеленський, а 21 липня будуть дострокові вибори у Верховну Раду. Яких небезпек очікувати від Кремля в цей період зміни влади?

– Ні Зеленському, ні новій Раді, ні суспільству не слід чекати подарунків від Росії. Москва може робити дрібні капості й великі. Але вона залишається ворогом.

— Для чого почала роздавати паспорти на Донбасі?

– Це елемент гібридної війни. Кремль штовхатиме президента Зеленського на непідготовлені рішення, необдумані реакції, на політичні помилки, якими обов'язково спробує скористатися.

— Росія відмовляється віддати наших моряків, захоплених у Керченській протоці, попри рішення трибуналу ООН із морського права. У міжнародного співтовариства є важелі тиску?

– Щодо Arctic Sunrise було аналогічне рішення трибуналу (корабель міжнародної екологічної організації Greenpeace 2013 року протестував біля нафтової платформи Газпрому в Арктиці; росіяни захопили судно, команду арештували. – Країна). РФ його так само не визнала. Зате фактично швидко виконала. Протягом місяця всіх затриманих звільнили. А ще через кілька Москва тихо виплатила компенсацію.

Невиконання рішень трибуналу ООН із морського права загрожує Росії великими неприємностями. Вона зацікавлена, щоб воно працювало. У разі конфліктів у міжнародних водах будь-яке російське судно може бути затримане разом із моряками, арештоване. Москва не зможе захищати свої інтереси.

Можливо, українських моряків звільнять під підписку про невиїзд, а потім закриють очі, коли ті поїдуть. Так чи інакше Москва відпустить їх.

— Застій у російській економіці триватиме, прогнозує глава російської рахункової палати Олексій Кудрін. Які перспективи, по-вашому?

– Застій, він і в Африці застій. Для Росії це означає менше 3,5 відсотка зростання на рік. Проте не буде катастрофи, як-от падіння на 10–20 відсотків. У найближчі роки рівень життя росіян не покращуватиметься. Це спричинятиме соціальне невдоволення.

Економіка РФ базується на продажу сировини, насамперед нафти й газу. А світова – зростає, і є попит на ці ресурси. Навіть якщо ціна нафти впаде до 40 доларів за барель, катастрофи не буде. Просто рубль знеціниться, як у 2014–2015 роках. Тоді рівень доходів населення впав на 10 відсотків. Та за рахунок вільних цін і курсу валют економіка знайшла рівновагу.

— Люди відчувають стагнацію?

– Так. Рівень життя знижується, ціни ростуть, збільшуються невпевненість у завтрашньому дні і страхи про безробіття. Це ключові моменти для росіян, показують опитування. Але зв'язок між соціально-­економічним невдоволенням і політичним протестом не проявляється.

Ми бачили восени торік акції в чотирьох регіонах Росії із 22. Ставленики Кремля програли губернаторські вибори. Що буде під час губернаторських виборів у вересні 2019-го чи і Держдуму через рік, ніхто не знає.

Зараз немає жодних акцій протесту під політичними гаслами. Найпростіше це пояснити ментальністю. Але є ще два моменти. По-перше, рівень життя впав лише до показника 2011 року. Це не порівняно з тим, що було у 1990-х. По-друге, Путін залякав росіян. Будь-яка участь у політичному житті суворо карається. Якщо виходиш на демонстрацію, тебе поб'ють. Поширюєш у соцмережах саркастичні жарти про владу – можуть посадити в тюрму. Репресії набрали великого розмаху. Політв'язнів у Росії зараз більше, ніж у СРСР в 1970–1980-х.

— Який прогноз щодо російської економіки на 10 років?

– Стагнація поглиблюватиметься, якщо збережуться західні санкції. Вони збільшують технологічний відрив від Заходу. У нинішньому світі виробити конкурентний товар, спираючись лише на свої сили, не може ніхто. Якщо триватиме курс на самоізоляцію, то якість російських товарів і конкурентоспроможність економіки падатимуть. Ефект санкцій уже помітний. Проте наслідки стануть суттєвіші в перспективі 10–15 років.

Світова економіка зростає на 3,5 відсотка за рік. Це означає, що для російської нормально – на 4 відсотки, а для української – мінімум на 5 (торік валовий внутрішній продукт України збільшився на 3,3%. – Країна). Через технологічне відставання економіка РФ зростатиме на 1–2 проценти. Оця різниця і буде ефектом санкцій.

— Які головні риси режиму Володимира Путіна? Яким бачите його майбутнє?

– Це традиційний м'який диктаторський чи жорсткий авторитарний режим. Опозиції немає, ФСБ тримає в страху країну, забороняючи будь-які форми протесту. Ізоляціонізм у зовнішній політиці, агресивність щодо сусідів, ворожість держави до бізнесу. Силовики й чиновники жахають його. 80 відсотків підприємців вважають, що вести бізнес у країні небезпечно.

Режим збережеться, доки Путін утримуватиме владу. Коли він піде, невідомо. Це може статися завтра, якщо сяде на Sukhoi Superjet (такий російський літак розбився в аеропорту Москви 5 травня; загинула 41 людина. – Країна). А може піти через 25 років, як Роберт Мугабе (зімбабвійський диктатор правив у 1987–2017 роках, втратив владу після військового перевороту. – Країна).

— Чи імовірний палацовий переворот?

– Про це зарано говорити. Путін задовольняє найближче оточення. Він його так чи інакше оновлює, купує, годує, виступає арбітром у суперечках. Не бачу там груп невдоволених, які ризикнули б усім, почавши бунт. Заборона на в'їзд до ЄС чи США для них не така страшна.

— Чи можливий розпад Росії, за прикладом СРСР, після Путіна?

– Не можемо передбачити, який він курс вестиме і скільки років. Можуть бути жорсткіші репресії, і режим нагадуватиме сталінський – людей масово саджатимуть у тюрми і розстрілюватимуть. А може, через 5–10 років віддасть Донбас Україні, доб'ється зняття санкцій і послабить міжнародне геополітичне протистояння.

Не можу сказати, що розпад Росії неможливий. Але сьогодні не бачу причин до цього. СРСР розсипався по національних кордонах. У Росії таких немає. Не можна серйозно говорити, що вийдуть Татарстан чи Башкирія, які розташовані у центрі Росії. Куди вони подінуться? А Чечня отримує найбільше з російського бюджету. Навіщо їй позбавляти себе величезного потоку грошей?

— Як Україні розвиватися поряд з агресивним сусідом?

– Є внутрішні проблеми й завдання України, які впливають на її майбутнє сильніше за гібридну війну Росії.

Щоб протистояти Москві в цивілізаційному сенсі, Києву слід робити все, аби економіка зростала зі швидкістю понад 5 відсотків на рік. Щоб у країну йшли іноземні інвестиції, відкривалися виробництва. Тоді покаже росіянам, що є інший шлях, крім пропонованого Путіним. Якщо зможе цього добитися, перемогти корупцію, гарантувати верховенство права, захистити права власності, тісно інтегруватися в європейську та світову економіку – досягне значного зростання. Тоді виживе у протистоянні.

— Головні перешкоди для зростання – корупція і брак верховенства права?

– Це фундамент, решта – надбудова. Розвитку заважає і мораторій на продаж сільськогосподарської землі, тарифна політика в галузі енергетики, яка грає на користь олігархів, величезний сектор держпідприємств, що годуються з бюджету.

За п'ять років Україна реалізувала чверть потенціалу, який був після Майдану.

— Які зараз ключові глобальні економічні виклики?

– Світ готується до нового технологічного прориву, як це було з ерою комп'ютерів та інтернету 30 років тому. Він може бути пов'язаний зі штучним інтелектом, біотехнологіями, генною інженерією. Знання гратимуть ще більшу роль. Особливо – для економічного розвитку. Країни, які сприймуть технологічні зрушення, братимуть участь у глобальних змінах, посилять позиції, збільшать темпи росту. А ті, що осторонь, відстануть. Якість життя їхнього населення гіршатиме. На сьогодні і Україна, і Росія – за бортом глобальних трендів.