“Пандемія” глобального потепління може бути страшнішою за COVID-19

Дуже тепла зима змінилася раніше невластивою довгою весною, на зміну тривалим пожежам на Поліссі прийшли дощі. З Півдня лунають тривожні звістки про повну відсутність дощів та прогнози посух. Клімат України змінюється на очах. До чого нам готуватися?

Про це Укрінформ говоримо із членом Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК), завідуючою лабораторією прикладної кліматології Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС України та НАН України, кандидатом фізико-математичних наук Світланою Краковською.

— Світлано, ще донедавна здавалося, що суперечка між кліматооптимістами та кліматопесимістами була суто умоглядною. Сьогодні світ повірив у глобальне потепління? У глобальну екологічну небезпеку?

— Я як науковець не зловживаю словом “віра”, бо з вірою люди ходять до церкви. Науковці оперують фактами. І для науковців це абсолютно очевидно, що зміна клімату відбулася і що вона відбуватиметься надалі.

Якщо ми говоримо про авторитетну міжнародну організацію, таку як МГЕЗК, яка збирає найкращих кліматологів світу й формує стандарти, то там вже нема двох думок щодо зміни клімату як такої та причини такої зміни. Дискусії тривають довкола того, наскільки може ще змінитися клімат і як цьому запобігти. Якщо ми говоримо про ООН, то ще попередній його очільник Пан Гі Мун заявляв, що зміна клімату – один із сучасних викликів людству, бо стосується кожного. Якщо говорити про європейські інституції, то там теж створюються комісії та очевидно, що питання виходить на порядок денний всіх міжнародних форумів.

Колись я казала і зараз повторю: зміна клімату небезпечніша за тероризм. Бо терористична операція не зачіпає таку кількість людей. Зміну клімату на планеті Земля відчуває кожен.

— Не знаю, чи кожен. Бо після виступів Грети Тунберг навіть у моїй стрічці освічених людей я побачила неприховане хейтерство і цієї дівчини, й екологічного мислення.

— Те, що відбулося з Гретою, – типовий прояв ейджизму, який тягне за собою всі інші «ізми». Її не сприймали серйозно, бо це підліток, яка зважилася казати дорослим, що їм потрібно робити. Але насправді Грета була підготовлена, я слухала її виступи, вони завжди базуються на висновках і оцінках звітів саме цієї організації – МГЕЗК. А ті, хто її критикував, я переконана, в очі не бачили цих звітів.

— Посухи, пожежі, COVID-19 в Україні – ці явища мають який спільний екологічний знаменник? І якщо так, то чому?

— COVID-19 я коментувати не можу. Але якщо вдаватися до дещо філософських аналогій, то знаменник – це зміна способу життя людини. Наші пращури були більшою мірою залежні від природи, тому й звертали на неї більше уваги. Бо, коли люди змогли розселитися від тропіків до полюсу, вони почали поводитися наче царі природи і забули про власну вразливість. Можливо, природа нагадала нам, що ми не царі, і хоч подолали земне тяжіння і вийшли в Космос, але часом нам відмовляє навіть власна імунна система.

Реакція на пандемію нагадує мені суспільні настрої щодо зміни клімату, але у значно прискореному вигляді. Спочатку заперечення хвороби, а потім усвідомлення, мобілізацію та пошук рішення. Просто зміна клімату й ставлення до цього розтягнені у часі. Коли в 1970-х роках перші вчені почали говорити про можливу зміну клімату через антропогенний вплив, то ніхто не хотів у це вірити. І так само було з пандемією: спочатку люди продовжували ходити на футбольні матчі та не вірити, що це їм загрожує, а потім прийняли це.

Схожа ситуація і з кліматом: екстремальні погодні явища, пожежі та повені демонструють нам його зміну наочно, а деякі люди досі це заперечують.

У мене навіть були певні претензії до медіа, які довгий час заперечували цей факт, вдаючись до ненаукових теорій та гіпотез. Те, що медіа не били на сполох, сильно нашкодило суспільству.

— Світлано, ви десятиліттями досліджуєте клімат України, вважається, що знаєте його “погоду” на десятиліття вперед. Поділіться з нами, до чого нам треба готуватися? І якщо прогноз недобрий, то що слід робити?

— У нашому інституті дійсно довга традиція кліматичних досліджень. Приблизно десять років тому ми склали перший кліматичний прогноз для України, який базувався на чисельних моделях, але він викликав багато критики. На жаль, у суспільстві склалася недовіра до прогнозу як такого. Насмішки та анекдоти про те, що прогнози не збуваються, якщо не нівелювали, то робили непомітним напрацювання вітчизняних кліматологів. Наші кліматичні проєкції ми будували з урахуванням різних сценаріїв розвитку суспільства, у тому числі й в Україні.

Не забувайте, що зміна клімату або глобальне потепління – це не просто факт, він наслідок людської діяльності. Людина – причина того, що відбувається в кліматичній системі. І сьогодні від людини залежить – як далі розвиватиметься доля клімату та й нашої екосистеми. Теза, що я, мовляв, маленька людина, яка нічого не може вдіяти із такими великими енергіями та великою системою — глибоко шкідлива.

Людина колосально вплинула на хімічний склад атмосфери (такої концентрації двоокису вуглецю в повітрі не було 800 тис. років), ніколи раніше температура не підвищувалася так швидко, як останні 50 років, ніколи не відбувалися ці зміни впродовж життя одного покоління (людство завжди мало час пристосуватися). Тож якщо людина все це спричинила, то може і виправити – це загалом позитивний меседж.

Останнім часом багато розмов – про адаптивні заходи, але мало хто розуміє, що є ліміти адаптації до зміни клімату. Якщо немає води у ґрунтах – через не тільки атмосферну й гідрологічну, а вже й через геологічну посуху – де ми її візьмемо? Щоб компенсувати нинішню нестачу вологи у ґрунті й наповнити колодязі, дощі мають лити тижнями – цього не буде, натомість маємо локальні сильні зливи з градом. Загалом, саме лімітами адаптації спричинені й голод, і міграції населення у світі. 

— Днями я прочитала прогноз для Півдня України, який мене дуже стривожив. Прогноз робили місцеві дуже досвідчені аграрії та екологи Одещини – і він такий: “Ймовірність, що посуха триватиме до кінця року, становить 65-70%.

Майбутнє клімату цього регіону вже визначено – Одеська область увійде в субтропічний пояс, але це будуть не вологі субтропіки, як у грузинській Абхазії, цілком імовірним сценарієм є опустелювання Бесарабії”. Ви поділяєте тривоги?

— На жаль, для Одеської та інших південних областей прогноз не дуже оптимістичний, опадів улітку там буде ставати ще менше. Ми ці оцінки робили давно. Ми прогнозували повені у верхів’ї Дністра й дуже великі посухи (практично відсутність опадів, особливо влітку) на Півдні. Я не прихильник категоричних прогнозів типу опустелювання, тому що на цей процес може впливати не тільки зміна клімату, а й ведення сільського господарства, і зміни землекористування. Так, підняття температури в Україні на 6-8 градусів – це дуже жорсткий сценарій. Але субтропіки – це географічне поняття, тут просто буде сухіший клімат – майже напівпустелі.

— Треба шукати рішення, чи інвестора для штучного зрошення…

— Безперечно. Я колись займалася такою тематикою, яка називалася: “Штучні впливи на хмари для збільшення опадів”. В Україні в середині 50-х років ХХ ст. було створено перший у світі полігон для відпрацювання методики впливу на хмари задля збільшення кількості опадів у степовій зоні та запобігання градобиттю в Молдові й Криму. Робилися спроби це відродити практично за кожного уряду незалежної України. Уже нема ані спеціально обладнаних літаків, ані полігону, і в Україні залишилося лише кілька фахівців, які пам’ятають, що це таке. А, може, це було б порятунком для певних регіонів!

— Який механізм тих штучних опадів?

— Скажімо так, це скоріше штучна інтенсифікація процесів опадоутворення. Якщо дуже спрощено: ось є хмара, там є волога, частина цієї вологи може перебувати у вигляді крапельок за від’ємних температур, тобто бути переохолодженою. Тоді, якщо туди додати штучні кристали льоду, всі переохолоджені крапельки за рахунок різниці тисків над водою і льодом будуть на ці кристали перетікати, аж доки утворення не стануть достатньо важкими, щоб подолати висхідні рухи повітря і почати падати донизу. Дорогою ці, вже великі, кристали збиратимуть на себе ще крапельок і таким чином долетять до землі або дощем, або розтануть, якщо внизу тепло, або снігом.

До речі, схожим чином можна запобігти градобиттю, оскільки, вносячи штучні кристали в зону росту градин, можна розподіляти вологу на більшу кількість зародків, і градини будуть або меншого розміру, або просто буде злива. Усе залежить від конкретних умов у хмарах.

Цей механізм був відкритий ще в 40-х роках минулого століття, і практично одразу почалися експерименти по всьому світу. Більше того, наш інститут в 1950-х роках був створений саме під цю проблематику. Моя дипломна робота була присвячена моделюванню натурних експериментів з наповнення Щасливінського водосховища в Криму. Є розроблена технологія впливу на зимові хмари, коли хмар найбільше, і вологою з них можна б було наповнювати водосховища. У нас в інституті все ще є провідний фахівець, який розробляв методики таких впливів.

— Тобто, зігнати хмари в потрібний час і потрібне місце?

— Ні, ви їх не згоните в потрібне місце, але можна пошукати всередині такі місця, куди треба доставити штучні кристали для інтенсифікації процесів утворення опадів.

Але щоб це зробити, потрібна певна інфраструктура, радари, радіозондування, ну й обладнані літаки, або хоч ракети. Треба вкласти гроші в це, але тонна води, яку можна буде отримати, за оцінками наших фахівців – коштувала б менше копійки в цінах 1990 року, тобто окупить вкладення в 3-10 разів, особливо враховуючи величезні збитки від градобиття.

У наших широтах все ж хмари є, особливо взимку. Їх треба виявити, дослідити дистанційно чи одразу з літака, прорахувати, в яке місце зробити вплив за вітром, щоб опади долетіли куди треба. Ніякої фантастики, суто фізика.

До речі, нас і досі залучають для проведення впливу на хмари і забезпечення погодних умов для святкування Дня Незалежності, я також пару разів брала участь у цих польотах. Може, ви чули: ще в Радянському Союзі для забезпечення парадів у Москві проводилися впливи на хмари? В Україні про нас вперше згадали в 2010 році на 9 травня… 

— Чекайте, я думала, що то історичний анекдот, коли 2010 року Янукович сказав міністру оборони розігнати хмари…

— Ні. На парад прогнозували дощ. Янукович дав доручення, тоді швидко знайшли наш інститут, викликали фахівців, надали літаки і сухий лід. Довелося трошки переобладнати літак, бо потрібен був отвір назовні, врешті-решт через унітаз викидали подрібнений сухий лід – і таким чином впливали на хмари. Хмари ніхто нікуди не перенаправляє, можна в хмарах просто впливати на певні ділянки, і з тих ділянок просто раніше викликати дощ, ніж він упаде, тобто інтенсифікувати цей процес.

— То дощ тоді пішов раніше?

— Тоді ефект впливу був, його навіть зафіксували на супутникових знімках.

Але давайте подивимося ширше і трохи далі, в майбутнє. Слід усвідомити головне: погода не має кордонів, і ми маємо запобігати впливу на кліматичну систему. У нашої цивілізації є кілька сценаріїв розвитку. І один зі сценаріїв, який ми першим оцінили для України – збалансоване використання відновлювальних та викопних джерел енергії, 50 на 50. Саме для цих оцінок прогнозується посилення посушливості Півдня. Є інші сценарії, жорсткіші. Business as usual (бізнес, як зазвичай — ред. ), коли зростання економіки потребуватиме нарощування видобутку і спалювання викопного палива, як в останні десятиліття. За такого сценарію прогнози на виживання нашої цивілізації зовсім погіршуються.

Якщо ми будемо йти тільки шляхом адаптації до наслідків, проте продовжувати нарощувати викиди і впливати на кліматичну систему, не злазити з газової та нафтової голки, то проблема не зменшиться. Продовжуватимуться викиди, зростатиме парниковий ефект.

Ми не будемо встигати адаптуватися до наслідків. Ми будемо будувати водосховища, але не матимемо ані найменшого шансу наповнити їх водою. “Пандемія” глобального потепління, якщо ми не змінимо підходів, буде страшнішою за COVID-19. Буде незворотною.

Не можна тільки адаптуватися без значного скорочення викидів та переходу до екологічного мислення. Тільки якщо ми зможемо перебудувати економіку, то є шанс вийти в нуль.

— В нуль?

— Вийти в нуль – це коли всі викиди, які будуть іти від людської діяльності, будуть поглинатися, тоді цей показник означає “вихід нуль”.

— А що має поглинати викиди?

— Раніше їх поглинав океан, великою мірою. На жаль, зараз океан теж почав дуже сильно нагріватися, і його поглинальна здатність зменшилася, натомість збільшилася кислотність, що є згубним для морської біоти. Океан повільно нагрівається, але цей прогрів уже спостерігається до двох тисяч метрів. Це дуже великий шар океану, і тепер – як великий акумулятор тепла – він буде ще довго підігрівати атмосферу і, наприклад, сприяти утворенню ураганів.

Тобто, це означає, якщо ми навіть зараз раптово перестанемо викидати в повітря парникові гази, то наслідки прогріву океану будуть відчутні для наших дітей і після 2030-го, десь до 2050-го року.

Іншим природним поглиначем вуглецю з атмосфери є рослинність, особливо молода, поки росте. Тому відновлення та насадження лісів також корисне, на противагу лісовим пожежам, коли накопичений вуглець повертається в атмосферу шкідливими й для здоров’я людей викидами.

— Скажіть, але чи здатне буде людство відмовитися від того, щоб часто та багато літати? Бо викиди дають і авіація, й енергетика, зараз ми перестанемо опалювати житло, ми включимо кондиціонери, бо дуже гаряче, транспорт – оце основні джерела забруднення, так, сільське господарство?

— Промисловість ще. У нас там металургія, хімічна.

— Ви думаєте, що скорочення викидів лише на 5-7% покращить ситуацію?

— Ні. 5-7% буде недостатньо, це абсолютно точно. Але, скажемо так. У нас оцей 2020-й рік має стати визначальним. Тобто, сценарій, який передбачає втримання температури планети на два градуси (як у Паризькій угоді 2015 року), він говорить про те, що в 2020-му році має бути пік усіх викидів парникових газів. Якщо після 20-го року нам вдасться побачити зменшення, нам вже вдасться втримати ситуацію.

Зараз лунає багато скепсису, мовляв, країни не відмовляться від розвитку, і наводять за приклад Китай. Натомість я знаю, що там вкладають дуже серйозні кошти в наукові дослідження, в те, щоб перейти швидко на зелену енергетику. В ті самі штучні збільшення опадів, до речі. І вони у себе концентрують найкращі уми, скажімо так, планети, для того, щоб це зробити швидше.

— Давайте пояснимо читачеві. Тобто наша мета — зменшити парниковий ефект, добитися, щоб планета нагрівалася не більше, аніж на два градуси .

— Так, два градуси – критично для екосистем, та й екстремальних явищ погоди побільшає зі збільшенням глобальної температури. Направду, критично для багатьох країн – більше, ніж 1,5 градуса. Це до доіндустріального рівня, і з тих пір (1850-1900 роки) атмосфера вже нагрілася на більш ніж 1 градус. Те, що залишилося, складає наш спільний вуглецевий бюджет людства, який скорочується досить швидко, на жаль.

— Якщо дивитися на ситуацію глобально… Перші, кому загрожує потепління — острівні країни. У результаті підйому рівня океану вони через кілька років можуть зникнути?

— Вони вже зникають. Вода вже під самими їхніми будинками у деяких острівних державах, тому що вони розташовані на рештках коралових рифів, які дуже низько виступають над рівнем моря.

Але це загроза не лише їм, у нас ще є полярні регіони. Потепління в Арктиці справляє ефект доміно. Ну, наприклад, тане морська крига, без льодового покриву збільшується хвилювання океану, шторми – і починають підмиватися береги, вони руйнуються. Інше – через потепління виникають великі підземні пустоти, коли мерзлота розтає, і через ці провалля виникає щось на кшталт цунамі у ґрунті, як на морі.. А там же інфраструктура побудована, і всі ці маяки, дороги, газо- і нафтовидобувні вишки. Я часто повторюю те, що вічна мерзлота виявилася не вічною, але це дійсно вражає, враховуючи масштаби явища.

Цей рік із його пожежами та повенями по всьому світові – дуже показовий. Це не означає, що погода наступного року буде така сама. Що буде таке саме жарке літо і т.д., бо погода мінлива. Але тенденція зберігатиметься.

Чесно кажучи, я на такий розвиток подій очікувала трохи пізніше, сподівалася, що в нас більше часу, щоб змінитися самим і змінити світ. До 2017-го року я була кабінетним ученим та уникала публічності. Але коли я побачила, наскільки прогрівся океан у тому році, коли я побачила ті температури й ті потужні урагани, які один за одним йшли в Атлантиці, а ураган Офелія сягнув Британських островів, то, чесно кажучи, тоді серйозно стривожилася і зрозуміла, що потрібна підтримка однодумців – і почала давати дуже багато інтерв’ю. Я просто зрозуміла, що якщо я не буду розповідати людям про причини та наслідки зміни клімату, то я ніколи не знайду підтримку – ні в уряді, ніде.

— Запитання на продовження вищенаведеного питання. Доктор аграрних наук (дуже титулована) не так давно сказала мені, що не лише вода, а й власне земля перетворюються на стратегічний ресурс, бо населення поповнюється, земля буде фізично зменшуватися, тож людям треба буде десь жити. Острівна держава Кірібаті, яка вже зникає, хоче купити землі для переселення людей на острови Фіджі, хоча островам Фіджі також загрожує зникнення. Ви поділяєте таке судження про землю, як дефіцит і ресурс власне для проживання? Чи вважаєте, що це перебільшення, бо кожен науковий “кулик” дбає про своє болото, тобто про предмет свого наукового інтересу – в даному випадку землю?

— Будь-який ресурс може стати дефіцитом, і, направду, ми просто не замислюємося про те, чого у нас вдосталь. Оскільки води у нас було більш-менш достатньо, про воду не замислювалися. Земля в нас є, ми про неї також не замислюємося, не розглядаємо її, як ресурс. У нас клімат один із найкращих взагалі у світі. І про кліматичні ресурси ніхто, крім фахівців, не замислюється. Повітря, до речі – це також ресурс, бо без повітря ми також не можемо жити. І враховуючи те, що ми про це не замислювалися, то всі наші ресурси ми якось примудрилися або забруднити, або знецінити. 

— Ви працюєте у вітчизняній інституції, яка відповідає і за клімат, і за прогноз погоди. А яка проблема вашого гідрометеорологічного інституту є найболючішою?  

— Ви торкнулися дуже серйозного питання, і дуже актуального. Звичайно, в нас є певні проблеми, як і в інших наукових установах – наприклад, брак молодих кадрів, яких складно привабити та втримати через малі зарплати, хоча в нас, здається, наймолодший інститут в НАН України.

Але є й суто специфічна проблема, яка стосується стратегічного бачення подальшого розвитку гідрометеорологічної та й у цілому економічної діяльності в Україні. У мене, як і в багатьох моїх колег, є розуміння того, що ми маємо виконувати замовлення не тільки Державної служби з надзвичайних ситуацій МВС, в підпорядкуванні якої опинилися після низки оптимізацій державного управління, а й інших інституцій включно із замовниками найвищого державного рівня, оскільки від клімату, метеорологічних та гідрологічних умов, як ми вже говорили, залежать і сільське господарство, й енергетика, і транспорт, і здоров’я, й взагалі всі аспекти життя та господарської діяльності населення України, так само як і стан екосистем країни.

Колись так було, і ми входили до Державного комітету з гідрометеорології, який був у підпорядкуванні Кабінету міністрів і надавав різні види прогнозів, а наш інститут проводив цільові дослідження для всіх міністерств та відомств. У нас навіть є професійне свято – 19 листопада День працівників Гідрометслужби! Гідрометслужби немає, а свято залишилося.

Проблем особливо багато у нас як науковців, оскільки не всі наші пропозиції щодо виконання науково-дослідних робіт, які ми вважаємо необхідними і потрібними для держави, відповідають функціям та завданням ДСНС, якій ми підпорядковуємось.

Так, наприклад, дослідження зміни клімату, наслідки якої розтягнені у часі, взагалі важко прив’язати до надзвичайних ситуацій, коли ми говоримо про усереднений стан кліматичної системи.

У країні взагалі відсутня Державна кліматична програма, в рамках якої можна було б скоординувати зусилля науковців всіх інститутів. Також відсутні цільові програми досліджень, наприклад, якості повітря, небезпечних явищ погоди та їхнього прогнозування, довготермінових прогнозів та чисельного моделювання погоди й клімату, активних впливів на атмосферні процеси, про які я вже згадувала, та інші.

Надзвичайно гостро стоїть питання щодо розвитку так званого кліматичного обслуговування. Я завідую лабораторією прикладної кліматології – це якраз про те, щоб досліджувати вплив клімату, який, як ми бачимо, з кожним роком зростає, на життєдіяльність людей та ефективність роботи різних галузей економіки. Я бачу, що є величезна потреба у фаховому обслуговуванні потенційних користувачів з різних сфер діяльності. І це проблема не лише в Україні.

Тому Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) прийняла Глобальну рамкову основу кліматичного обслуговування та План її реалізації, а Україна, як член ВМО, також має їх виконувати. Отож, на мою думку, для ефективної роботи гідрометустанов їм потрібно більше свободи, в ідеалі – знову Державний комітет, тобто, незалежність.

З позитиву: керівництву інституту, незважаючи на всі випробування останніх років, вдалося втримати провідних фахівців з гідрометеорології, і я переконана, що наш інститут заслуговує статусу Національного.

— Ми тепер зайшли остаточно в європейські, так звані, зими. Тобто холодних зим, швидше за все, в Україні не буде?

— Ну, так. Ми маємо тепер менш суворі зими, але це не означає, що у нас не може бути морозів. Але ці періоди будуть коротшими, і так само у нас можуть бути й сильні снігопади, але, скоріш за все, сніговий покрив не буде стійким у майбутньому.

— Чи буде нам вистачати питної води, бо пишуть, що 2030 рік буде критичний щодо питної води, чи це буде дефіцитом в Україні?

— Цілком імовірно. Взагалі, прогнозується, що річна сума опадів не змінюватиметься суттєво. Але з підвищенням температури, по-перше, буде збільшуватися випаровування цих опадів і зростатиме дефіцит вологи, тобто, посушливість, і по-друге – збільшуватиметься частка сильних зливових опадів, які можуть спричиняти повені, особливо в гірських районах, та ерозію ґрунтів.

Тобто, наша задача буде – зберегти ті опади, що випадатимуть, і зменшити випаровування. А ще – навчитися балансувати і застосовувати ті практики, які знають люди в посушливих країнах, наприклад, не переорювати ґрунт там, де і так немає вологи, застосовувати якісь інші практики ведення сільського господарства, зберігати рослинний покрив, і таке інше.

Знову ж таки, головна теза – треба навчитися заощаджувати воду будь-де, не тільки у власних квартирах, а й на виробництві, де втрати води можуть сягати 90 відсотків, особливо в Україні. Маловоддя в річках вже стало проблемою України, і воно зачіпатиме велику частину населення…

Ми говорили про це раніше, але хто ж нас слухав? Опадів в Україні було мало впродовж минулого року, а Європу заливало. І це також прояв потепління, оскільки Україна розташована далі від океанів – чи то Атлантичного, чи то Північного Льодовитого, і від Індійського, тобто, ми від всіх океанів, які тут навколо, трохи подалі. З одного боку, ми не маємо такого серйозного впливу від них, але, з іншого боку – оскільки піднялася температура, пришвидшився колообіг води. Тобто швидше і більше випаровується вологи з поверхні океану, швидше формуються потужніші хмари і дуже багато дощів виливається в Європі – в кращому випадку, доходячи тільки до наших Карпат.

— Ну, а чи пропонують світові інтелектуальні центри якісь моделі порятунку Землі?

— У нас же в принципі, крім зміни клімату, є й інші проблеми, наприклад, забруднення довкілля в цілому. Ми зараз говоримо про забруднення повітря в основному парниковими газами й іншими шкідливими домішками, так скажімо. Але є й забруднення води загалом, і проблема мікропластику.

Я думаю, наш порятунок взагалі-то у тому, щоб змінити наші звички, яких ми набули після індустріальної революції, а саме – орієнтація на постійне споживання. Йдеться не лише про корпоративні культури та енергетику, а й звички на рівні господарства, родини.

Наприклад, зменшення споживання м’яса – це корисніше і для здоров’я, і для планети в цілому. Для мене, наприклад, теж цікаво було дізнатися, що у світі десь приблизно 800 млн людей, які страждають від недоїдання, і 2 млрд – які страждають від зайвої ваги та ожиріння.

— Наукова відповідь має йти разом із розвитком екологічного мислення населення.

— Ми часто говоримо – «ми і природа», «я і світ» – так, наче ми себе протиставляємо світові й природі. Допоки в нашому мисленні не буде, що «ми – природа», що людина і є частиною природи, ми продовжуватимемо собі шкодити і, власне, займатися самознищенням. Я вважаю, що освіта і просвіта кардинально змінюють світогляд людей і збільшують ймовірність втримати кліматичну систему від значного потепління, яке може мати дійсно руйнівні наслідки для людства.