«Перед тим, як їхати в Гімалаї, треба 3-4 місяці займатися бігом» — Софія Мадич

Мандрівниця зі Львова Софія Мадич побувала у 28 країнах світу і двічі відвідала Непал. Нині вона зі своєю туристичною компанією «Navkolo-Tur» організовує авторські тури до Непалу та Україною.

За фахом мандрівниця біолог, любить подорожувати і має 12-річний досвід гірських походів.

Про те, коли краще їхати до Непалу, як готуватися до походу в Гімалаї, про красу найвищих гір світу, цікаві місця та дружніх до туристів місцевих жителів Софія Мадич розповіла в інтерв’ю Укрінформ.

— На осінь ви організовуєте для туристів подорож до Непалу і в інформації про мандрівку акцентуєте, що охочі приєднатися повинні мати хоча б досвід походів у Карпати. Розкажіть, як треба готуватися до цього маршруту, аби сповна побачити і відчути красу Гімалаїв?

— Трекінг (пішохідна подорож –  авт. ) у Гімалаях нелегкий і до нього слід готуватися. Там усі підйоми через спуски, а спуски через підйоми, тобто є місця, де ви набираєте 400 метрів вгору, потім 600 метрів скидаєте і знову підіймаєтеся 800 метрів. Там треба багато пройти сходами, а їх не люблять коліна, та й на спині, до того ж, іще рюкзак. Тому дуже важлива фізична підготовка. Перед мандрівкою треба займатися бігом хоча б упродовж 3-4 місяців. Біг підходить найкраще, адже він тренує серце, легені і дихання. Рекомендую також присідання, що корисні для колін. Треба звернути увагу на статичні та гартувальні вправи. У Гімалаях постійні перепади температур, і якщо ви застудитеся на висоті, це означає, що доведеться спускатися вниз. Важлива і психологічна підготовка, але вона, передовсім, у нашій голові. Ви повинні одразу розуміти, що йдете не на прогулянку в парк. Повірте, ті краєвиди компенсують усі нарікання і складнощі під час підйому в гори.

— Чи є особливі моменти, які треба враховувати під час планування подорожі до Непалу?

— Непал – це сезонна країна, тому туди найкраще летіти весною або восени, бо влітку там сезон дощів, а взимку — морози. Побутує думка, що варто вибиратися в Гімалаї восени, бо після сезону дощів небо чистіше і краща видимість. До того ж, навесні і восени там відбуваються цікаві фестивалі. Доволі часто мене запитують, чи потрібно перед мандрівкою робити якісь щеплення. Ні, якщо ви не їдете в область Тераїв (заболочена місцевість біля підніжжя Гімалайських гір, що проходить територією Індії, Непалу та Бутану –  авт. ). В інших місцях загрози захворіти на малярію нема.

— А як щодо страхування?

— У горах передовсім треба подбати про безпеку, а це означає не нехтувати станом здоров’я і не економити на страхуванні та гідах. Краще не скористатися страхуванням, ніж опинися в ситуації, коли виникають проблеми, а його зовсім немає. Наприклад, моє включало висоту підйому до 5500 метрів, евакуацію гелікоптером і пошукову операцію, якщо б, звісно, я загубилася.

— Трекінг до Евересту вважається одним із найпопулярніших у світі. Як досвідчена мандрівниця поділіться, чим особливі Гімалаї?

— Ще зі шкільних уроків географії Гімалаї для мене були іншою планетою і чимось недосяжним. Саме тоді я мріяла побачити на власні очі найвищу гору світу – Еверест. Жодне фото не відтворює того, що ви бачите насправді. Уявіть, що коли підіймаєтеся на вершину Кала-Патар висотою 5645 метрів, перед вами сходить сонце, сідають хмари, а навколо гори висотою 6-8 тисяч метрів, вкриті вічними снігами. 70% туристів їдуть у Непал заради того, щоб побачити Гімалаї – найвищі і найкрасивіші гори світу. По дорозі зустрічаються гімалайські полонини, огороджені каменями, з кам’яними будиночками, які тримаються без цементу. Там випасають яків. Ці тварини дають молоко, м’ясо, шерсть та використовуються як робоча сила.

— По дорозі на Еверест є якісь небезпеки?

— До базового табору Еверест ми прямували через озера Гокіо. Там є найдовший і найнебезпечніший у Гімалаях льодовик Нгозумпа, який рухається зі швидкістю 25 сантиметрів на добу. На те, щоб його пройти, треба 3-4 години часу. От ідеш — і постійно чути, як він потріскує. Коли ми добралися до льодовика, там якраз знайшли загубленого туриста, який блукав по ньому 7 днів. Як казали місцеві, він народився в сорочці. Взагалі усі небезпечні місця треба долати якомога раніше, бо досить часто бувають каменепади. Вони починаються після 10-11 години ранку. До того часу мороз тримає камені, тож можна безпечно пройти.

— У своїх розповідях про мандри в Гімалаї ви згадуєте один із найнебезпечніших у світі аеропортів Лукла, який вважається головними повітряними воротами до Евересту. Розкажіть про нього.

— Аеропорт Лукла входить до десятки найнебезпечніших у світі через своє розташування. З одного боку там 700-метрова прірва, а з іншого – скеля. Місцеві жартують, якщо літак сів, то ще не означає, що ви приземлилися, адже він має зупинитися і заїхати в свою «кишеню». Злітна смуга сягає 525 метрів під кутом, а пілоти керуються візуальними правилами польоту, тобто навігації жодної немає.

Літак летить дуже низько над горами і від цього адреналін аж зашкалює, але водночас там і краса неймовірна. Найбільший недолік аеропорту – це нестабільна погода, яка може змінюватися кожні 10-15 хвилин. Коли ми збиралися вилітати в Луклу, нам сказали виходити з літака, бо видимість погана, тому ми чекали на політ майже 2 години. Натомість, аби вилетіти з Лукли, довелося провести там аж 4 дні. Нам весь цей час обіцяли, що завтра буде гарна погода. Насправді, простіше було б вилетіти звідти гелікоптером. На ті літаки є обмеження у вазі, бо на борт можна взяти тільки 15 кілограмів, тобто 10 – багажу і 5 – ручної поклажі.

— Що ще цікаве, окрім гір, порадите туристам побачити у Непалі?

— Окрім гір… Непал дуже колоритна і цікава країна. В горах в основному сповідують буддизм, а внизу – індуїзм. У Катманду є ступа (буддистський храм –  авт. ) Сваямбунатх, яку ще називають храмом мавп. Це найвища точка непальської столиці, до якої ведуть 365 сходинок. Також варто відвідати найбільшу ступу світу Боднатх, що входить до п’ятірки місць паломництва буддистів. Досить цікавий індуїстський храмовий комплекс Пашупатінатх, де відбувається спалювання тіл померлих. Туристів туди не пускають, але святиню можна оглянути ззовні. Рекомендую також колоритне містечко Лумбіні на кордоні з Індією, де народився засновник буддизму Сіддгартха Ґаутама. Там є дерево Бодгі — за переказами саме під ним Сіддгартха Ґаутама досягнув стану нірвани.

— Ви акцентували на тому, що на гідах у Непалі не варто економити.

— Якщо говорити про гідів у Непалі, то там сильна школа. Їх навчають по 2-3 роки, а головне правило гідів – це безпечний туризм. Дехто купується на те, що на шляху зустрічає хлопців, які пропонують провести в гори, але краще заплатити гідові, бо він добре знає всі небезпеки. Більшість портерів (люди, які несуть у горах речі туристів –  авт. ) також мріють бути гідами. Вони навчаються, коли йдуть поруч, переносячи речі. До слова, портер може нести на плечах до 60-70 кілограмів і дуже швидко йде попереду. Ми навіть зустрічали в горах чоловіка, який сам переносив морозильну камеру.

— Цікаво, а як місцеве населення ставиться до іноземних туристів?

— На одному з фестивалів до нас настирливо підходили місцеві, щоб сфотографуватися. У них є традиція, що треба мати на щастя фото з білою людиною. Непальці вважаються найщасливішими у світі, хоча життя у них складне, бо живуть на висоті 4200 метрів, де постійно вітер і сонце, а багатьом жінкам доводиться працювати портерами. Ми запитували в них, у чому ж те щастя. От вони відповідають: ти стоїш тут, перед тобою Ама-Даблам (одна із найкрасивіших вершин в околиці Евересту –  авт. ), ти бачиш цю красу, а багато людей не можуть сюди потрапити. Один чоловік розповідав, що під час землетрусу в 2015 році вижила його сім’я, а будинок зруйнований. Він і каже, мовляв, дім збудую, головне, що всі живі. Коли запитували в місцевих дорогу, вони могли залишити свої справи і півгодини проводити нас туди, куди ми прямуємо. У декого є стереотипи, що в Азії крадуть. Жодних таких випадків не знаю, але елементарно, як і в кожній країні, треба пильнувати свої речі. Якось у залі аеропорту, де чекали на реєстрацію, я забула свою сумочку з фотоапаратом, телефоном, павербанком. Звернулася до поліції, а мені кажуть, що оголошували кілька разів про знайдену сумку, але я навіть уваги на це звернула. Виявляється, її знайшов місцевий і повідомив про це поліцію.

— Насамкінець — практичне і дуже важливе для виснажених походами мандрівників запитання. Як у Непалі з водою та їжею?

— Воду раджу пити лише бутильовану або дезінфіковану. Дезінфікуючі таблетки там продаються всюди, але вода після них віддає хлором. Якщо підіймаєтеся вгору, потрібно пити по 2-3 літри рідини на день. Щодо харчування, звісно, треба мити овочі і фрукти і не їсти у закладах при дорозі. Якщо ви у Катманду, то там лише 20% доріг асфальтовані, а решта – ґрунтові. Тому в столиці Непалу суцільна завіса з пороху, а більшість місцевих ходять у масках. Я не люблю заклади харчування для туристів, а керуюся золотим правилом – де сидять місцеві, туди можна ходити їсти. У Непалі дуже смачна їжа, але слід попереджувати, щоб вам подавали не занадто гострі страви. У країні розраховуються рупіями, тому гроші треба обміняти внизу, бо в горах на долари навіть не хочуть дивитися.